Постанова

від 15.11.2013 по справі 826/16307/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 листопада 2013 року 16:45 № 826/16307/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом підприємства із 100 % іноземними інвестиціями «Сандвік» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 27.09.2013 р. №№0005052207, 0005042207, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось підприємство із 100 % іноземними інвестиціями «Сандвік» (надалі - підприємство, позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач), в якому просило суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №0005052207 від 27.09.2013 р., яким визначено суму податку на прибуток в розмірі 895515,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 105629,00 грн., а також №0005042207 від 27.09.2013 р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 162547,00 грн. та 40637,00 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним з дотриманням вимог податкового законодавства сформовано склад валових витрат, та вважає, що дані бухгалтерського обліку повністю відповідають даним податкового обліку. Реальність господарських операцій з контрагентами (КФ ТОВ «Феніксбуд-М» та ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман») підтверджується первинними документами, а на момент здійснення господарських операцій підприємства-контрагенти були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, письмові заперечення проти позову не подав, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

З 24.07.2013 р. по 04.09.2013 р. відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки складено акт №860/2207/30058678 від 11.09.2013 (надалі - акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.138.2, п.138.4, п.138.8. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 895515,00 грн., у тому числі за періоди: 3 квартал 2011 року - 222756,00 грн., 4 квартал 2011 року - 250242,00 грн.,1 квартал 2012 року - 196849,00 грн., 2 квартал 2012 року - 174353,00 грн., 3 квартал 2012 року - 26606,00 грн., 4 квартал 2012 року - 24709,00 грн.; а також п.44.1 ст.44, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі 162547,00 грн., в тому числі по періодам: липень 2011 року - 6709,00 грн., серпень 2011 року - 9344,00 грн., вересень 2011 року - 7067,00 грн., жовтень 2011 року - 8672,00 грн., грудень 2011 року - 28367,00 грн., січень 2012 року - 6044,00 грн., лютий 2012 року - 7246,00 грн., квітень 2012 року - 22092,00 грн., травень 2012 року - 9372,00 грн., червень 2012 року - 9217,00 грн., липень 2012 року - 7471,00 грн., вересень 2012 року - 15858,00 грн., жовтень 2012 року - 7480,00 грн., листопад 2012 року - 8394,00 грн., грудень 2012 року - 9214,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0005052207 від 27.09.2013 р., яким визначено суму податку на прибуток в розмірі 895515,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 105629,00 грн., а також №0005042207 від 27.09.2013 р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 162547,00 грн. та 40637,00 грн. штрафних санкцій.

Стосовно невідповідності показників бухгалтерського та податкового обліку.

Проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 05.1 декларацій з податку на прибуток підприємств «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. встановлено його завищення у рядку 05 декларації «Витрати операційної діяльності, в тому числі «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 3244736,00 грн., та заниження показника у рядку 05 декларації за 3 квартал 2012 року - 390,00 грн.

Згідно даних бухгалтерського обліку підприємством віднесено до складу собівартості реалізованих товарів по рахункам Д-т рах.90 К-т рах 28, Д-т рах.791 «Фінансові результати» К-т рах. 90 за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. суму в розмірі 139103638,70 грн., а згідно даних декларацій - 142348375,00 грн.

Згідно облікової політики, яка ведеться на підприємстві у відповідності до наказу по підприємству від 04.01.2003 року за №0401 (із змінами від 27:01.2009 №2701), встановлено, що запаси на підприємстві визначаються по фактичній собівартості у відповідності до вимог П(С)БО №9.

Статтею 138 Податкового кодексу України на відміну від законодавства з оподаткування, що діяло до введення його в дію, встановлена така класифікація витрат платника податку:

- витрати операційної діяльності;

- інші витрати.

У свою чергу, витрати операційної діяльності поділяють на: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Згідно з пп. 14.1.231 Податкового кодексу України під терміном «собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг» для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Слід наголосити, що замість правила «першої події» в податковому обліку з 01.01.2011 р. застосовується принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, і саме такий підхід до визнання витрат традиційно застовується як базовий постулат в бухгалтерському обліку підприємств.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, згідно з п. 138.9 Податкового кодексу України, складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Стосовно собівартості товарів в торговельній діяльності слід відмітити, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку регламентовано Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999 р. та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 р. за N 893/4186 (надалі - Інструкція №291).

Названа Інструкція спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. В Інструкції наведена коротка характеристика і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типова схема реєстрації та групування інформації про господарські операції (кореспонденція рахунків першого порядку).

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704 (надалі - Положення №88), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

За змістом п. 2.2 Положення №88 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На рахунку 90 «Собівартість реалізації» на виробничих підприємствах відображають та накопичують інформацію про виробничу собівартість (без загальногосподарських, тобто адміністративних витрат) реалізованої готової продукції (робіт, послуг), а в торгівлі - собівартість реалізованих товарів.

Рахунок 90 «Собівартість реалізації» для розмежування витрат на основну діяльність має субрахунки: 901 «Собівартість реалізованої готової продукції», 902 «Собівартість реалізованих товарів», 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».

На субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» за дебетом відображається первісна вартість товарів, включаючи витрати на придбання товарів, їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану, яка визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Отже, термін «собівартість», застосований у ст. 138 Податкового кодексу України, є аналогом терміну «собівартість», що застосовується в бухгалтерському обліку.

Разом з цим, процес списання собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, як в бухгалтерському, так і в податковому обліку є аналогічним - визнаються витрати того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Тобто застосовується принцип відповідності.

Так, після 01.04.2011 р., тобто з набрання чинності розділом III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 Кодексу).

Таким чином, у податковому обліку так само, як і в бухгалтерському повинен простежуватися чіткий зв'язок між доходом і витратами, понесеними для отримання такого доходу.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що вартісні показники собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей податкового та бухгалтерського обліку не можуть бути різними величинами, оскільки існує єдиний порядок їх визначення для бухгалтерського і для податкового обліку.

З огляду на встановлені судом обставини та приймаючи до уваги вимоги вищенаведених норм, суд приходить до висновку про неправомірне завищення позивачем собівартості реалізованих позивачем товарів.

Стосовно правомірності віднесення на валові витрати послуг з ремонту та обслуговування автомобілів, і з проведення та організації виставки.

Висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат по операціях з КФ ТОВ «Феніксбуд-М» та ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман» та їх не пов'язаність з господарською діяльністю підприємства позивача ґрунтується на порушеннях, законодавчо встановлених правил бухгалтерського обліку, з оформлення первинних документів.

Судом встановлено, що між позивачем та КФ ТОВ «Феніксбуд-М» укладено договір на виконання робіт №19121 від 19.12.2011, предметом якого є ремонт та обслуговування автомобілів позивача.

При цьому, згідно витягу з «Інформаційно-ресурсний центр - Пошук в ЄДР» (а.с. 30 т.2) ТОВ «Феніксбуд-М» здійснює діяльність з неспеціалізованої оптової торгівлі (основний); будівництва житлових і нежитлових будівель; діяльності посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; надання інших інформаційних послуг, у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг з технічного консультування в цих сферах; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Таким чином, вказане свідчить, що на момент вчинення спірних операцій ТОВ «Феніксбуд-М», а відповідно і його філія, не відповідали виду діяльності, необхідному для здійснення робіт з ремонту та обслуговування автомобілів.

Факт виконання зобов'язань за вищенаведеним договором підтверджується актами виконаних робіт (а.с.32-34 т.2). Будь-яких інших доказів суду не подано, про неможливість їх подання суд не повідомлено.

Разом з цим, надані позивачем рахунки-фактури не приймаються судом в якості належних доказів, що містять інформацію стосовно предмету доказування у даній справі, оскільки вони за своєю правовою природою є документами, які є підставою для сплати коштів, а не підтверджуючими документами руху активів чи товару.

Окрім того, як вбачається з наявних у справі актів виконаних робіт, в них зазначено лише найменування робіт без посилань на марку автомобіля, його модель або інші обов'язкові реквізити, що надають можливість ідентифікувати зміст господарської операції та визначити її пов'язаність з господарською діяльністю позивача.

В силу ст.135 Податкового кодексу України при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зокрема, у відповідності до вимог п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податку зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги містяться в п.п. 2.1, 2.2 та 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відтак, з огляду на вимоги вищенаведених норм, а також приймаючи до уваги не дотримання позивачем спеціальних вимог щодо оформлення первинних документів, що не дало суду можливості встановити реальність здійснених господарських операцій між позивачем та КФ ТОВ «Феніксбуд-М» та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача, як наслідок, суд не знаходить підстав вважати правомірним формування позивачем складу валових витрат.

Враховуючи вимоги вищенаведених норм права, а також, виходячи з наявних у справі доказів, суд також не вбачає можливості встановити і реальність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман» та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача, з огляду на наступне.

Участь у виставках також повинна бути належним чином документально оформлена. Вказане зумовлюється не лише організаційною метою, але й надає можливість визнати витрати понесені у зв'язку з такою участю у податковому обліку.

Такими документами можуть бути наказ керівника (директора), план заходу, що проводиться, кошторис витрат, договори, накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг), розрахункові документи тощо.

Факт надання послуг з проведення та організації виставки підтверджений лише актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 08.11.2011 (а.с. 38 т. 2), в якому відсутнє будь-яке посилання на тематику виставки, або дату її проведення, або інші обов'язкові реквізити, що надають можливість ідентифікувати зміст господарської операції, у зв'язку з чим, на думку суду, такий істотний недолік нівелює правове значення первинного документу та реальність господарської операції.

Договірне оформлення правочину з ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман» та докази на підтвердження сплати грошових коштів за отриману послугу позивачем суду не надано. Будь-яких інших доказів суду не подано, про неможливість їх подання суд не повідомлено.

Наданий позивачем рахунок-фактура не приймається судом в якості належного доказу, що містить інформацію стосовно предмету доказування у даній справі, оскільки він за своєю правовою природою є документом, який є підставою для сплати коштів, а не підтверджуючим документом руху активів чи товару.

Окрім того, не приймається в якості належного доказу на підтвердження участі позивача у виставці світлокопія з офіційного каталогу «Х Міжнародний промисловий форум - 2011», оскільки зі сторінки 208 змісту каталогу вбачається, що позивач анонсований одним з учасників, проте самої сторінки 208 з викладенням тематики, яку представляє підприємство на виставці суду не надано, що також унеможливлює встановити зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю позивача. При цьому, надана позивачем світлокопія сторінки 207 з каталогу, підтверджує участь іншого підприємства, - Сандвік Україна, Кантал, Відділ, - та містить інформацію щодо його галузевого напрямку діяльності, а не позивача.

В ході розгляду спору судом також не було встановлено, що ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман» є організатором названої виставки.

За підсумком наведеного, суд дійшов висновку про безпідставність формування позивачем складу валових витрат за наслідком господарської операції з ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман».

Стосовно правомірності віднесення на валові витрати паливно-мастильних матеріалів.

Перевіркою встановлено, що позивач відображав у складі показників витрат на збут витрати пов'язані із списанням паливно-мастильних матеріалів (надалі - ПММ), які придбавались для використання в діяльності підприємства.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, суть виявленого порушення зводиться до того, що позивач здійснював списання витрат на придбання ПММ на підставі подорожніх листів, оформлених з порушенням вимог Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України N74 від 17.02.1998 р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.03.1998 р. за N149/2589 (надалі - Інструкція №74), а також не надав перевіряючим норми витрат палива і мастильних матеріалів на кожний службовий автомобільний транспорт (легковий та вантажний), затвердження яких передбачено наказом Міністерства транспорту України N43 від 10.02.1998 р. «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» (надалі - Наказ №43), внаслідок чого позивачем неправомірно віднесено до валових витрат суму витрат на придбання ПММ, використання яких не підтверджено відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, що, в свою чергу, унеможливлює встановити господарську мету пересування автомобільного транспорту підприємства.

Матеріалами справи підтверджується використання позивачем легкових та вантажних автомобілів, що належать підприємству, перебувають на балансі підприємства та віднесені ним до групи 5 «Транспортні засоби» Основних засобів. Оскільки вказаний факт не оспорюється позивачем, а також підтверджується відповідачем в акті перевірки, суд на підставі ч. 3 ст. 72 КАС України вказані дані приймає як достовірні.

Наказами по підприємству (а.с. 42-53 т. 12, а.с.77-93 т.3), затвердженими директором Мартинюком Г.Є., за працівниками позивача закріплені легкові службові автомобілі.

Також на підприємстві затверджені правила експлуатації автомобілів при закупці, наданні та використанні службового автотранспорту, що введені в дію з 01.01.2012 р. та додатком до якого затверджені групи користувачів автомобілями в залежності від займаних посад на підприємстві (а.с. 94-98 т. 3).

У справі наявні розрахунки норм витрат палива для автомобілів, затверджені розпорядженнями та наказами директора (а.с. 55-66, 68, 70 т. 3), у зв'язку з відсутністю базової норми витрат палива в Наказі №43.

Судом також встановлено, що облік витрат ПММ на підприємстві здійснювався на підставі подорожніх листів двох типових форм: для службових легкових автомобілів - типова форма №3, затверджена Інструкцією №74 та для вантажних автомобілів - типова форма №2, затверджена наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» N488/346 від 29.12.19995 р. (надалі - Наказ №488/346).

Відповідно до ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 14.1.27. ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Податковим кодексом України передбачено право віднесення до складу витрат платника податку витрати на придбання пально-мастильних матеріалів. При цьому, у податковому обліку витрати класифікуються залежно від використання основних засобів, зокрема, придбання пально-мастильних матеріалів (загальновиробничі, адміністративні, витрати на збут) (пп. «г» пп. 138.8.5 п. 138.8, пп. «в» пп. 138.10.2, пп. «є» та пп. «ж» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Кодексу).

Згідно пп. «г» 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Відповідно до пп. «в» 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 наведеного Кодексу до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Згідно пп. 138.10.3 п. 138.10 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ ПКУ.

В силу ст.135 Податкового кодексу України при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зокрема, у відповідності до вимог п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податку зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) регулює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (надалі - Положення №88).

За приписами п. 2.1 названого Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

З огляду на вимоги п. 2.2 та 2.3 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

Згідно із вимогами п.2.7 Положення №88 первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Інструкцією №74 встановлено єдиний порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля типової форми N3 при виконанні службових поїздок, а також для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів.

За змістом пп. 1.1 п. 1 названої Інструкції виконання її положень обов'язкове для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності: які надають службові легкові автомобілі для транспортного обслуговування юридичних осіб на комерційній основі або використовують їх у службових поїздках за власними потребами; для яких за їх замовленням здійснюється транспортне обслуговування службовими легковими автомобілями.

Згідно пп. 1.3 п. 1 Інструкції №74 подорожній лист форми N3 є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг.

Відповідно до пп. 2.1 п. 2 цієї Інструкції перевізники, які експлуатують службові легкові автомобілі - власні або орендовані (без водія), зобов'язані при випуску автомобіля з гаража видати водієві оформлений відповідно до вимог цієї Інструкції Подорожній лист форми N3. Застосування будь-яких інших форм подорожніх листів для обліку роботи службових легкових автомобілів не допускається.

Подорожній лист форми N3 оформлюється тільки на один робочий день (зміну) і видається за умови здачі водієм подорожнього листа за попередній день роботи. На більший строк Подорожній лист форми N3 видається у випадках транспортного обслуговування у міжміському сполученні понад одну добу відповідно до наказу чи розпорядження перевізника. Видача Подорожнього листа форми №3 реєструється у диспетчерському журналі за такими реквізитами: дата видачі, номер подорожнього листа, прізвище та ініціали водія, його підпис при одержанні подорожнього листа, дата повернення подорожнього листа, підпис відповідальної особи.

Згідно п. 2 Наказу №488/346 типова форма первинного обліку роботи вантажного автомобіля «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. N 2, введена у дію з 01.01.1996 р. є обов'язковою для застосування у первинному обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Разом з тим, суд дослідивши наявні в матеріалах справи подорожні листи вантажного автомобіля (а.с. 135-206 т.5), вбачає, що в розділі «Завдання водієві» не вказані конкретні завдання, для яких використовується транспортний засіб. Не заповнено графи 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, тобто не заповнені більшість граф розділів, зокрема, не зазначено навіть маршруту транспортування вантажу.

Досліджуючи наявні в матеріалах справи подорожні листи службових легкових автомобілів (а.с. 58-249 т.2, а.с. 1-54 т.3, а.с. 208-249 т.5, т.т. 76-11, 13, а.с.1-40, 57-242 т.12,) суд вважає за необхідне відзначити про наступне.

Судом вище було встановлено, що підприємством були встановлені норми витрат палива для автомобілів, а також отримувались висновки ДП «ДержавтотрансНДIпроект» з роз'ясненнями щодо застосування норм палива для автомобілів та рекомендаціями щодо необхідності їх введення в дію наказом по підприємству.

Однак, вбачається, що в подорожніх листах легкових автомобілів також не заповнені більшість граф розділів, не зазначено маршруту, в розділі «Завдання водієві» не вказані конкретні завдання, для яких використовуються транспортні засоби.

Водночас, судом встановлено, що у графах «режим роботи водія» зазначена інформація про використання авто вихідні дні і для відряджень.

Враховуючи зазначене, а також вимоги Інструкції №74 слід відзначити, що у випадках, коли підприємство надає автомобіль для використання у службових цілях більше ніж на добу, то підставою для врахування витрат на придбання пально-мастильних матеріалів є Подорожний лист форми N3, оформлений відповідно до вимог Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, та наказ чи розпорядження керівника підприємства-перевізника.

Окрім того, відповідно до чинного трудового законодавства трудову діяльність працівники виконують відповідно до встановленого роботодавцем трудового режиму. Тому їх залучення до роботи понад встановлену тривалість робочого дня допускається тільки з розпорядження роботодавця. Використання легкових автомобілів та відповідно паливно-мастильних матеріалів підприємства у неробочі (вихідні дні) є потребами не пов'язаними з веденням господарської діяльності підприємства.

Такі накази, розпорядження тощо позивачем не були подані, про поважні причини їх неподання суд не повідомлено.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що документи та інші дані, які спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, що відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов, змісту операції тощо.

При цьому, дійсно сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Одночасно звертається увага, що кількість фактично виданого водіям палива фіксується не тільки у подорожньому листі, видача якого підлягає реєстрації у диспетчерському журналі, а й у інших первинних документах, зокрема в відомостях обліку видачі нафтопродуктів. На підставі первинних документів, за яким на підприємстві здійснюють приймання і відпуск нафтопродуктів, матеріально відповідальна особа (заправник, комірник) складає Звіт про рух нафтопродуктів, який разом із первинними документами подає до бухгалтерії, що слугує підставою для відображення в обліку руху нафтопродуктів.

На підставі підсумкових даних карток обліку витрат палива автомобілем працівник з обліку паливно-мастильних матеріалів (технік) складає за кожним видом палива Зведену відомість обліку витрат паливно-мастильних матеріалів за автомобілями за місяць, яку затверджує головний інженер підприємства, чи інша відповідальна особа, і передає до бухгалтерії. Відомість звіряється з даними про залишки палива в актах зняття залишків палива в баках автомобілів, а також із даними про фактичне отримання палива водіями і даними звітів матеріально відповідальних осіб за поточний місяць. Після цього за відомістю проводять списання на витрати виробництва використаного палива.

Жодних з перелічених первинних документів, зокрема і диспетчерського журналу, позивачем не подано, про поважні причини їх неподання суд не повідомлено.

Відтак, зважаючи на те, що реальність операцій з списання ПММ не підтверджується вказаними вище документами, враховуючи наявність істотних недоліків у подорожніх листах, а також беручи до уваги, що до складу валових витрат не належать витрати, не підтверджені первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення), спростовується товарність господарських операцій з використання ПММ і відповідно правомірність віднесення вказаних витрат на валові.

За таких обставин, враховуючи, що судом встановлена правомірність та законність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та нарахування штрафних (фінансових) санкцій за неправомірне формування ним складу валових витрат по операціях з ремонту та обслуговування автомобілів, проведення та організації виставки, списання використаних паливно-мастильних матеріалів, які як наслідок, прямо впливають на оподаткування податком на додану вартість, відтак в частині донарахувань по податку на додану вартість суд, також, вважає правомірними висновки податкового органу про його заниження позивачем.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи усе вищевикладене, врахувавши зміст ч. 3 ст. 2 КАС України, а також перевіривши відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень усім вищезазначеним вимогам, суд дійшов висновку, що вони ґрунтуються на вимогах законів, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог підприємства із 100 % іноземними інвестиціями «Сандвік» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко