Постанова

від 12.09.2013 по справі 814/1658/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2013 року м.. Миколаїв Справа № 814/1658/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 , АДРЕСА_1

доБаштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби , вул. Гагаріна, 7, Новий Буг, Новобузький район, Миколаївська область, 55600

проскасування податкового повідомлення - рішення від 02.04.2013р. № 0000201700,№ 0000181700,

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 02.04.2013 року № 0000201700, від 02.04.2013 року № 0000181700.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість оскільки позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ від здійснення угоди з контрагентам, які відповідач вважає нікчемними, також відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Відповідач в судове засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав.

Справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа підприємець, та є платником податків.

13.03.13 - 16.03.13 відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Континент-ВЮ» (код за ЄДРПОУ 36317412) за березень 2010 року.

19.03.13 за результатами перевірки відповідачем було складено акт № /17-2179402490, у висновках якого крім іншого зазначено:

- перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, надання послуг (виконання робіт) ТОВ «Континент-ВЮ» платнику податків ФОП ОСОБА_2 у березні 2010 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1,ч. 2 ст. 215, Цивільного кодексу України зазначені правочини є нікчемними і в силу ст.. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю на суму 229307,82грн., в т.ч. ПДВ 38217,97 грн. п.185.1 ст.185, п. 187.1 ст. 187, п.198.1, п198,3 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, як наслідок вчинення безтоварних операцій. п. 187, ст.. 187, п.188.1 ст.187 та п.10 підрозділу 2 розділу 20 перехідних положень Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді березень 2010 року по декларації на додану вартість на суму 38217,97 грн.

- ст.13 Декрету КМУ від 26.12.1992р. №13-92 "Про прибутковий податок з громадян"(далі Декрет №13-92), а саме в частині завищення складу валових витрат в декларації про доходи за І квартал 2010 191089,85 грн. по придбаню насіння соняшника в ТОВ «Континент-ВЮ» без реальних здійснень господарських операцій, в результаті занижено податок на доходи фізичних від провадження господарської діяльності в сумі 28663,48 грн.

02.04.13 на підставі даного акту відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення:

-№ 0000181700 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 47 772,46 грн., в т.ч. за основним платежем - 38 217,97 грн., за штрафними санкціями 9 554,49 грн..

-№ 0000201700 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 35 829,15 грн., в т.ч. за основним платежем - 28 663,48 грн., за штрафними санкціями - 7 165, 87 грн.;

Що стосується нікчемності договорів укладених позивачем з його контрагентом ТОВ «Континент-ВЮ» суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Як вбачається з матеріалів справи позивач придбав у ТОВ «Континент - ВЮ» товар - соняшник у кількості 76,182 тон на суму 229 307,82 (в т.ч. ПДВ - 38 217,97 грн.), що підтверджується рахунком - фактурою КВ-0000125 від 30.03.2010 року, видатковою накладною № КВ-0000125 від 30.03.2010 року, податковою накладною № 125 від 30.03.2010 року, складською квитанцією на зерно № Пер-000557 від 30.03.2010 року, наказом № Пер- 000557 від 30.03.2010 року, платіжним дорученням від 31.03.2010 року.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентом, тому суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 07.12.12 №986/22-225/36317412 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання «Континент - ВЮ» , щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у період з 01.10.2009 року по 31.12.2012р., оскільки цей акт не є актом перевірки, а лише свідчить про те, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва не змогла провести перевірку «Континент - ВЮ», оскільки ПК України передбачає можливість складання акту про перевірку, яка відбулась, а не про перевірку яка фактично не проводилась.

Отже, акти "Про неможливість проведення зустрічної звірки" не є податковою інформацією у розумінні ПК України, та не можуть бути доказами порушення позивачем норм податкового законодавства.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від ТОВ «Континент - ВЮ» , та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товару від «Континент - ВЮ» на користь позивача, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товару у контрагента.

Відповідно до ст.13 до Декрету №13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Тобто, при нарахуванні податкового зобов'язання, щодо податку з доходів фізичних осіб відповідач мав би нараховувати податкові зобов'язання лише у разі відсутності податкових накладних та інших документів, що підтверджують придбання товарів (послуг) та використання їх у господарській діяльності.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт придбання товару, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача від 02.04.2013 року № 0000201700 та № 0000181700 підлягають скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби 02.04.2013 року № 0000201700 та № 0000181700.

3. Присудити на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 477,74 грн. з Державного бюджету України.

4. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар