Ухвала

від 22.12.2014 по справі 814/1658/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/1658/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

08.04.2013 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до окружного суду із позовом до Баштанської МДПІ Миколаївської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.04.2013р. №00000201700 і №00000181700.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що перевіряючими МДПІ в ході перевірки було зроблено помилкові висновки про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Континент-ВЮ», в зв'язку із чим, неправомірно винесено спірні податкові повідомлення-рішення, які не відповідають діючому законодавству та фактичним обставинам.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Баштанської МДПІ Миколаївської області від 02.04.2013р. №00000201700 і №00000181700.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Баштанської МДПІ Миколаївської області ДПС 13.02.2013 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального і матеріального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовити.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ФОП ОСОБА_1 зареєстрований Новобузьким районним виконавчим комітетом 19.06.2001р., взятий на податковий облік 27.06.2001р., з 03.08.2007р. є платником ПДВ та знаходиться на обліку Новобузькому відділенні Баштанської МДПІ Миколаївської області.

В березні 2013 року співробітниками Баштанської МДПІ, на підставі наказу №195 від 11.03.2013 року та відповідно до приписів пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Континент-ВЮ» за березень 2010р.

За результатами зазначеної перевірки складено Акт №/17-2179402490 від 19.03.2013 року, в якому зафіксовано порушення позивачем деяких вимог діючого податкового законодавства, а саме:

- перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, надання послуг (виконання робіт) ТОВ «Континент-ВЮ» платнику податків ФОП ОСОБА_2 у березні 2010 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідно до ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215 ЦК України, зазначені правочини є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю на суму 229307,82грн. (в т.ч. ПДВ 38217,97 грн.);

- п.185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п.198.1, п198,3 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 ПК України, як наслідок вчинення безтоварних операцій, п.187 ст.187, п.188.1 ст.187 та п.10 підрозділу 2 розділу 20 перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податок на додану вартість в періоді березень 2010 року по декларації з ПДВ на суму 38217,97 грн.;

- ст.13 Декрету КМУ від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», а саме в частині завищення складу валових витрат в декларації про доходи за І квартал 2010 191089,85 грн. по придбаню насіння соняшника у ТОВ «Континент-ВЮ» без реальних здійснень господарських операцій, в результаті занижено податок на доходи фізичних від провадження господарської діяльності в сумі 28663,48 грн.

В подальшому, на підставі вказаного вище акту перевірки, уповноваженою особою Новобузького відділення Баштанської МДПІ 02.04.2013р були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №00000201700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з

податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 35829,15 грн., з яких 28663,48 грн. - за основним платежем, 7165,87 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №00000181700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 47772,46 грн., з яких 38217,97 грн. - за основним платежем, 9554,49 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх спочатку в адміністративному порядку, а потім і до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності спірних рішень податкового органу та відповідно, з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та відповідаючими діючому на той час законодавству, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України , органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

А як слідує з п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Так, що стосується висновків відповідача про нікчемність договорів укладених позивачем з його контрагентом ТОВ «Континент-ВЮ», то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності ), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Основною підставою вважати правочин «нікчемним» являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж у спірному акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Окрім того, відповідно до змісту положень постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р., вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до приписів ст.ст.215,216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

До того ж, у зв'язку з вказаним ще слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Також, необхідно звернути увагу на й те, зазначена вище норма ч.1 ст.207 ГК України пов'язує недійсність господарського зобов'язання із наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності ).

Крім того, за приписами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин ).

Як слідує зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише тільки обвинувальним вироком.

Проте, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України, не надано до суду ані копії вироку відносно посадових осіб позивача або його контрагента, ані навіть будь-яких відомостей про порушення за цим фактом кримінальної справи, а також на надано жодних належних і достатніх доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України ).

Також, відповідачем взагалі не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що всі спірні угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, податковим органом лише зазначено, без відповідних доказів про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Окрім того, посилання відповідача на приписи ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України є теж безпідставним, так як зазначені норми можуть застосовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки суду підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надано право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція була викладена і Вищим адміністративним судом України, зокрема, в постанові від 14.11.2012р. по справі №К/9991/50772/12.

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, позивач придбав у ТОВ «Континент - ВЮ» товар - соняшник у кількості 76,182 тон на суму 229 307,82 (в т.ч. ПДВ - 38 217,97 грн. ), що підтверджується наявними у справі доказами, а саме: рахунком - фактурою КВ-0000125 від 30.03.2010 року, видатковою накладною №КВ-0000125 від 30.03.2010 року, податковою накладною №125 від 30.03.2010 року, складською квитанцією на зерно № Пер-000557 від 30.03.2010 року, наказом № Пер-000557 від 30.03.2010 року, банківським платіжним дорученням від 31.03.2010 року.

Як слідує зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-Х11, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

А згідно із ст.9 цього ж Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм, судова колегія зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Таким чином, оцінивши надані позивачем до суду 1-ї інстанції первинні документи, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає що позивач довів суду реальність здійснення ним спірної господарської операції з контрагентом.

При цьому, судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 07.12.12р. №986/22-225/36317412 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання «Континент-ВЮ» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у період з 01.10.2009р. по 31.12.2012р., оскільки цей акт не є актом перевірки, а лише свідчить про те, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва не змогла провести перевірку ТОВ «Континент-ВЮ», а ПК України, в свою чергу, передбачає можливість складання акту про перевірку, яка відбулась, а не про перевірку, яка фактично не проводилась.

Отже, акти «Про неможливість проведення зустрічної звірки» не є податковою інформацією у розумінні ПК України, та не можуть бути доказами порушення позивачем норм податкового законодавства.

Що ж стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від ТОВ «Континент - ВЮ» та віднесення їх до податкового кредиту, то апеляційний суд з цього приводу зазначає наступне.

Як вбачається з п.198.1 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Підпунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи судами обох інстанцій були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи ), які підтверджують факт поставки товару від ТОВ «Континент-ВЮ» на користь позивача, то суд вважає, що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товару у контрагента.

У відповідності до приписів ст.13 Декрету №13-92, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі ) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Тобто, при нарахуванні податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб відповідач мав би нараховувати податкові зобов'язання лише у разі відсутності податкових накладних та інших документів, що підтверджують придбання товарів (послуг) та використання їх у господарській діяльності.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують факт придбання товару, судова колегія приходить до аналогічного, що і окружний суд, висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення від 02.04.2013 року №0000201700 та №0000181700 є неправомірними та підлягають скасуванню.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу ще й на положення ст.61 Конституції України, згідно зі місту яких видно, що юридична відповідальність має виключно індивідуальний характер.

До того ж, відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко