Ухвала

від 28.10.2013 по справі 2а-366/10/2770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/14863/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 22.04.2010 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 р.

у справі №2а-366/10/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соріус-судносервіс»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання частково протиправним та часткове скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Соріус-судносервіс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення у частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2 250,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 22.04.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.01.2010 р. №0005590172/3 у частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2 250,00 грн. та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 05.02.2006 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 19.08.2009 р. № 89/23-1/34835013/4411/10, яким встановлено порушення позивачем п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.08.2009 р. № 0005590172/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6 472,05 грн., з яких 2 157,35 грн. за основним платежем та 4 314,70 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження названого податкового повідомлення-рішення податковим органом було частково задоволено повторну скаргу позивача та прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.12.2009 р. №0005590172/2 та від 18.01.2010 р. №0005590172/3, аналогічні за змістом, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6 075,00 грн., з яких 2 025,00 грн. - за основним платежем та 4 050,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Спірним є податкове повідомлення-рішення у частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2 250,00 грн., з яких 750,00 гр. за основним платежем та 1 500,00 гр. - штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, у ст.7 Статуту позивача, затвердженого протоколом Загальних зборів Учасників від 01.02.2007 р. № 01/02-2007, передбачено, що статутний фонд товариства становить 100 000,00 грн., на момент реєстрації кожний учасник вносить 50% свого внеску до Статутного фонду у вигляді майна, що підтверджується актом оцінки та прийняття-передачі майна від 01.02.2007 р. та протоколом від 01.02.2007 р. № 01/02-2007. Згідно пункту 7.9 Статуту внески учасників Товариства у Статутний фонд можуть бути зроблені у вигляді, зокрема, будинків, споруджень, устаткування та інших матеріальних цінностей, коштами, у тому числі в іноземні валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4, як учасник товариства, вніс до Статутного фонду у вигляді майна - комп'ютер (кристалічний), загальною вартістю 5 000,00 грн., який поставлений на баланс підприємства та використовувався у його господарської діяльності.

Податковим органом під час перевірки зроблено висновок про те, що господарські операцій з включення основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду юридичної особи прирівнюються до придбання нею основних фондів та є доходом у розумінні п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна, що знаходиться у власності такої особи, до статутного фонду юридичної особи, є витратами, понесеними у зв'язку з придбанням інвестиційного активу, і не являються доходом.

Згідно п.п. 9.6.1. п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

Підпунктом 9.6.2 п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу.

Відповідно до п.п. 9.6.6 п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», за наслідками звітного року до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Згідно п.п. «а» п.п. 9.6.7 п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», інвестиційний актив - пакет цінних паперів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані ним корпоративні права.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, є інвестиційним прибутком, що є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб при здійсненні платником податку зазначеної операції.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про те, що вклад фізичної особи у вигляді майна (що знаходиться у власності такої особи) до статутного фонду юридичної особи резидента є придбанням такою фізичною особою права власності на частку (пай) у статутному фонді такої юридичної особи, тобто, відповідно до викладених законодавчих приписів, є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, і не є доходом згідно норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та не відноситься до операцій з купівлі-продажу майна.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 22.04.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 р. у справі №2а-366/10/2770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.