Постанова

від 19.12.2006 по справі 17/77-06-4212

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/77-06-4212

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"19" грудня 2006 р. Справа № 17/77-06-4212

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді                               Андрєєвої Е.І.

Суддів                                        Мацюри П.Ф.

                                                     Ліпчанської Н.В.

При секретарі                              Федорові В.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - Сімонова В.А., Бочкарева Д.А.

від відповідача - Озарінського В.П., Озарінського П.Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ „Автограф”

на рішення господарського суду Одеської області від 04.09.2006р.

у справі № 17/77-06-4212

за позовом  Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ

до ТОВ „Автограф”

про стягнення 7279,59 грн., виселення та визнання договору оренди недійсним.

Розпорядженням Голови Одеського апеляційного господарського суду № 120 від 11.10.2006р. справу №  17/77-06-4212, прийняту до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Тофана В.М., суддів Журавльова О.О., Михайлова М.В., передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Андрєєвої Е.І., суддів Мацюри П.Ф., Ліпчанської Н.В.

Суд встановив:

25.04.2006р. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ (надалі - Інститут) звернувся до суду з позовом до ТОВ „Автограф” про стягнення 7279,59 грн. та визнання договору оренди недійсним.

Надалі позивач уточнив позовні вимоги та просив розірвати договір оренди, зобов'язати відповідача звільнити орендоване приміщення та стягнути з нього орендну плату.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.09.2006р. позов задоволено частково. Розірвано договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України б/н від 01.05.2003р., укладений між Інститутом та ТОВ „Автограф”. Суд зобов'язав ТОВ „Автограф” звільнити вбудоване приміщення підвалу адміністративного корпусу у вигляді трьох кімнат №№1,2,3, загальною площею 105 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар,29, та стягнув з ТОВ „Автограф” на користь Інституту заборгованість з орендної плати в сумі 4835,81 грн., 141,70 грн. пені,102 грн. витрат по держмиту; 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по відшкодуванню  податку на землю в сумі 2302,08 грн. та експлуатаційним витратам в сумі  8754,99 грн. залишено без розгляду.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ „Автограф” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення змінити, а саме, скасувати в частині задоволених позовних вимог та зобов'язати позивача зарахувати сплачений відповідачем надлишок грошових коштів у сумі 14 989,90 грн. як авансовий платіж за орендну плату. Крім того, просить зобов'язати позивача скласти акт звірки платежів з відповідачем з урахуванням сплаченого відповідачем надлишку грошових коштів у сумі 14 989,80 грн. Обґрунтовуючи скаргу, посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги,  юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

У відповідності з вимогами ст.82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволенні позову, відмові в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладається розгляд справи, припиняється провадження у справі чи залишається справа  без розгляду), згідно з вимогами ст. 86 ГПК України господарський суд виносить ухвалу.

Прийняття ухвали, а не  рішення,  прямо передбачене ст.81 ГПК України, якою визначені випадки  залишення позову без розгляду.

Всупереч зазначеним вимогам господарського процесуального  законодавства, місцевий господарський суд, не вирішивши частини позову по суті заявлених вимог, рішенням суду залишив їх без розгляду.

Дана обставина у відповідності до вимог ст.104 ГПК України сама по собі є підставою для скасування рішення суду у зазначеній частині. Однак, окрім цього, суд залишив без розгляду частину позовних вимог, що взаємопов'язані з іншими вимогами позивача і без вирішення їх в одному судовому провадженні не можливо прийняти законне та обґрунтоване рішення.

При таких обставинах рішення суду в частині залишення позову без розгляду скасовується, а позовні вимоги розглядаються по суті.

Звертаючись з позовними вимогами, доповненими та уточненими в процесі розгляду справи, позивач просив розірвати договір оренди з відповідачем, зобов'язати його звільнити приміщення та стягнути з нього борги за оренду приміщення, комунальні послуги та податок на  землю, що утворились в зв'язку з несплатою.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність боргу, оскільки, як він вважає, домовленості про плату за комунальні послуги з позивачем не було, такі послуги, крім електропостачання, ним не надавались, а  речення  у пункті 4.1 договору в абзаці третьому „та за експлуатаційні  витрати на приміщення” дописано самим позивачем в односторонньому порядку. В екземплярі ж договору його (відповідача) таке  речення відсутнє. Що стосується плати податку на землю, то вважає таке стягнення незаконним, оскільки орендодавець звільнений від земельного податку, а тому, на думку відповідача, звільняється від оподаткування за землю і орендар.

Статтею 12 Закону „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що договір оренди вважається  укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання тексту договору.

Істотні умови договору оренди визначені у ст.10 цього Закону і ними є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням індексації; порядок та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого  майна.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Уклавши договір оренди підвального приміщення адміністративного корпусу орендодавця, останній зобов'язався до 15 числа кожного місяця надавати рахунки платежів, а орендар –своєчасно і у повному обсязі  не пізніше 20 числа сплачувати їх. При цьому, орендна плата повинна перераховуватись не пізніше 20 числа поточного місяця, а інші платежі –не пізніше 20 числа наступного місяця.

Розділом  четвертим договору оренди сторони визначили орендну плату та розрахунки за договором, а саме: орендну плату у сумі 551 грн.78 коп. та ПДВ у сумі 110 грн. 35 коп.; плату за спожиту електроенергію за встановленою потужністю та циклічністю роботи обладнання, яка встановлюється окремим двостороннім актом; відшкодування податку за землю пропорційно до займаної орендарем площі.

Однак, починаючи з березня 2004 року відповідач став порушувати  умови договору, несвоєчасно сплачуючи орендну плату. Так, за березень та квітень 2004 року розрахувався у червні 2004 р., за червень та липень того ж року розрахувався у вересні і далі до кінця 2004 року розраховувався за оренду приміщення несвоєчасно.

Несвоєчасні виплати за оренду приміщення продовжувались відповідачем і у 2005 році. За травень –серпень 2005 р. включно  відповідач взагалі не розраховувався за оренду приміщення і частково розрахувався за наступні місяці 2005р.

В зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору утворилась значна заборгованість по орендній платі, про стягнення якої просив позивач, а в зв'язку з цим про відмову від договору оренди і його розірвання та про зобов'язання відповідача звільнити займане ним приміщення.

Судом задоволені зазначені позовні вимоги і з такими висновками суду першої інстанції, що стосується стягнення боргу по орендній платі, розірвання договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення, повністю погоджується судова колегія апеляційного суду, оскільки вони відповідають приписам чинного законодавства, зокрема: ст.ст.10, 18, 19, 26 Закону „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст.400, 610, 611, 762, 782, 785 ЦК України, чим обґрунтовано керувався і на що послався місцевий господарський суд, приймаючи рішення.

Пунктом сьомим договору оренди сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання своїх зобов'язань, в тому числі, і за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги, а п.8, яким передбачені  додатки до договору, одним з  додатків сторони визначили розрахунок комунальних платежів.

Однак, як встановлено в судовому засіданні апеляційного суду, додаток до договору, який свідчив би про домовленість сторін про розрахунки за комунальні послуги, сторони не уклали. Крім того, договором оренди, крім надання електроенергії, інші комунальні послуги, що надаються  орендодавцем, не передбачені. Слова  „та за експлуатаційні витрати на приміщення” абзацу третього  п.4.1 договору оренди дописані орендодавцем в односторонньому порядку, що підтвердив його представник в судовому засіданні апеляційного суду та про що свідчить договір оренди, який наданий відповідачем.

З урахуванням викладеного, колегія вважає, що рахунки, які надавались позивачем відповідачеві для розрахунку за комунальні послуги, починаючи з дня укладення договору оренди, можуть бути визнані лише в частині плати за електроенергію, що споживалась орендарем безпосередньо в орендованому приміщенні.

Договором передбачено, що орендар  вносить податок за землю пропорційно займаної ним площі. Даний пункт договору відповідає вимогам чинного законодавства і до звернення позивача до суду в цілому виконувався відповідачем. Його посилання  на те, що позивач  звільнений  від земельного податку, а тому і він –орендар не повинен його платити, а також  на те, що ним орендується підземна, а  не наземна частина  нежилого приміщення,  тому і з цих підстав позивач незаконно виставляє йому рахунки, не приймається судовою колегією, оскільки не має правових підстав.

Таким чином, судовою колегією встановлено, що за 2003-2004 роки відповідач не має боргу по орендній платі. У 2005р. повинен був сплатити 10 207,89 грн. орендної плати, однак, сплатив лише 4 968,19 грн. в зв'язку з чим борг становить 5 239,7 грн. (10 207,89 –4 968,19).

Оскільки за оренду приміщення позивач пред'явив позов у сумі 4 835,8 грн., колегія не вправі вийти за межі заявлених вимог, а тому у зазначеній частині та у частині стягнення пені рішення суду залишається без змін.

За комунальні послуги позивачем відповідачеві пред'явлено рахунки за період оренди приміщення з травня 2003р. по грудень 2005р. включно у сумі 24 822,32 грн. Судом визнана сума до сплати за зазначений період лише за споживання електроенергії на виробничі нужди –11 466,86 грн. (з ПДВ та з урахуванням лише даних електролічильника з лютого по квітень 2004р.)

Відповідачем за комунальні послуги сплачено 11 332,42 грн. Сума боргу становить 134,86 грн. (11 466,86 –11 332,42)

Податок на землю відповідач впродовж 2003р. платив належним чином. За період 2004-2005 років йому нараховано 5 621,04 грн. Розрахувався відповідач частково –у сумі 3 553,17 грн., а тому борг становить 2 067,87 грн. (5 621,04 –3 553,17)

При таких обставинах вимоги позивача, що стосуються позову про стягнення витрат за комунальні послуги та за податок на землю підлягають  частковому задоволенню у сумі відповідно 134,86 грн. та 2 067,87 грн., а всього у сумі 2 202,73 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що він переплатив за безпідставно пред'явлені йому рахунки за комунальні послуги, якими він не користувався, та податок за землю, а тому вважає, що борг по орендній платі у нього відсутній.

Однак, з таким твердженням відповідача не можна погодитись перш за все з тих підстав, що плата за оренду приміщення є самостійним платежем, передбаченим договором оренди і законодавчими актами. Орендна плата є істотною умовою договору оренди і вноситься незалежно від наслідків господарської діяльності. Саме тому порушення умови договору, що стосується орендної плати, є самостійною підставою для  відмови орендодавцем від договору оренди в односторонньому порядку та розірвання договору.

Крім того, судовою колегією встановлено, що навіть прийнявши до уваги переплату за комунальні послуги, які не основані на договорі оренди, борг за оренду приміщення  і в цьому випадку залишається в повній мірі за відповідачем.

Судовою колегією достовірно встановлено і те, що відповідач, починаючи з січня 2006 року не вносить орендної плати та інших платежів за оренду приміщення, яким і на даний час користується  на підставі договору оренди. Про дану обставину в судовому засіданні довів позивач і підтвердив її відповідач. Однак, приймаючи  до уваги. що позов заявлено відносно періоду з часу укладення договору оренди до січня 2006 року, колегія даної обставини не розглядає.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.101, 103 –105 ГПК України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ТОВ „Автограф” частково задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 04.09.2006р. у справі   № 17/77-06-4212 частково скасувати в частині залишення позовних вимог без розгляду та в зазначеній частині позов частково задовольнити. Стягнути з ТОВ „Автограф” на користь Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ 134,86 грн. за надання комунальних послуг та 2 067,87 грн. податку на землю, а всього 2 202,73 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця.

Головуючий                                                                      Е.І. Андрєєва

Судді:                                                                                П.Ф. Мацюра

                                                                                           Н.В. Ліпчанська