Рішення

від 02.01.2014 по справі 613/1831/13-ц

БОГОДУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №613/1831/13-ц

Провадження № 2/613/539/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2013 року Богодухівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Шалімова Д.В.,

при секретарі Макушинській О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові справу за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської дитячої музичної школи, третя особа: ОСОБА_2, про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Краснокутської дитячої музичної школи, третя особа: ОСОБА_2, про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що 02 січня 2003 року вона була прийнята на посаду викладача Краснокутської Дитячої музичної школи на 1 рік , але після закінчення строку трудові відносини тривали, ніхто з сторін не вимагав їх припинення, отже дія договору продовжилась на невизначений термін . 02 липня 2007 року ОСОБА_1 було переведено на посаду директора Краснокутської Дитячої музичної школи , де вона працювала до звільнення, а саме до 30 квітня 2012 року , також була викладачем на 0,66 ставки, відповідно до вимог чинного законодавства. Згідно інструкції № 120 « Сумісництво та суміщення в державних закладах освіти», та Наказ Міністерства праці України , « Про затвердження положення про умови роботи за сумісництвом в державних закладах» № 93 , викладацька робота під час роботи керівником навчального закладу не є сумісництвом. Після звільнення з посади директора вона автоматично залишилась на посаді викладача на основному місці. 14 травня 2013 року директором Краснокутської ДМШ ОСОБА_2 був виданий наказ №23-к про її педагогічне навантаження, яке залишилось в розмірі 0,66 ставки, як викладача за сумісництвом. Наказом №52 від 30 серпня 2013 року її було звільнено з займаної посади на підставі ст. 43 п. 1 КЗпП України. Вказане звільнення з посади вважає незаконним та безпідставним. Підставою для звільнення як викладача за сумісництвом, є виробнича необхідність. Відповідно до вимог вона не була сумісником , а працювала на основному місці роботи. В результаті незаконного звільнення їй не було нараховано середньомісячну заробітну плату. З боку відповідача є порушення її законних прав на працю, які завдали позивачу моральних страждань, а саме: вона втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя, була вимушена взяти в борг кошти в сумі 3000 грн., так як проживає одна і жодного доходу у неї не має.

Позивач після уточнення , просить поновити її на посаді викладача Краснокутської дитячої музичної школи , стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 642 грн. 27 коп., стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 9 000 грн. та матеріальну у розмірі 3 000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, в повному обсязі, наполягала на його задоволенні із вказаних в заяві підстав.

Представник відповідача та третя особа, ОСОБА_2 проти позову заперечив пояснив, що ОСОБА_1 08 січня 2007 року була призначена на посаду директора Краснокутської ДМШ з повним навантаженням. З дня призначення на дану посаду і до дня звільнення ОСОБА_1 на інших посадах в відділі (секторі) культури Краснокутської РДА не перебувала, як і в Краснокутській ДМШ. Позивач виконувала , крім основної роботи (директора), роботу - викладача в обсязі 0,66 ставки. З

дня призначення на посаду директора Краснокутської ДМШ ОСОБА_2 не бачив трудової книжки ОСОБА_1, заяви про прийняття на роботу вона не подавала, пояснень по факту відсутності книжки не надала, а відтак мова не могла йти про працевлаштування її на основне місце роботи в Краснокутську ДМШ. 14 травня 2013 року був виданий наказ №23-к про педагогічне навантаження ОСОБА_1 як за викладачем, тобто фактично вона була допущена до роботи викладачем з дня видання наказу, але не надання трудової книжки унеможливлювало оформлення ОСОБА_1 на основне місце роботи, а тому остання вважалася сумісником, про що було зазначено в наказі. З дня прийняття на роботу і до дня звільнення з роботи 02 вересня 2013 року від ОСОБА_1 не надходила заява про перехід на основне місце роботи (про переоформлення трудових відносин) та не надавалися визначені чинним законодавством документи. 30 серпня 2013 року виданий наказ №52 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади з 02 вересня 2013 року у зв'язку із необхідністю дати повне навантаження основному працівнику.

Суд, вислухав пояснення ОСОБА_1 представника відповідача, та третьої особи ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню із слідуючих підстав:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Краснокутській ДМШ згідно наказу №1 від 02 січня 2003 року на посаді викладача теоретичних дисциплін, хормейстером терміном на 1 рік.

Згідно наказу № 07-к від 30 квітня 2013 року ОСОБА_1 була звільнена з посади директора Краснокутської ДМШ згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до наказу № 23-к від 14 травня 2013 року у зв»язку із звільненням ОСОБА_1 з посади директора Краснокутської ДМШ, залишено за нею педагогічне навантаження у розмірі 0,66 ставки, як за викладачем сольфеджіо та хору за сумісництвом з 14 травня 2013 року.

Відповідно до наказу №52 від 30 серпня 2013 року звільнено ОСОБА_1 , викладача за сумісництвом Краснокутської дитячої музичної школи, з займаної посади з 02 вересня 2013 року, у зв'язку із необхідністю дати повне навантаження основному працівнику, згідно ст. 43 п. 1 КЗпП України.

Суд вважає, що формулювання причини звільнення ОСОБА_1 у наказі №52 від 30 серпня 2013 року є невірним, оскільки п. 1 ст. 43 КЗпП України, не передбачено.

Не зважаючи на пояснення ОСОБА_2 , який у судовому засіданні уточнив, що звільнено ОСОБА_1 було за ст.. 43-1 КЗпП України, суд вважає, що підстави для її звільнення за вищевказаної статтею відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 43 -1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

Згідно Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. N 43 , сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Усі працівники, крім основної роботи та роботи за сумісництвом, мають право виконувати такі роботи, які відповідно до чинного законодавства не є сумісництвом , не є сумісництвом педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік.

Отже, ОСОБА_1 була прийнята на роботу посаду викладача теоретичних дисциплін, хормейстера. Будучи директором Краснокутського ДМШ і продовжуючи викладати вона не була сумісником. Після звільнення її з посади директора , позивач залишилась працювати викладачем на основному місці роботи, при цьому заяву про роботу за сумісництвом вона не писала, відповідачем не надано жодних доказів про те, що ОСОБА_1 була сумісником, тому звільнення її з посади викладача за сумісництвом є незаконним та безпідставним.

Також, суд не може прийняти до уваги наказ № 23-к від 14.05.2013 року, оскільки згідно листка

непрацездатності серії АВХ № 867661 ОСОБА_1 перебувала в цей час на лікарняному, тому не є слушним посилання відповідача і на акт від 14.05.2013 року про ознайомлення ОСОБА_1 з вищезазначеним наказом.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно п. 2 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два місяці, що передували звільненню. Для розрахунку середнього заробітку суд приймає довідку відповідача.

Так, згідно довідки, позивачу були нараховані грошові кошти: у липні 2013 року в сумі 1992 грн. 68 коп. у серпні 2013 року у сумі 1992 грн. 68 коп., загальна сума за два місяці складає 3985 грн. 36 коп. Середньоденна заробітна плата складає 90 грн. 57 коп. ( 3985,36 грн.: 44 дні = 90 грн. 57 коп.), вимушений прогул станом на 26.12.2013 року складає 84 дні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 7 607 грн. 88 коп. ( 84 дні * 90,57 грн. = 7 607 грн. 88 коп..).

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України, рішення суду в справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати може бути допущене до негайного виконання, але не більше як за один місяць. При цьому заробітна плата позивача за один місяць становить 1 992 грн. 68 коп.

Відповідно до ст.237 КЗпП України В«Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обовВ»язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у звВ»язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу….Такий обовВ»язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону….В» .В звВ»язку з чим суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_2, наказом якого звільнено позивача, обовВ»язок покрити шкоду, заподіяну Краснокутську ДМШ у звВ»язку з оплатою позивачу часу вимушеного прогулу, у розмірі 7 607 грн. 60 коп.

Також слід зазначити, що відповідно до п.33 ППлВС України №9 від 06.11.1992 року В«Про практику розгляду судами трудових спорівВ»( Із змінами, внесеними згідно з ППлВС України N 4 від 01.04.94, N 18 26.10.95 , N 15 від 25.05.98)В»… належить враховувати, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу…, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст.237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше…В» .

Відповідно до вимог п. 3, 7, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема в моральних переживаннях у зв"язку з ушкодженням здоров"я, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв"язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст. 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями інших осіб.

Розмір відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості ) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров"я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної

шкоди суд вважає доведеним сам факт нанесення такої шкоди. Так, суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 зазнала моральних страждань через неможливість здійснювати своє конституційне право на працю, прикладала додаткові зусилля для організації свого життя та життя родини, щоб забезпечити достатній життєвий рівень,необхідність звертатися до суду з метою поновлення своїх порушених прав.

При таких обставинах суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти на відшкодування спричиненої моральної шкоди у сумі 1000 грн.

Суд відмовляє у стягненні з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 3 000 грн., які ніби то позивач змушена була взяти в борг, оскільки ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів на підтвердження матеріальної шкоди та підстав для їх стягнення суд не вбачає.

Згідно ст. 60 ЦПК України В«Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запереченьВ» , доведення позову є обов'язком позивача, відповідно до засад змагальності процесу за ст.10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагальності процесу, роз'яснював сторонам їх права та обов'язки.

Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред'явлених доказів.

Керуючись ст.40 п. 3, ст.ст.235,237 КЗпП України, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року з послідуючими змінами "Про практику розгляду судами трудових спорів", Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. N 43, п.2 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, п. 3, 7, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди", ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212 - 215, 218, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Краснокутської дитячої музичної школи, третя особа: ОСОБА_2, про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача Краснокутської дитячої музичної школи.

Стягнути з Краснокутської дитячої музичної школи, ЄДРПОУ: 24678296, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, в сумі 7607 /сім тисяч шістсот сім / гривень 88 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 1 992 / одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві / гривні 68 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Краснокутської дитячої музичної школи заподіяну шкоду у розмірі 7607 /сім тисяч шістсот сім / гривень 88 коп.

Стягнути з Краснокутської дитячої музичної школи на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в сумі 1000 / одна тисяча / гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя