Постанова

від 07.05.2009 по справі 2а-4318/09

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 2а-4318/09/0308

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 травня 2009 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Грушицького А.І.,

при секретарі Шиловій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до управління Пенсійного фонду України у місті Луцьку

Волинської області про зобов'язання нарахувати та виплатити допомогу дитині війни,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до

відповідача про зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що має статус дитини війни, а тому користується правом на одержання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Протягом 2006-2007 років така допомога не нараховувалася та не виплачувалася, у 2008 році виплачувалася, але не в тому розмірі, який передбачений ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Просить зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки.

В судове засідання позивач та представник відповідача не з'явилися, подали клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

В поданих суду письмових запереченнях відповідач просить відмовити в задоволенні позову, наголошує на пропущенні строку звернення до суду.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Луцьку, що підтверджується пенсійним посвідченням із проставленим у ньому штампом «дитина війни», а також довідкою, виданою відповідачем.

Протягом 2006-2007 років позивачеві підвищення до пенсії як дитині війни не нараховувалось та не виплачувалося; а у 2008 році підвищення до пенсії виплачувалось: з 1 січня по 31 березня в розмірі 47 грн., з 1 квітня по 30 червня – 48,10 грн., з 1 липня по 30 вересня – 48,20 грн., з 1 жовтня 2008 року – 49,80 грн.

Відповідно  до ст. 6 Закону  України  «Про соціальний захист дітей війни» від          18.11.2004 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як визначено ст. 3 Закону  України  «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року виключено п. 17 ст.77, а ст. 110 цього Закону викладена у новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»,  запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки чинним законодавством України не було визначено порядку нарахування та виплати у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності цього Закону повністю чи в його окремих частинах, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006 рік.

Дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» згідно із п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року було зупинено на     2007 рік з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою передбачено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»

.  

Положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Оскільки дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була відновлена з 9.07.2007 року, тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня до 31 грудня 2007 року.

 Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (п.41 розділу II) від 28.12.2007 року, який набрав чинності 01.01.2008 року, змінено редакцію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі №1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а отже вони втратили чинність з 22.05.2008 року. Положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Оскільки дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008 року, тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування позивачеві підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня до 31 грудня 2008 року, враховуючи при цьому, що позивачеві у 2008 році було нараховане підвищення пенсії у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.04.2002 року № 80-2, у редакції постанови управління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 року № 5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року) управління Пенсійного фонду України в районі відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Тому суд приходить до висновку, що саме на відповідачеві лежить обов'язок провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни. При цьому відповідача слід зобов'язати провести нарахування та виплату позивачеві підвищення пенсії не у конкретному розмірі, як про це просить позивач, а у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», оскільки саме на відповідача покладено обов'язок проводити нарахування підвищення пенсій дітям війни у конкретному розмірі, в зв'язку з чим суд не може брати на себе функцію державного органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єкта владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не береться до уваги.

Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачу підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. є протиправними.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства  України, то воно є необґрунтованим та не береться судом до уваги, оскільки згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, проте цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Частиною 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 року встановлено, що суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України), суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що порушення щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії є триваючим і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, суд через аналогію закону приходить до висновку, що строк позовної давності у даному випадку не застосовується.

Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірності  своїх дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 71, 159, 163, 167 КАС України, на підставі ст.ст. 3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, Рішення Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Пенсійного фонду України у місті Луцьку

Волинської області  щодо непроведення підвищення до пенсії як дитині війни неправомірною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у місті Луцьку Волинської області  провести

ОСОБА_1

перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війни на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року включно в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь

ОСОБА_1

3 (три)  грн. 40 коп. відшкодування сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана  в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано до Львівського апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову може бути також подана в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя