Рішення

від 09.01.2014 по справі 906/1668/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "09" січня 2014 р. Справа № 906/1668/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.,

при секретарі Гекалюк О.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: Баскакової І.М. - представника за довіреністю від 10.12.2013р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська будівельна кераміка" (смт. Ружин)

про стягнення 159760,78грн. (згідно із заявою від 20.12.2013р. про зменшення позовних вимог).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська будівельна кераміка" про стягнення 190712,56грн., з яких: 122712,50грн. основного боргу, 50000,00грн. неотриманого прибутку, 14858,21грн. пені та 3141,85грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 14.11.2013р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 28.11.2013р. та зобов'язано сторони надати документи, необхідні для розгляду справи.

У зв'язку із неявкою представників сторін в судове засідання 28.11.2013р., заявленим відповідачем клопотанням про відкладення розгляду справи, ухвалою від 28.11.2013р. господарський суд з метою повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи, необхідністю витребування доказів, відклав розгляд справи на 12.12.2013р.

В судовому засіданні 12.12.2013р. представником відповідача було подано клопотання про припинення провадження у справі, відповідно до якого ТОВ "Ружинська будівельна кераміка", посилаючись на ст.22, п.1-1 ст.80 ГПК України, просило суд припинити провадження у справі №906/1668/13 у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При розгляді даного клопотання судом враховано, що відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п.4.2) роз'яснено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів (п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Судом встановлено, що станом на 12.12.2013р. відповідач борг у повному обсязі не погасив; позивач не відмовився від позовних вимог; мирова угода між сторонами не укладалась, тобто, предмет спору не припинив свого існування у повному обсязі.

За таких обставин, розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі, враховуючи встановлені при розгляді справи в судовому засіданні 12.12.2013р. обставини, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, відповідно до сформульованої відповідачем прохальної частини даного клопотання. При цьому, судом було також зазначено, що повідомлені в клопотанні та усно в судовому засіданні представником відповідача відомості, в тому числі щодо часткового погашення заборгованості, будуть враховані судом при вирішенні справи по суті та винесенні відповідного судового акту.

В судовому засіданні 12.12.2013р. оголошувалась перерва до 17.12.2013р., відповідно до ст.77 ГПК України.

16.12.2013р. до суду від ТОВ "Ружинська будівельна кераміка" надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду Житомирської області від 12.12.2013р. про відмову в задоволенні клопотання щодо припинення провадження у справі, в якій відповідач просив скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 12.12.2013р. у справі №906/1668/13 і постановити рішення, яким припинити провадження у справі №906/1668/13 у зв'язку із відсутністю предмету спору та покласти на позивача судові витрати.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 17.12.2013р. апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Житомирської області від 12.12.2013р. у справі №906/1668/13 повернуто ТОВ "Ружинська будівельна кераміка" у відповідності до ч.2 ст.106 ГПК України.

Після перерви представник відповідача в судове засідання 17.12.2013р. не прибув, витребуваних документів не надав.

В судовому засіданні 17.12.2013р. представник позивача подав заяву від 17.12.2013р. про зменшення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ "Братекс СТМ" просило стягнути з відповідача 96712,50грн. основного боргу, 50000,00грн. неотриманого прибутку, 14858,21грн. пені, 3141,85грн. 3% річних. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 17.12.2013р. розгляд справи відкладено на 09.01.2013р. зважаючи на необхідність подання, у тому числі, позивачем - доказів надіслання відповідачу заявки від 25.03.2013р. на поставку цегли, відповідачем - первинних бухгалтерських документів на підтвердження передачі позивачу товару на суму 10125,00грн., а також інших доказів по справі.

На адресу господарського суду 24.12.2013р. від ТОВ "Братекс СТМ" надійшла заява вих.№20/12-01 від 20.12.2013р. про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 96712,50грн. основного боргу, 50000,00грн. неотриманого прибутку, 10675,30грн. пені, 2372,98грн. 3% річних.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заяву за вих.№20/12-01 від 20.12.2013р. про зменшення позовних вимог та просила стягнути з відповідача на користь позивача 96712,50грн. основного боргу, 50000,00грн. неотриманого прибутку,10675,30грн. пені, 2372,98грн. 3% річних.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, у тому числі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи передбачене ст.22 ГПК України право позивача на зменшення розміру позовних вимог, подана представником позивача заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, а отже, приймається судом до розгляду. Розгляд справи здійснюється в межах зменшених позовних вимог, викладених в заяві від 20.12.2013р., тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.148-150). Клопотань про відкладення від відповідача не надходило.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст.75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ружинська будівельна кераміка" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №2503/1 (а.с.12), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві у власність, а покупець оплатити і прийняти будівельні матеріали (надалі - товар).

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Предметом поставки є товари, за цінами та в асортименті, що зазначені в специфікаціях до договору, рахунках та видатково-прибуткових накладних (п.1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка товарів здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на об'єкти покупця, що розташовані по м.Києву Київській області, згідно його заявок, що подаються при кінці неділі (в четвер, або п'ятницю) на наступну неділю.

Строк поставки товару та асортимент зазначається покупцем в попередній заявці на отримання партії товару на протязі наступної неділі, та підтверджується постачальником в рахунку на оплату товару (п.2.2 договору).

Покупець здійснює 100% передоплату загальної вартості товарів зазначених у заявці на поставку шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у рахунку-фактурі (п.3.1).

Пунктом 3.2. договору, сторони визначили, що ціни на товари, що постачаються постачальником, зазначені в специфікації і вказуються у рахунку на оплату товару. У разі погодження покупцем строків поставки і вартості товару, зазначеного в рахунку, він здійснює його оплату в п'ятницю, і з понеділка отримує товар за видатково-прибутковими накладними на підставі довіреності.

В разі прострочення постачальником терміну поставки оплаченого товару згідно з письмовою заявкою покупця більше ніж 3 календарні дні покупець має право вимагати, а постачальник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної в період, за який нараховується пеня, від вартості недопоставленого товару (п.3.4 договору).

У відповідності до п.6.3 договору, даний договір набуває чинності після його підписання сторонами.

Позовними вимогами, що розглядаються у даній справі, згідно із заявою про зменшення позовних вимог, є стягнення з відповідача боргу у сумі 96712,50грн. який виник внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки №2503/1 від 25.03.2013р. щодо поставки ТОВ "Братекс СТМ" товару на суму здійсненої останнім 26.03.2013р. попередньої оплати, а також 10675,30грн. пені, 2372,98грн. 3% річних, 50000,00грн. неотриманого прибутку, що загалом складає 159760,78грн.

Розглядаючи питання щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог у даній справі, господарський суд приймає до уваги вищевикладене, а також, наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, інших вимог, що звичайно ставляться; невиконання або неналежне виконання зобов'язання спричиняє настання правових наслідків, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом з поданих до справи матеріалів, а також, не заперечувалося сторонами у справі, на виконання умов укладеного між сторонами 25.03.2013р. договору поставки №2503/1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Ружинська будівельна кераміка" в якості попередньої оплати за товар - цеглу керамічну грошові кошти на суму 450000,00грн.

Так, факт здійснення позивачем попередньої оплати підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням №140 від 26.03.2013р. на суму 450000,00грн. (а.с.13) з призначення платежу: "Оплата за цеглу керамічну зг. дог. №2503/1 від 25.03.2013р. у т.ч. ПДВ" та банківською випискою за 26.03.2013р. (а.с.19).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач посилається на те, що в порушення умов договору відповідач свої договірні зобов'язання на протязі трьох днів щодо поставки оплаченого ТОВ "Братекс СТМ" товару у повному обсязі не виконав. Зазначає, що позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами про поставку товару у відповідності до умов договору або повернення коштів. Стверджує, що ТОВ "Ружинська будівельна кераміка" поставило товар на суму лише 322287,50грн., а також повернуло суму попередньої оплати в розмірі 31000,00грн. На решту суми (96712,50грн.) відповідач товар не поставив; зазначені кошти не повернув.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 322287,50грн., що підтверджується видатковими накладними: №13/00031 від 05.04.2013р. на суму 232687,50грн., №13/00046 від 07.05.2013р. на суму 16250,00грн., №13/00089 від 10.07.2013р. на суму 35625,00грн., №13/00116 від 27.07.2013р. на суму 8775,00грн., №13/00161 від 02.09.2013р. на суму 9450,00грн., №13/00155 від 03.09.2013р. на суму 10125,00грн., №13/00176 від 04.09.2013р. на суму 9375,00грн.(а.с.14-17).

Отже, відповідно до поданих до матеріалів справи доказів, поставку товару на суму 127712,50грн. (450000,00грн. - 322287,50грн.) відповідач не здійснив.

Водночас, як вбачається з наявних у справі платіжних доручень, відповідачем здійснено повернення позивачу грошових коштів на загальну суму 31000,00грн., а саме: 18.10.2013р. - в сумі 5000,00грн. (а.с. 19 на звороті; 98), 25.10.2013р. - в сумі 5000,00грн. (а.с. 91; 99), 01.11.2013р. - в сумі 5000,00грн.(а.с.91 на звороті; 100), 08.11.2013р. - в сумі 5000,00грн. (а.с. 92; 101), 15.11.2013р. - в сумі 5000,00грн. (а.с. 92 на звороті; 102), 22.11.2013р. - в сумі 3000,00грн. (а.с. 93; 103), 06.12.2013р. - в сумі 3000,00грн. (а.с.93 на звороті; 104).

Таким чином, відповідач свої договірні зобов'язання щодо поставки оплаченого позивачем товару у повному обсязі не виконав, суму попередньої оплати у повному обсязі не повернув. На даний час у відповідача існує заборгованість перед позивачем, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару, на суму 96712,50грн. (450000,00 - 322287,50 - 31000,00грн.).

Згідно ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 663 Цивільного кодексу України визначає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Позивачем до матеріалів справи додано копію письмової заявки вих.№25/03-05 від 25.03.2013р. на поставку цегли, яка адресована директору відповідача (а.с.121) та в змісті якої вказано графік та орієнтовну кількість доставки цегли на березень-квітень 2013р. Однак, доказів того, що заявка вих.№25/03-05 від 25.03.2013р. на поставку цегли надсилалась та/або вручалась відповідачу, матеріали справи не містять, хоча ухвалою суду від 17.12.2013р. такі докази від позивача вимагались. Специфікацій чи інших заявок на поставку товару, в яких би сторонами було чітко узгоджено асортимент, кількість та строки поставки товару, всупереч вимог ухвал суду від 14.11.2013р., 28.11.2013р., від 17.12.2013р., позивачем до матеріалів справи не надано.

Отже, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували узгодження сторонами конкретних строків поставки товару, асортименту товару та його кількості, на виконання умов договору поставки №2503/1 від 25.03.2013р. Відсутність визначеного сторонами договору поставки строку виконання зобов'язання з поставки товару зумовлює визначення такого строку моментом пред'явлення відповідної вимоги.

З поданих позивачем матеріалів вбачається, що позивач направляв відповідачу вимогу вих.№27/05-01 від 27.05.2013р., відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" просило здійснити поставку товару на виконання умов договору №2503/1 від 25.03.2013р., на суму здійсненої попередньої оплати або повернути попередню оплату (а.с.22-25, докази направлення - а.с.126-127).

Згідно наявної в матеріалах справи копії поштового конверта (оригінал оглянуто в судовому засіданні 17.12.2013р.), вказана вимога повернулась 01.07.2013р. на адресу позивача із відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с.26,128).

Як уже зазначалось та встановлено судом, у липні 2013 року, тобто, після надіслання позивачем вимоги від 27.05.2013р., відповідач поставив позивачу товар на суму 44400,00грн. (видаткові накладні №13/00089 від 10.07.2013р. на суму 35625,00грн. та №13/00116 від 27.07.2013р. на суму 8775,00грн.).

У зв'язку із непоставкою відповідачем товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у повному обсязі та неповернення суми попередньої оплати, ТОВ "Братекс СТМ" на адресу відповідача вдруге було направлено вимогу вих.№20/08-01 від 20.08.2013р. про поставку відповідачем товару або повернення коштів (а.с.27-30, докази направлення - а.с.31,124).

Вказана вимога 24.09.2013р. також повернулась на адресу позивача з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с.31,125).

Як роз'яснено в п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

З огляду на вищенаведене, днем пред'явлення позивачем відповідачу вимоги (вих.№27/05-01 від 27.05.2013р.) є 01.07.2013р. - дата оформлення підприємством зв'язку повідомлення про неможливість вручення відповідачу вимоги від 27.05.2013р.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та встановлених обставин справи, а також положення ч.2 ст.530 ЦК України щодо семиденного строку виконання зобов'язання, оплачений позивачем товар мав бути поставлений відповідачем ТОВ "Братекс СТМ" не пізніше 08.07.2013р.

В силу частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.

Між сторонами на підставі договору поставки №2503/1 від 25.03.2013р. виникли зобов'язання, які, згідно положень ст.ст.525, 526, ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, мають виконуватися належним чином відповідно до умов даного договору та норм чинного законодавства.

Судом встановлено факт виконання позивачем зобов'язань по здійсненню попередньої оплати за товар. Таким чином, позивач свої зобов'язання виконав належним чином.

Після настання терміну поставки товару - у даному випадку, протягом семи днів після пред'явлення вимоги від 27.05.2013р., відповідач не поставив товар позивачу. Таким чином, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав.

Враховуючи приписи частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України та наявність підтвердженого факту здійснення ТОВ "Братекс СТМ" попередньої оплати за договором поставки №2503/1 від 25.03.2013р., вимога позивача в частині стягнення з ТОВ "Ружинська будівельна кераміка" заборгованості, яка фактично є поверненням попередньої оплати, в сумі 96712,50грн. є правомірною та підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 10675,30грн. пені, 2372,98грн. 3% річних та 50000,00грн. неотриманого прибутку згідно з заявою про зменшення позовних вимог від 20.12.2013р.

Згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №2503/1 від 25.03.2013р.

Відповідно до розрахунку пені, доданого до заяви від 20.12.2013р. про зменшення позовних вимог (а.с.136-137) позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10675,30грн. пені за порушення строків поставки оплаченого товару.

Перевіряючи обґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми пені, господарський суд враховує таке.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У частині другій статті 9 ЦК України зазначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Частиною першою статті 216 та частиною другою статті 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

За змістом статті 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Пунктом 3.4 договору поставки №2503/1 від 25.03.2013р. сторони встановили, що в разі прострочення постачальником терміну поставки оплаченого товару згідно з письмовою заявкою покупця більше ніж 3 календарні дні покупець має право вимагати, а постачальник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної в період, за який нараховується пеня, від вартості недопоставленого товару.

Як встановлено судом, відповідачем допущено прострочення терміну поставки оплаченого позивачем товару за договором поставки №2503/1 від 25.03.2013р.

Здійснюючи нарахування пені за прострочення терміну поставки оплаченого товару позивач визначив, що прострочка поставки товару настала 03.07.2013р. При цьому позивач, враховуючи вимогу від 27.05.2013р., виходив з того, що товар мав бути переданий на протязі 7 днів.

Водночас, позивачем невірно визначено день початку прострочки поставки товару, з огляду на наведене в п.1.7 постанови Пленум Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснення, за яким у разі надіслання вимоги засобами поштового зв'язку і здійснення підприємством зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Судом досліджено та вказано вище, що у даному випадку датою оформлення підприємством зв'язку повідомлення про неможливість вручення відповідачу вимоги від 27.05.2013р. є 01.07.2013р. У зв'язку з цим, та з огляду на приписи ч.2 ст.530 ЦК України оплачений позивачем товар, мав бути поставлений відповідачем ТОВ "Братекс СТМ" не пізніше 08.07.2013р. Отже, прострочення зобов'язання з поставки товару виникає з 09.07.2013р., у зв'язку з чим правомірним є нарахування пені у розмірі 7814,94грн. наступним чином:

- в сумі 77,12грн., за період з 09.07.2013р. по 09.07.2013р. на суму боргу 201062,50грн. ,

- в сумі 1078,74грн., за період з 10.07.2013р. по 26.07.2013р. на суму боргу 165437,50грн.,

- в сумі 2137,48грн., за період з 27.07.2013р. по 01.09.2013р. на суму боргу 156662,50грн.,

- в сумі 52,43грн., за період з 02.09.2013р. по 02.09.2013р. на суму боргу 147212,50грн.,

- в сумі 48,83грн., за період з 03.09.2013р. по 03.09.2013р. на суму боргу 137087,50грн.,

- в сумі 2001,41грн., за період з 04.09.2013р. по 17.10.2013р. на суму боргу 127712,50грн.,

- в сумі 305,94грн., за період з 18.10.2013р. по 24.10.2013р. на суму боргу 122712,50грн.,

- в сумі 293,48грн., за період з 25.10.2013р. по 31.10.2013р. на суму боргу 117712,50грн.,

- в сумі 281,01грн., за період з 01.11.2013р. по 07.11.2013р. на суму боргу 112712,50грн.,

- в сумі 268,54грн., за період з 08.11.2013р. по 14.11.2013р. на суму боргу 107712,50грн.,

- в сумі 256,08грн., за період з 15.11.2013р. по 21.11.2013р. на суму боргу 102712,50грн.,

- в сумі 497,20грн., за період з 22.11.2013р. по 05.12.2013р. на суму боргу 99712,50грн.,

- в сумі 516,68грн., за період з 06.12.2013р. по 20.12.2013р. на суму боргу 96712,50грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі 7814,94грн. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 2860,36грн. суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 2372,98грн. за користування коштами, господарський суд приймає до уваги таке.

Згідно частини 2 статті 625 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до Постанови Верховного суду від 05.12.2011р. № 16/164(2010) та ч.2 п.3 листа Вищого господарського суду від 27.02.2012р. № 01-06/224/2012 "Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" встановлено, що зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за недопоставлений у строк товар, присуджену до стягнення рішенням господарського суду, є грошовим зобов'язанням, а відтак його невиконання тягне застосування щодо боржника наслідків, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд вважає, що зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за недопоставлений у строк товар, не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору щодо здійснення поставки товару.

В даному випадку, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України

При цьому, судом також враховується й наведене в п. 5.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, у даному випадку правові підстави для стягнення трьох процентів річних відсутні. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2372,98грн. суд відмовляє.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача неодержаного прибутку у сумі 50000,00грн., господарський суд приймає до уваги наступне.

Згідно з ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч.2 ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічне визначення міститься і в статті 22 Цивільного кодексу України.

Статтею 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В письмових поясненнях від 10.12.2013р. позивач зазначає, що збитки виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки №2503-13 від 25.03.2013р., оскільки позивач не зміг виконати умови договору поставки №2203-13 від 22.03.2013р., укладеного між ТОВ "Братекс СТМ" (постачальник) та ТОВ "УКБ" (покупець) (а.с.94-95). Вказує, що обидва договори передбачали безперервне постачання цегли по схемі: відповідач - позивач - ТОВ "УКБ". За домовленістю з відповідачем 36000 штук цегли на суму 450000,00грн. мали бути поставлені на протязі одного місяця, максимум двох за форс-мажорних обставин, після чого поступала б наступна оплата на поставку цегли. Договором №2203-13 з ТОВ "УКБ" передбачено поставку 1500000 штук цегли. Цей же об'єм мав бути виконаний в майбутньому і з відповідачем. Однак, відповідач не тільки збив графік наступних поставок, а й не виконав своїх зобов'язань на першому етапі, тим самим створивши проблеми та збитки не тільки для позивача, а й для партнера позивача - ТОВ "УКБ".

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України покладає на кожну зі сторін, що беруть участь у справі, обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При вирішенні питання про обґрунтованість позову щодо упущеної вигоди (неодержаного прибутку), господарський суд враховує, що ч.3 ст.226 Господарського кодексу України передбачено обов'язок потерпілої сторони вчинити певні дії, щоб запобігти виникненню збитків. Згідно вказаної норми, сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Необхідність вживання кредитором заходів до запобігання збитків як одна з умов застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків повною мірою відповідає вимогам розумності та справедливості.

В свою чергу, неодержаний прибуток - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Згідно ч.1 ст.142 Господарського кодексу України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

При цьому, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню.

Отже, звертаючись з вимогою про відшкодування завданих збитків (упущеної вигоди) відповідно до ст.224 Господарського кодексу України та ст.623 Цивільного кодексу України, позивач зобов'язаний був навести належні обґрунтування протиправності дій відповідача, які б спричинили завдання йому збитків, довести належними доказами суму завданих йому ТОВ "Ружинська будівельна кераміка" у вигляді упущеної вигоди, а також підтвердити, що ним вживались всі можливі заходи до одержання ймовірних доходів (упущеної вигоди).

Судом враховується, що вимагаючи відшкодування збитків у вигляді неотриманого прибутку, позивач повинен довести, що ці доходи (прибуток) не є абстрактними, а дійсно були б ним одержані, зокрема, в разі належного виконання відповідачем умов договору поставки №2503/1 від 25.03.2013р. щодо передачі цегли в обсязі, передбаченому умовами договору, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Крім того, при визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання (п.4 ст.623 Цивільного кодексу України).

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання, проте, сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується лише умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку.

Так, зі змісту самих договорів поставки №2203-13 від 22.03.2013р. та №2503/1 від 25.03.2013р. не вбачається, що сторони даних договорів обумовлювали постачання цегли саме по схемі: ТОВ "Ружинська будівельна кераміка" - ТОВ "Братекс СТМ" - ТОВ "УКБ".

Жодними іншими доказами (листи, попередні договори тощо) позивачем також не доведено будь-яку пов'язаність договорів поставки №2203-13 від 22.03.2013р. та №2503/1 від 25.03.2013р., зокрема, яка б визначала залежність виконання позивачем умов договору поставки №2203-13 від 22.03.2013р. від виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки за договором №2503/1 від 25.03.2013р.

Крім того, оскільки при виконанні договору №2503/1 від 25.03.2013р. самим позивачем не дотримано умов даного договору щодо порядку замовлення товару та узгодження строків, який передбачав здійснення покупцем попередньої заявки з відображенням відповідних відомостей (п.2.1, 2.2. договору), у суду відсутні підстави вважати, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" вжито всіх необхідних заходів для забезпечення отримання від відповідача необхідного товару у необхідні позивачу (в т.ч. для своєчасного виконання зобов'язань перед іншими контрагентами) строки.

Суд також зауважує, що здійснення будь-якої господарської діяльності відбувається за загальними принципами підприємництва, до яких відносяться як самостійне формування підприємством програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, так і комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

За таких обставин, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Як уже зазначалось, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним з видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

З аналізу викладеного та матеріалів справи, в сукупності з наведеними положеннями закону, вбачається, що позивачем не доведено у встановленому порядку жодної з перелічених обставин, які б слугували підставою для стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку та задоволення позовних вимог. За таких обставин, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 50000,00 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку суд відмовляє.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 96712,50грн. боргу та 7814,94грн. пені. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 2860,36грн. пені, 2372,98грн. 3% річних та 50000,00грн. неодержаного прибутку суд відмовляє.

У відповідності до ст.84 ГПК України у рішенні вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Представник позивача в судовому засіданні просила вирішити питання про повернення судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним (п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" зменшення розміру позовних вимог є підставою для повернення сплаченої суми судового збору. Згідно з ч.2 ст.7 вказаного Закону судовий збір повертається в частині переплаченої суми.

У зв'язку із зменшенням позивачем позовних вимог (заява про зменшення позовних вимог від 20.12.2013р.), судовий збір підлягав сплаті позивачем в сумі 3195,22грн. (159760,78 х 2%).

Таким чином, з підстав зменшення позивачем позовних вимог, позивачу з Державного бюджету України має бути повернуто частину судового збору, що його сплачено позивачем при поданні позову згідно платіжного доручення від 23.10.2013р. №8750198, а саме судовий збір у розмірі 619,03грн. (3814,25грн. (сума фактично сплаченого судового збору) - 3195,22грн. (сума судового збору, що підлягала сплаті у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог) = 619,03грн.).

Решта судового збору у відповідності до вимог ст.49 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 11, 22, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 611, ч.1 ст. 612, ст. ст. 626, 629, 655, ч.1 ст.662, ст. 663, ч.2 ст.693, ст. 712 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 199, 216, 217, 224, 225, 231 ГК України та керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ружинська будівельна кераміка" (13600, Житомирська область, Ружинський район, смт.Ружин, пров.Колгоспний, буд. 5, ідентифікаційний код 32265104) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" (01001, м.Київ, вул.Малопідвальна, буд.10, оф.12, ідентифікаційний код 34002959)

- 96712,50грн. боргу,

- 7814,94грн. пені,

- 2090,55грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Братекс СТМ" (01001, м.Київ, вул.Малопідвальна, буд.10, оф.12, ідентифікаційний код 34002959) з Державного бюджету судовий збір в сумі 619,03грн.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.01.14

Суддя Кравець С.Г.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2 - позивачу на адресу: 02068, м.Київ, вул.Драгоманова, 31 В, оф.2 (рек.з пов.);

3 - відповідачу (рек. з пов.)