Ухвала

від 18.12.2013 по справі 2а-10372/10/4/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м. Київ К/9991/34318/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а-10372/10/4/0170

за позовом приватного підприємства «Івентус» (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року Підприємство звернулося до окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 28.07.2010 №0022342301/0 та №0022332301/0.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 28.07.2010 №0022342301/0 в частині визначення Підприємству податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 86528,75 грн. (61806,25 грн. за основним платежем і 24722,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 28.07.2010 №0022332301/0 в частині визначення податного зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 74167,80 грн. (49445,20 грн. за основним платежем та 24722,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); у решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статтям 203, 215, 228 Цивільного кодексу України) та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 19.07.2010 № 9853/23-7/35174544 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.07.2010 № 0022342301/0, згідно з яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 88565,40 грн. (у тому числі 63261 грн. за основним платежем та 25304,40 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 28.07.2010 № 0022332301/0, за яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 75913,50 грн. (у тому числі 50609 грн. за основними платежем та 23504,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань слугував висновок податкового органу про заниження Товариством бази оподаткування та податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, внаслідок завищення валових витрат у ІІІ кварталі 2009 року та включення до податкового кредиту у вересні 2009 року сум ПДВ по господарським операціям з придбання транспортних послуг та сільськогосподарської продукції (зерна) в рамках господарських правовідносин з товариства з обмеженою відповідальністю «Будекспрессервіс» (далі - ТОВ «Будекспрессервіс») та з суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)

При цьому ДПІ посилається на те, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Будекспрессервіс» анульовано 20.01.2010, державна реєстрація скасована 03.02.2010, місцезнаходження СПД ОСОБА_1 не встановлено. Наведені обставини було розцінено ДПІ як доказ укладення позивачем нікчемних правочинів з названими контрагентами без мети настання відповідних цим правочинам правових наслідків.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, здійснених у процесі провадження реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

У розглядуваному випадку, як встановили суди, реальність виконання операцій з поставки СПД ОСОБА_1 зерна в адресу позивача підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними; на підтвердження факту отримання транспортних послуг від ТОВ «Будекспрессервіс» позивачем подано податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та товарно-транспортні накладні, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст та обсяг розглядуваних операцій та підтверджують факт їх здійснення.

Суди також з'ясували, що на час придбання Підприємством транспортних послуг у ТОВ «Будекспрессервіс» цей контрагент мав необхідний обсяг податкової та юридичної правосуб'єктності. Подальша ж зміна правового статусу цього контрагента не може впливати на оцінку реальності розглядуваних операцій та на порядок відображення їх результатів у податковому обліку позивача.

Доводи податкового органу про відсутність СПД ОСОБА_1 за місцезнаходженням також не є підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди платника, позаяк чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування валових витрат із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Іншою підставою донарахування зобов'язань за оспорюваними податковими повідомленням-рішенням стала відсутність у ТОВ «Будекспрессервіс» можливості для надання транспортних з огляду на те, що на підприємстві працює 1 особа. Втім податкове законодавства не ставить право платника на формування валових витрат та податкового кредиту в залежності від того, якими силами (власними чи залученими) здійснюється поставка товару (робіт, послуг) його контрагентом. До того ж, ДПІ не довела неможливості надання спірним постачальником цих послуг наявними у нього ресурсами (з урахуванням обсягів цих послуг, відстані, яку необхідно подолати тощо).

А відтак суди, встановивши реальність виконання поставок продукції та послуг спірними контрагентами в адресу позивача, дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для оспорюваних донарахувань у відповідній частині та правомірно задовольнили позов.

В частині відмови у позові висновки попередніх судових інстанцій учасниками провадження не оспорюються. Вищим адміністративним судом України не виявлено порушень норм матеріального та процесуального права, на які не було посилань у поданій скарзі.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 у справі № 2а-10372/10/4/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько