cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 826/11958/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 листопада 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Бойку А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» - Фадєєва Олександра Павловича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2013 року Державне підприємство «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обгрунтовує тим, що під час проведення перевірки Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски», відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України щодо заниження податку на прибуток в загальній сумі 22674,00 грн., а також п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 2648,00 грн. та щодо завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок у банку на загальну суму 15677 грн. На думку позивача, висновки, викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки та складеного акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» - Фадєєв Олександр Павлович подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі наказу від 17.04.2013 року № 408 відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» (код за ЄДРПОУ 01069755) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з: ПП «Будком-Алон» (код ЄДРПОУ 34951473) за період: серпень 2012 року, та ВК МПП «Фірма Сато» (код ЄДРПОУ 21584956) за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року.
За результатами даної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 27.05.2013 року № 601/42-10-01069755, за змістом якого перевіркою були встановлені порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України щодо заниження податку на прибуток в загальній сумі 22674 грн., в т.ч. по періодах: за 2-4 квартали 2011 року в сумі 4045,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 3167,00 грн., за І півріччя 2012 року в сумі 11662,00 грн., за 3 квартали 2012 року в сумі 16096 грн., за 2012 рік в сумі 18629 грн., а також п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 2648,00 грн., в т.ч. по періодах: за листопад 2012 року на суму 1998,00 грн., за грудень 2012 року на суму 650,00 грн., та щодо завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок у банку на загальну суму 15677,00 грн., у т.ч. по періодах: за січень 2012 року на суму 2824,00 грн.; за лютий 2012 року на суму 1764,00 грн.; за квітень 2012 року на суму 1030,00 грн.; за травень 2012 року на суму 766,00 грн.; за липень 2012 року на суму 8248,00 грн.; за вересень 2012 року на суму 1045,00 грн.
В Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами:
- ПП «Будком-Алон» (код ЄДРПОУ 34951473), щодо виконання останнім на користь позивача робіт з монтажу вузла обліку води у нежитловому приміщенні на станції Харків-Червонозаводська;
- ВК МПП «Фірма Сато» (код ЄДРПОУ 21584956), щодо надання останнім на користь позивача послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобільного транспорту, а також поставки на користь позивача запчастин для легкових та вантажних автомобілів.
Також, перевіркою позивача встановлено порушення ДП «УДЦТС «Ліски» вимог п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «УДЦТС «Ліски» із зазначеними в Акті перевірки постачальниками послуг, робіт та товарів: ВК МПП «Фірма Сато» та ПП «Будком-Алон».
30.05.2013 року за вих. № ДЗ-1-11/354 (вх. ДПІ № 257/10 від 31.05.2013 р.), ДП «УДЦТС «Ліски» подало заперечення на Акт перевірки.
Листом від 06.06.2013 року за вих. № 337/10/42-158 Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків, викладені в Акті перевірки висновки залишив без змін.
На підставі висновків зазначеного вище Акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 0000674210 форми «Р» від 11.06.2013 року, про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2648,00 грн. за основним платежем та 662,00 грн. за штрафними санкціями;
- № 0000684210 форми «Р» від 11.06.2013 року, про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 22647,00 грн. за основним платежем та 5669,00 грн. за штрафними санкціями;
- № 0000724210 форми «В1» від 11.06.2013 року, про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 15667,00 грн. бюджетного відшкодування та 3919,00 грн. штрафних санкцій.
Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ДП «УДЦТС «Ліски» направило до Міністерства доходів і зборів України первинну скаргу від 17.06.2013 року № ДЗ-1-11/417, за наслідками розгляду якої отримало рішення про результати розгляду скарги, яким податкове повідомлення-рішення № 0000684210 форми «Р» від 11.06.2013 року частково скасовано.
З урахуванням зазначеного рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду первинної скарги позивача, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 року № 0000994210 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 22647,00 грн. за основним платежем та 4658,00 грн. за штрафним санкціями.
Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.
Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.
Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Колегією суддів встановлено, що позивачем до суду були надані копії Актів наданих послуг та Актів приймання-передачі на підтвердження реальності фінансово-господарської операції Позивача з ВК МПП «Фірма Сато».
З наданих первинних документів вбачається, що за перевіряємий період ВК МПП «Фірма Сато» було здійснено всього 27 господарських операцій, з них надано послуг (8 госп. операцій) позивачу на загальну суму 47279,90 грн. та поставлено (19 госп. операцій) запчастин на суму 74585,11 грн.
Відповідно до умов Договору поставки від 21.05.2012 року № 401-ПМ товар передається на складі Постачальника і легезозиться на склад Покупця (Позивач) автомобільним транспортом останнього. Таким чином, для здійснення фінансово-господарської операції, а саме: поставки ВК МПП «Фірма Сато» достатньо одного працівника та не потрібно транспортних засобів.
Щодо наданих послуг, відповідно до умов договору від 332-ЮІ від 18.04.2012 року та проаналізувавши види наданих послуг, можна дійти висновку, що для надання їх також достатньо одного працівника, оскільки послуги, що надавалися носили нескладний характер, як то заміна рульової рейки або заміна стартера.
Таким чином, висновок суду щодо неможливості виконання ВК МПП «Фірма Сато» зобов'язань за договорами, укладеними з позивачем, через відсутність матеріально-технічної бази та недостатньої кількості працівників є хибним та зробленим у зв'язку з неправильним дослідженням і оцінкою доказів.
Стосовно ПП «Будком-Алон» позивачем також було надано суду копії первинних документів, складених згідно із вимогами чинного законодавства (договір, акт виконаних робіт, податкові накладні тощо). Відповідно до договору підрядних робіт від 10.04.2012 року № 87-ПР, Підрядник зобов'язується здійснити монтаж вузла обліку холодної води, а Замовник прийняти роботи та сплатити 64842,00 грн.
З аналізу наданих документів обгрунтованим є те, що роботи по монтажу вузла обліку холодної води носять нескладний характер та не потребують великої кількості працівників, виробничих потужностей тощо.
Також до суду було надано копії ліцензій виданих ПП «Будком-Алон» на здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (від 22.06.2012 року), що є підтвердженням відповідності ПП «Будком-Алон» ліцензійним умовам провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 року № 47.
Відповідно до пункту 2.2 Ліцензійних умов господарську діяльність у будівництві, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, здійснюють суб'єкти господарської діяльності за дотримання, зокрема, таких умов: укомплектованість підприємства інженерно-технічними працівниками і робітниками необхідних професій та кваліфікацій відповідно до організаційної структури підприємства; виробничі приміщення, засоби виробництва повинні бути власні або орендовані, що підтверджується відповідними документами.
Таким чином, судом першої інстанції при досліджені доказів не було враховано факту наявності ліцензії у ПП «Будком-Алон», отриманої з урахуванням ліцензійних умов, у зв'язку з чим зроблено хибний висновок, щодо відсутності у ПП «Будком-Алон» можливості виконувати роботи з монтажу вузла обліку води.
Частиною 2 статті 71 КАСУ передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В свою чергу, Відповідачем не надано до суду жодних документальних доказів в обґрунтування фактів, викладених в Акті перевірки. А саме, копій довідок 1ДФ (з яких вбачається кількість працівників), копій актів перевірки ГШ «Будком-Алон» ВК МІДІ «Фірма Сато».
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Тому ДП «УДЦТС «Ліски», яке не наділене правом встановлювати ознаки фіктивності операцій свого контрагента з іншими контрагентами, не може нести відповідальність за можливі протиправні дії останніх.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява 803/02); "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заявг № 6689/03), однозначно наголошує на правилі індивідуальної відповідальност платника податків.
Тобто, сумлінний платник податків, яким є ДП «УДЦТС «Ліски», не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення законодавства його контрагентами.
Відповідно до пункту 2 статті 8 КАСУ суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з праї людини.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції було винесено без врахування практики Європейського Суду з прав людини чим порушено нормі процесуального права.
Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетні відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, що викладено в листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10.
Крім цього, колегією суддів встановлено, що під час проведення виїзної документальної перевірки позивача не бло виявлено порушень податкового законодавства та не виявлено недоліків при складанні первинних документів пов'язаних із здійсненням фінансово-господарських операцій з ПП «Будком-Алон», ВК МПП «Фірма Сато» про що зазначено в акті перевірки та підтверджено відповідачем в суді.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операціїєю є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального права.
Крім цього, на думку колегії суддів, судом першої інстанції не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені, оскільки такі акти та їх висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року було звернено увагу на те, що вимога про встання нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо поизач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення становлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податковий деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу Україні господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірност (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсть на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституціних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Будком-Алон», ВК ГПП «Фірма Сато»
Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не було встановлено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосуванню адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені нормі можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Таким чином колегія суддів вважає обгрунтованими вимоги позовної заяви, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.
Отже, колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.
Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» - Фадєєва Олександра Павловича - задовольнити , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року - скасувати та ухвалити нову, якою адміністративний позов Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити .
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків від 11.06.2013 року № 0000674210 форми «Р», № 0000684210 форми, № 0000724210.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Т.М. Грищенко
В.Е. Мацедонська
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 28.11.2013 |
Оприлюднено | 15.01.2014 |
Номер документу | 36604818 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні