Постанова

від 02.12.2014 по справі 826/16307/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16307/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства із 100% іноземними інвестиціями "Сандвік" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Підприємства із 100% іноземними інвестиціями "Сандвік" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Підприємства із 100% іноземними інвестиціями "Сандвік" звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача № 0005052207 від 27.09.2013 року, яким визначено суму податку на прибуток в розмірі 895515,00 грн. та № 0005042207 від 27.09.2013 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 162547,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 40637 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 24.07.2013 р. по 04.09.2013 р. службовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки складено акт №860/2207/30058678 від 11.09.2013 (надалі - акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 44.1 ст.44, п.138.2, п.138.4, п.138.8. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 895515,00 грн., у тому числі за періоди: 3 квартал 2011 року - 222756,00 грн., 4 квартал 2011 року - 250242,00 грн., 1 квартал 2012 року - 196849,00 грн., 2 квартал 2012 року - 174353,00 грн., 3 квартал 2012 року - 26606,00 грн., 4 квартал 2012 року - 24709,00 грн.;

- п. 44.1 ст.44, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі 162547,00 грн., в тому числі по періодам: липень 2011 року - 6709,00 грн., серпень 2011 року - 9344,00 грн., вересень 2011 року - 7067,00 грн., жовтень 2011 року - 8672,00 грн., грудень 2011 року - 28367,00 грн., січень 2012 року - 6044,00 грн., лютий 2012 року - 7246,00 грн., квітень 2012 року - 22092,00 грн., травень 2012 року - 9372,00 грн., червень 2012 року - 9217,00 грн., липень 2012 року - 7471,00 грн., вересень 2012 року - 15858,00 грн., жовтень 2012 року - 7480,00 грн., листопад 2012 року - 8394,00 грн., грудень 2012 року - 9214,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення №0005052207 від 27.09.2013 р., яким позивачу визначено суму податку на прибуток в розмірі 895515,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 105629,00 грн., а також №0005042207 від 27.09.2013 р., яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 162547,00 грн. та 40637,00 грн. штрафних санкцій.

Позивач заперечує законність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх нечинними з підстав невідповідності нормам діючого податкового законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.8. статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пп. 138.8.1. п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

До витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої господарської операції.

Як свідчать матеріали даної справи, 19 грудня 2011 року між позивачем та Кременчуцькою філією ТОВ «Феніксбуд-М» (код ЄДРПОУ 36984652) було укладено договір № 19121 про надання послуг по ремонту та обслуговуванню належних позивачу автомобілів.

На підтвердження виконання вищевказаних договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії актів виконаних робіт від 26.11.11 №26/1 на загальну суму 7153,0 грн., у т.ч. ПДВ - 1192.2 грн., від 27.12.11 №27/1 на суму 7752,01 грн., у т.ч. ПДВ - 1292,0 грн., від 04.01.12 на загальну суму 174,0 грн., у тому числі ПДВ - 29,0 грн.

Крім того, реальність господарських операцій з Кременчуцькою філією ТОВ «Феніксбуд-М» та використання отриманих послуг в господарській діяльності позивача, підтверджується також наявними в справі копіями договорів, що були укладені позивачем з ТОВ «НКТ-Транс» та ТОВ «Лукойл-Київ».

Водночас відповідач в своїх запереченнях вказує на відсутність у позивача права на відображення у податковому обліку результатів взаємовідносин з Кременчуцькою філією ТОВ «Феніксбуд-М», оскільки акти виконаних робіт не містять даних про марку, модель та інші обов'язкові реквізити автомобілів, що на думку податкового органу унеможливлює встановити зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю підприємства. Крім того, відповідач зауважує на тому, що в актах наданих послуг підпис відповідальної особи Підприємства із 100% іноземними інвестиціями "Сандвік" ОСОБА_2 відрізняється від підпису, що міститься в договорі від 19.12.11 за №19121.

У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що операції Кременчуцької філії ТОВ «Феніксбуд-М» не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки за даними 1С «Податковий блок» стан Кременчуцької філії TOB «Феніксбуд-М» код ЄДРПОУ 36984652 -11 «Припинено, але не знято з обліку», свідоцтво платника ПДВ скасовано 28.01.2013 за ініціативою органів ДПС, оскільки до ЄДР внесено запис про відсутність Кременчуцької філії TOB «Феніксбуд-М» за місцезнаходженням.

Крім того, в матеріалах дано справи містяться відомості про те, що у періоді, який перевірявся, позивач мав договірні взаємовідносини з ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман» (код 36639929), метою яких було надання послуг з проведення та організації виставки, доказом чого є рахунок-фактура №1 від 07.11.2011 року.

Відповідач заперечує реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман», вказуючи на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання послуг з проведення та організації виставки, що на думку податкового органу унеможливлює встановити зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю підприємства.

У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що операції ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман» не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки за даними 1С «Податковий блок» TOB «Спеціальне агентство «Гетьман» (код 6639929) має стан 16 - ПРИПИНЕНО (ЛІКВІДОВАНО, ЗАКРИТО).

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 цього Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пп. 198.6 ст. 198 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, одним із основних видів господарської діяльності позивача є надання послуг , пов'язаних з обслуговуванням обладнання торгової марки «Сандвік». За умовами виконання господарських операцій позивач було відображено факт використання ним запасних частин до автомобілів при наданні послуг із обслуговування торгової марки «Сандвік» в даних бухгалтерського обліку шляхом списання з кредиту «рахунку 28» в дебет «рахунку 23» згідно вимог Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 року.

У зв'язку з цим, при формуванні показника декларації з податку на прибуток підприємств «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» позивач врахував не лише вартісні показники собівартості проданих товарів, які були списані з «рахунку 28» в «рахунок 90» , а також вартісні показники собівартості запчастин, які були використані при наданні послуг із ремонту обладнання торгової марки «Сандвік», які водночас були списані з «рахунку 28» в «рахунок 23».

Таким чином, у період, що перевірявся, позивач отримував доходи від надання послуг, пов'язаних із обслуговуванням обладнання торгової марки «Сандвік» та поніс витрати у зв'язку із наданням таких послуг, що склали собівартість наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встанолвено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення спірних правочинів юридичні особи контрагентів позивача - Кременчуцька філії ТОВ «Феніксбуд-М» та ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман» не були припинені у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських взаємовідносин були наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на час вчинення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача - ТОВ «Феніксбуд-М» та ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман».

Водночас, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів.

Таким чином, з підстав вищевикладених обставин та наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач як платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, оскільки поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

За таких обставин, колегія суддів знаходить необґрунтованими доводи відповідача щодо протиправного формування позивачем податкового кредиту у зв'язку з виявленими розбіжностями між задекларованим податковим кредитом Підприємства із 100% іноземними інвестиціями "Сандвік" та податковими зобов'язаннями Кременчуцької філії TOB «Феніксбуд-М» і ТОВ «Спеціальне агентство «Гетьман», а відтак підстав для відмови у задоволенні вимог даного позову колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Підприємства із 100% іноземними інвестиціями "Сандвік" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, слід задовольнити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підприємства із 100% іноземними інвестиціями "Сандвік" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Підприємства із 100% іноземними інвестиціями "Сандвік" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0005042207 від 27.09.2013 року та № 0005052207 від 27.09.2013 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Петрик І.Й.

Борисюк Л.П.