Постанова

від 30.12.2013 по справі 922/3986/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«24» грудня 2013 р. Справа №922/3986/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шевель О.В.,

при секретарі Фільшиній Н.І.,

за участю представників:

позивача - Артюх А.Л., за довіреністю від 15.06.2012 року;

відповідача - Новосельцев В.І., за довіреністю від 31.07.2013 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Старченко Є.М., за довіреністю №02-15/1-125 від 09.12.2013 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння», м.Харків (вх.№3722Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2013 року у справі №922/3986/13,

за позовом Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Земельний банк», м.Харків,

до Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння», м.Харків,

про стягнення 2493934,19 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.11.2013 року (суддя Доленчук Д.О.) у справі №922/3986/13 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» на користь Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області за кредитним договором №75-07/К від 24.09.2007 року грошові кошти в сумі 2493934,19 грн., що включають в себе: заборгованість за основним боргом в сумі 1450000,00 грн., прострочені відсотки за користування кредитом в сумі 1043934,19 грн., нараховані за період серпень 2010 - липень 2013 року.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» на користь державного бюджету України 49878,68 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернуся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2013 року по справі №922/3986/13 та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що з пункту 1.5 договору застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року вбачається, що вказаний договір укладено з метою забезпечення виконання заставодавцем (ПАТ «Земельний банк») вимог заставодержателя (Управління НБУ в Харківській області) за кредитним договором рефінансування №15 від 06.11.2008 року. Отже, договір застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року за своєю правовою природою є забезпечувальним правочином, за рахунок якого кредитор у зобов'язанні, що випливає з кредитного договору №15 від 06.11.2008 року (Управління НБУ в Харківській області), у разі порушення боржником (ПАТ «Земельний банк») зобов'язання за вказаним кредитним договором має право задовольнити свої кредиторські вимоги за договором рефінансування. Апелянт вважає, що договір відступлення права вимоги за своєю правовою природою є правочином щодо заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні і, з огляду на положення ст. 546 Цивільного кодексу України, не відноситься до правочинів, які можуть укладатися на забезпечення виконання зобов'язань. Відтак, виходячи із забезпечувальної суті договору застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року, до відносин сторін у вказаному договорі повинні застосовуватися положення актів цивільного законодавства, які регулюють відносини застави, а не цесії. Проте, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та не надав доводам відповідача належної правової оцінки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2013 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

17.12.2013 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№121711), в якому просить залишити рішення господарського суду Харківської області по справі №922/3986/13 від 14.11.2013 року без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

У судовому засіданні 19.12.2013 року оголошувалася перерва.

Представник відповідача 23.12.2013 року надав до суду письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№12322), в яких вказує, що підстави для стягнення з відповідача у заявлений у цій справі спосіб грошових коштів в сумі 2493934,19 грн. з метою задоволення вимог Управління НБУ в Харківській області як заставодержателя за зобов'язаннями, що виникли у ПАТ «Земельний банк» на підставі кредитного договору №15 від 06.11.2008 року, відсутні, оскільки таке стягнення після введення 02.08.2010 року до ПАТ «Земельний банк» ліквідаційної процедури не може бути здійснене поза межами ліквідаційної процедури, адже це суперечить положенням ст. ст. 91, 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та порушує права інших кредиторів банку, що, з огляду на приписи ст. 13 Цивільного кодексу України, є порушенням.

Крім того, представник апелянта зазначає, що обставини, встановлені судовими рішеннями під час розгляду справи №5023/5582/11, на які посилається Управління НБУ в Харківській області як на такі, що мають значення для вирішення цієї справи і не доводяться при її вирішенні знову, є висновками господарських судів, а не фактами, що мають преюдиціальне значення для цієї справи. При цьому, апелянт не заперечує того, що під час розгляду справи №5023/5582/11 господарськими судами зроблено висновок про відсутність у ПАТ «Земельний банк» права вимоги за кредитним договором №75-07/К від 24.09.2007 року на тій підставі, що внаслідок укладення договору уступки права вимоги вони перейшли до Національного банку України. Однак, питання про правову природу здійсненої уступки права вимоги судами не досліджувались, а відтак вважати, що на підставі п. 4.1 договору застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року відбулася заміна кредитора у зобов'язанні за кредитним договором №75-07/К від 24.09.2007 року, а не реалізація заставодержателем майнових прав згідно ст. 23 Закону України «Про заставу», підстав немає.

Позивач 23.12.2013 року надав через канцелярію суду документи, згідно супровідного листа (вх.№13377), які долучені до матеріалів справи.

24.12.2013 року засідання суду продовжено.

Представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з урахуванням доповнень до неї, у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав, викладених у його відзиві.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак пояснив, що заперечує проти вимог апеляційної скарги, а рішення господарського суду першої інстанції вважає обґрунтованим та законним, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши пояснення представників сторін, а також перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вказує позивач та встановлено судом першої інстанції, 06.11.2008 року між Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Харківській області та Публічним акціонерним товариством «Земельний банк» (правонаступник Харківського акціонерного комерційного Земельного банку) був укладений кредитний договір №15. За умовами вказаного кредитного договору ПАТ «Зембанк» надано кредит на суму 50000000,00 грн. на термін з 06.11.2008 року до 26.08.2009 року з оплатою відсотків у розмірі 17 процентів річних.

05.01.2010 року додатковим договором №1 до кредитного договору №15 внесено зміни, якими пролонговано термін погашення кредиту до 26.08.2010 року та збільшено процентну ставку за кредитом у розмірі 18 процентів річних.

25.06.2010 року додатковим договором №2 до кредитного договору №15 внесено зміни до п 1.2, відповідно до яких додатково в забезпечення виконання зобов'язань ПАТ «Зембанк» за кредитним договором Національному банку України надані майнові права за кредитним договором №75-07/К від 24.09.2007 року, укладеним між ПАТ «Зембанк» та АТЗТ «Лізингова компанія «Сприяння», зі всіма змінами до нього, про що укладено договір застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року.

Господарським судом також встановлено, що ПАТ «Зембанк» були порушені умови кредитного договору щодо повернення наданого кредиту, а також сплати відсотків за його користування.

Як вбачається із матеріалів справи 24.09.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Земельний банк» та Акціонерним товариством «Лізингова компанія «Сприяння» укладено договір №75-07/К про надання кредитної лінії.

Згідно з умовами цього кредитного договору (предмет договору, пункти 1.1, 1.2) банк надає відповідачу відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в розмірі 2000000,00 грн. на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового використання. Кредит надається строком з 24.09.2007 року по 21.09.2009 року.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору №75-07/К процентна ставка за користування кредитом становить 17 процентів річних.

Додатковою угодою №1 від 25.09.2007 року до договору №75-07/К від 24.09.2007 було змінено строк повернення грошових коштів, а саме визначено, що новим строком є 21.09.2009 року.

Додатковою угодою №3 від 30.05.2008 року до договору №75-07/К від 24.09.2007 року внесені зміни до п.1.3, встановлено розмір процентної ставки за користування кредитом: з 24.09.2007 року - 17 відсоток річних; з 01.06.2008 року - 20 відсотків річних. Також, зазначеною додатковою угодою сторонами викладено п. 3.7 кредитного договору в новій редакції, яким обумовлено, що в разі порушення позичальником встановленого п. 1.2 кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007 року повернення кредиту або порушення строків, вказаних додатковими угодами щодо повернення окремих траншів, наданих в межах поновлюваної кредитної лінії в розмірі 2000000,00 грн., позичальник, тобто, відповідач, надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи зі ставки 20 відсотки річних, порядок нарахування й виплати яких встановлюється згідно з п. 3.5, 3.6 даного договору до повного погашення кредиту.

В подальшому, додатковою угодою №4 від 21.09.2009 року до договору №75-07/К від 24.09.2007 року сторони погодили подовжити строк дії договору до 19.09.2010 року включно. Крім того додатковою угодою внесено зміни до п.1.3, яким встановлено розмір процентної ставки за користування кредитом: з 24.09.2007 року - 17 відсоток річних; з 01.06.2008 року - 20 відсотків річних; з 21.09.2009 року - 24 відсотки річних. Також, зазначеною додатковою угодою сторонами викладено п. 3.7 кредитного договору в новій редакції, яким обумовлено, що в разі порушення позичальником встановленого п. 1.2 кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007 року повернення кредиту або порушення строків, вказаних додатковими угодами щодо повернення окремих траншів, наданих в межах поновлюваної кредитної лінії в розмірі 2000000,00 грн., позичальник, тобто, відповідач, надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи зі ставки 24 відсотки річних, порядок нарахування й виплати яких встановлюється згідно з п. 3.5, 3.6 даного договору до повного погашення кредиту.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 та частиною 2 статей 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Публічне акціонерне товариство «Земельний банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало та надало кредитні кошти, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками за особовим рахунком згідно кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007 року. Проте, Приватне акціонерне товариство «Лізингова компанія «Сприяння» свої зобов'язання за кредитним договором з урахуванням додаткових угод до нього, належним чином не виконало, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість станом на 01.08.2013 року у розмірі 2493934,19 грн., з них 1450000,00 грн. за кредитом та 1043934,19 грн. за процентами.

25.06.2010 року між Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Харківській області та Публічним акціонерним товариством «Земельний банк» укладено договір застави майнових прав №15/6.

Сторони погодили, що предметом застави за договором застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року є майнові права за кредитним договором №75-07/К від 24.09.2007 року зі всіма змінами до нього, укладеним між заставодавцем і боржником (майнові права), відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в сумі 2000000,00 грн., станом на дату укладення договору залишок заборгованості становить 1500000,00 грн., з кінцевим терміном повернення 19.09.2010 року та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 24 процентів річних.

Відповідно до п. 1.6 договору застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року за рахунок заставленого майнового права вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі, уключаючи суму основного боргу, нараховані проценти та пеню.

Переважне право позивача щодо задоволення його вимог до ПАТ «Зембанк» з майнових прав переважно перед іншими кредиторами, відповідно до приписів Закону України «Про заставу» та ст. 73 Закону України «Про Національний банк України», сторони закріпили в п. 2.1.1. договору застави майнових прав.

Пунктом 4.1 договору застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року сторони визначили, що заставодавець уступає заставодержателю право вимоги до боржника, що випливає із кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007 року на суму 2000000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього договору.

У п. 4.2. договору застави майнових прав № 15/09 сторони визначили, що у частині уступки права вимоги цей договір укладено з відкладальною умовою відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України. Права вимоги переходять до позивача наступного дня після настання строку виконання зобов'язань ПАТ «Зембанк» за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково, або після настання випадку, передбаченого п. 3.1.4 вказаного договору.

Господарським судом при винесенні рішення узято до уваги встановлені висновки судів у справі №5023/5582/11 як преюдиційні факти, зокрема, висновки щодо заміни кредитора в зобов'язанні, що випливає з кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007 року, та перехід права вимоги за вказаним договором на підставі п. 4.2 договору застави майнових прав до позивача ще до 01.07.2010 року, тобто, до введення ліквідаційної процедури ПАТ «Земельний банк».

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що договір застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року є змішаним договором, оскільки містить, як ознаки договору застави, так і необхідні ознаки договору відступлення права вимоги.

Договір застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року за своєю правовою природою є забезпечувальним правочином, за рахунок якого, кредитор у зобов'язанні, що випливає з кредитного договору №15 від 06.11.2008 року (Управління НБУ в Харківській області), у разі порушення боржником (ПАТ «Земельний банк» зобов'язання за вказаним кредитним договором має право задовольнити свої кредиторські вимоги за договором рефінансування.

Тобто, розглядаючи спір у даній справі необхідно дослідити обставини та встановити факти, за наявності яких можливо звертати стягнення на заставу за договором застави і до відносин сторін у договорі застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010 року слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, які регулюють відносини застави, а не щодо уступки права вимоги (цесії).

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання основного зобов'язання може бути забезпечено заставою. Статтею 572 цього Кодексу встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Стаття 4 Закону України «Про заставу» визначає, що предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Згідно ст. 23 Закону України «Про заставу» при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не встановлено факту неможливості задоволення вимог Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області за рахунок кредитора - Публічного акціонерного товариства «Земельний банк», та не враховано, що виконання основного зобов'язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов'язання в даному випадку за рахунок застави майнових прав.

Як вбачається із матеріалів справи, Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області звертався до ліквідатора ПАТ «Земельний банк» з кредиторськими вимогами за кредитним договором №15 від 06.11.2008 року. Вказані кредиторські вимоги у розмірі 50000000,00 грн. за кредитом, 3569972,01 грн. за відсотками та 58110,84 грн. пені ліквідатором ПАТ «Земельний банк» були визнані та включені до реєстру вимог кредиторів.

Тобто, вказане свідчить, що Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області скористався наданим йому правом з метою погашення його кредиторських вимог за кредитним договором №15 від 06.11.2008 року.

Колегія суддів зазначає, що правова суть забезпечення полягає в тому, що забезпечена сторона, крім права на основне зобов'язання, наділяється також додатковим правом, якими вона може скористатися у разі неплатоспроможності боржника або в інших випадках, передбачених законом. Тобто виходячи з викладеного та укладених між сторонами договорів, позивач наділений альтернативними способами захисту своїх прав - чи то стягнення боргу за кредитним договором №15 від 06.11.2008 року, з урахуванням штрафних санкцій чи то звернення стягнення на заставне майно - заставлені майнові права, оскільки за змістом ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Виконання основного зобов'язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпеченого зобов'язання, та задоволення одночасно позовних вимог як у частині стягнення заборгованості за кредитним договором, так і в частині звернення стягнення на заставлені майнові права є за своєю природою подвійним стягненням, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За таких обставин, місцевий господарський суд прийшов до передчасного висновку про можливість стягнення заборгованості за договором застави майнових прав, оскільки позивач не довів неможливості виконання ПАТ «Земельний банк» основного зобов'язання за умови, що кредиторські вимоги у повному обсязі за кредитним договором №15 від 06.11.2008 року визнані та включені до реєстру вимог кредиторів.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кредитним договором від 06.11.2010 року №15 з урахуванням змін та доповнень строком повернення ПАТ «Зембанк» кредиту зазначено 26.08.2010 року (як зазначив позивач та проти чого не заперечував відповідач). Враховуючи, що: постановою НБУ від 02.08.2010 року відкликано ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Земельний банк»; у відповідності до приписів ст. 91 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (у редакції, що діяла на момент відкликання ліцензії) строк виконання усіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав, внаслідок чого строк виконання зобов'язань ПАТ «Земельний банк» саме за договором №15 вважається таким, що настав з 02.08.2010 року; тому звернення стягнення на майнові права, що передані за договором застави майнових прав від 25.06.2010 року №15/6 і які випливають з кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007 року, мають відбуватися з дотриманням особливостей реалізації майнових прав банку-боржника в ході ліквідаційної процедури банку.

Колегія суддів зазначає, що рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2011 року по справі №5023/5582/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 року та постановою Вищого господарського суду від 21.12.2011 року, задоволено позов ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» до ПАТ «Земельний банк» і визнано відсутнім у останнього право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» на підставі кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007 року.

Однак, спір по справі №5023/5582/11 вирішувався між іншими сторонами, зокрема, ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» та ПАТ «Зембанк», а встановленим фактом, який може бути застосовано в порядку ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є відсутність у ПАТ «Земельний банк» права вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» на підставі кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що судами по справі №5023/5582/11 не встановлювалися факти, які мають істотне значення для розгляду даної справи, а саме: не досліджувалися обставини виконання умов договору №15 від 06.11.2008 року, наявності по ньому заборгованості, розміру такої заборгованості та період виникнення заборгованості.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Натомість, позивач, посилаючись на судові рішення у справі №5023/5582/11 звертає увагу суду саме на висновки судів, а не на факти, що мають преюдиціальне значення для цієї справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом Харківської області прийнято рішення від 14.11.2013 року по справі №922/3986/13 передчасно, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, тому апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2013 року підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи те, що Харківський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення і прийняття нового на користь відповідача, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає відшкодуванню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 91, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, п. 2 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2013 року у справі №922/3986/13 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області - відмовити.

Стягнути з Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (61057, м.Харків, пл. Театральна, 1, код ЄДРПОУ 09351445) на користь Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5; ідент. код 24347487) 24939,34 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2013 року.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Шевель О.В.