Рішення

від 09.01.2014 по справі 910/19653/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19653/13 09.01.14 За позовом Фірми «РЖЕЧНІК БІС» Моніка Чежкевіч (Республіка Польща)

до ТОВ «Лімімпорт»

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ТОВ "Рояль Канін Україна"

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ТОВ "Трейдінг Восток"

про стягнення 181 965, 51 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - не прибув

Від відповідача: не прибув

Від третьої особи 1- Король О.С. (дов. б/н від 08.01.2014)

Від третьої особи-2 - не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов п»яти договорів- замовлень на здійснення транспортних послуг у розмірі 181 965,51 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.10.2013 порушено провадження у справі №910/19653/13 та призначено до розгляду на 07.11.2013.

07.11.2013 в судовому засіданні оголошено перерву на 28.11.2013 для подання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 28.11.2013 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі та подали суду клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів. Суд задовольнив дане клопотання.

Відповідно до ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спорку, еле не більш як на 15 днів.

Представник відповідача подав суду клопотання про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Рояль Канін Україна", оскільки дане товариство являється вантажоотримувачем товару і допоможе встановити істину у даній справі.

Суд задовольнив дане клопотання.

Окрім цього, 06.12.2013 до канцелярії господарського суду м. Києва надійло клопотання від фірми "Ржечник БІС" Моніка Чежкевіч про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток", для з`ясування фактичних обставин справи.

Суд задовольнив дане клопотання та залучив третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток".

Розгляд справи призначено на 17.12.2013.

В судове засідання 17.12.2013 прибув представник позивача, надав пояснення по справі та подав додаткові докази по справі.

Представники третіх осіб в судове засідання 17.12.2013 не прибули, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник відповідача не прибув в судове засідання 17.12.2013, проте через канцелярію суду подав телеграму про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання. Розгляд справи було відкладено на 09.01.2014.

В судове засідання 09.01.2014 прибув представник третьої особи-1 та дав пояснення по справі.

В судове засідання 09.012.2014 представник позивача, відповідача та третьої особи-2 -ТОВ «Трейдінг Восток» не прибули, причин неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник відповідача через канцелярію суду подав клопотання про повторне відкладення розгляду справи, яке суд не задовольнив, так як передбачений ст..69 ГПК України строк вирішення справи закінчився, представник відповідача раніше в суд з»являвся та давав пояснення по справі, в попереднє судове засідання 17.12.2013 представник відповідача також не прибув та клопотав про відкладення, яке суд задовольнив та вже відкладав розгляд справи із-за відсутності відповідача.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач, відповідач та третя особа-2 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні 09.01.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

В 2013 році між позивачем (перевізник за договором) та відповідачем (замовник за договором) було укладено п»ять аналогічних за змістом догорів-замовлень на перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні за номерами : № 500006/13 від 08.01.2013, №500069 від 28.01.2013, №500085/13 від 01.02.2013, №500099/13 від 07.02.2013 та № 500100 від 07.02.2013 , за умовами якого перевізник зобов'язався за плату та рахунок замовника здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом і надати замовнику інші послуги, необхідні для здійснення доставки вантажу, а замовник - оплатити дані послуги в порядку та розмірі, передбачених договором.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пункту 1 договору-замовлення загальні умови стосуються договорів на перевезення, укладених між відповідачем, як замовником, та позивачем-підприємцем-перевізником, який виконує перевезення товару за винагороду. Замовник висилає замовлення перевізнику факсом або з електронної пошти.

Пунктом 4 договорів-замовлень сторони узгодили, що приймаючи замовлення перевізник погоджується на укладення договору на перевезення на умовах, викладених в змісті замовлення.

Відсутність письмової відмови, відісланої факсом або на електронну пошту через 30 хвилин з моменту відправки наданих замовлень означає його прийняття (пункт 4 договорів-замовлень).

Відповідно до п.8 даних договорів перевізник зобов»язаний доставити транспортний засіб з вантажем до місця розвантаження відповідно до змісту замовлення.

Договорами сторони погодили, що на п.7,8 замовлення стоїть відбиток печатки ТОВ «Лімімпорт», адреса: 04070, м. Київ, Україна, код 368668726565 та підпис керівника.

Умовами даних договорів-замовлень сторони погодили вартість (фрахт) послуг з перевезення в сумі 3150 Євро за кожне перевезення.

Підстави для оплати перевезень, фактичну дату виконання грошових зобов'язань замовника перед перевізником , перелік документів, які перевізник зобов'язаний передати замовнику та строк такого подання сторони даними договорами не передбачили.

Однак договорами передбачено, що оплата (переказ) здійснюється впродовж 20 днів від дати розвантаження авто.

З матерілаів справи вбачається, що позивач власними автомобілями надав передбачені вказаними договорам транспортні послуги та здійснив перевезення вантажу з м. Сеінт Роман (Франція) до м. Ворзель Київської області України для вантажоодержувача ТОВ « Рояль Канін Україна» в період з січня по лютий 2013 року на загальну суму 167 005, 35 грн. (3150 Євро х 5 х 1060,3514 грн.) ,що підтверджується доданими до матеріалів справи міжнародними товарно-транспортними накладними:

- СМR за № UА-019 від 14.01.2013;

- СМR за № UА -057 від 31.01.2013;

- СМR за № UА-077 від 05.02.2013;

- СМR за № UА-094 від 12.02.2013;

- СМR за № UА-095 від 13.02.2013.

Суд враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов»язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказані міжнародні ТТН позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

На думку суду матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов вказаних вище договорів-замовлень доставив довірений відповідачем вантаж до пункту призначення. При цьому жодних претензій до перевізника від замовника та вантажоодержувача не надходило. Зазначене підтверджується наданими в судовому засіданні представником вантажоодержувача ТОВ «Рояль Канін Україна» поясненнями та документами, з яких вбачається що замовлене відповідачем перевезення було дійсно здійснено позивачем без зауважень, експедитором зазначених перевезень вантажу була третя особа-2 ТОВ «Трейдінг Восток», з яким за вказані перевезення вантажоодержувач розрахувався, послуги та самі перевезенні оплатив.

Намомість, згідно розрахунку позивача заборгованість відповідача по вказаних договорах-замовленнях становить 167005,35 грн. грн. , що залишись неоплаченими.

Тобто, відповідач свої зобов'язання по оплаті послуг своєчасно не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 167 005, 35 грн ., що свідчить про порушення відповідних ст. 12 Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність", ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та є підставою для застосування господарських санкцій.

Відповідач проти задоволення позову категорично заперечував та пояснював, що наведені позивачем транспортні послуги він не замовляв та не отримував, у відповідності до пунктів вказаних вище Договорів-замовлень вартість кожного окремого перевезення погоджується сторонами та відображається у заявках, які ТОВ «Лімімпорт» не підписувало, печатки на заявках не проставляло, а тому відповідно до ст..189 ГК України позивач не довів наявність істотної умови господарського договору і вартість перевезень зазначена необгрунтовано. Окрім цього відповідач наполягав, що міжнародні тотварно- транспорні накладні, які є підставою для оплати перевезень , він не отримував та не підписував.

Позивач не погоджувався з відзивом відповідача та додатково зазначив, що він отримав договора-замовлення відповідача по електронній пошті (e-mail). Заявки були оформлені належним чином так як містили інформацію передбачену п. 1 Договорів :вантаж (вид, вага, об'єм), пункт завантаженняґ та призначення , тощо.

Суд також не погоджується з запереченнями відповідача та задовольняє позов з огляду на наступне:

Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначені правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні, за приписами частини 1 статті 11 якої експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 12 цього Закону передбачені обов'язки клієнта та встановлено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх Зв'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів і державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Відповідно до ч.2 ст. 12 Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність" Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки клієнта.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, судом встановлено порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема транспортного ексепедирування, які регламентуються главами 65 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Щодо доводів відповідача про непідписання ним заявок на перевезення та ненадання позивачем до суду доказів замовлення та фактичного виконання послуг з перевезення то суд зазначає , що в матеріалах справи наявні печатки(штампи) на договорах-замовленнях відповідача, що передбачено пунктом 8 вказаних документів.

Посилання відповідача на непідписання ним заявок на перевезення спростовуються також положеннями п. 2 Договорів-замовлень, якими допускається отримання заявки факсимільним зв'язком або електронною поштою.

Також суд зазначає, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

За приписами вказаної норми належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

В матеріалах справи наявні належні та допустимі докази здійснення перевезення вантажу позивачем, що є підставою для відповідача оплатити надані транспортні послуги.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 167 005, 35 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної основної заборгованості визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить суму 12461,94 грн. грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, шо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У зв'язку з наведеним суд вважає розрахунок пені, здійснений позивачем обґрунтованим та правильним, а тому задовольняє вимогу позивача про стягнення вказаної суми пені з відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2498, 22грн .

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 2 498,22 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМІМПОРТ" (Україна, 04070, м. Київ, Подільський район, вул. Ігорівська, буд 12-А, ідентифікаційний код 36866872) на користь Фірми «РЖЕЧНІК БІС « Моніка Чежкевіч (Республіка Польща,20-135, м. Люблін, вул. Дворська, буд.4-А/3, ідентифікаційний код 030950907, 20-135, Lublin, ul.Dworska. 4А, lok.3, код 030950907, REGON 030950907) основний борг в сумі 167 005 (сто шістдесять сім тисяч п»ять) грн .35 коп. , пеню 12 461 (дванадцять тисяч чотириста шістдесять одну) грн. 94 коп ., три процента річних в сумі 2 498 ( дві тисячі чотириста дев'яносто вісім) грн.. 22 коп. та 3 639 ( три тисячі шістсот тридцять дев»ять) грн. 31 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Суддя Л.Д. Головатюк

Повний текст рішення підписано 13.01.2014