Постанова

від 15.01.2014 по справі 910/18070/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа№ 910/18070/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Мельник О.М. (дов. №154612 від 05.04.2013 року);

від відповідача - Квасневський О.М. (дов. №б/н від 23.10.2013 року).

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

товариства з обмеженою відповідальністю «ВНВ-Холдинг» та державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція»

на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року

у справі №910/18070/13 (суддя С.А. Ковтун)

за позовом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція», м. Южноукраїнськ

до товариства з обмеженою відповідальністю «ВНВ-Холдинг», м. Київ

про стягнення 94 996,31 грн. неустойки -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ВНВ-Холдинг» про стягнення неустойки за договором про постачання товару № ПУ-31315 від 17.09.2012 року у розмірі 94 996,31 грн., яка складається із 67 658,13 грн. пені та 27 338,18 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 позовні вимоги ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «ВНВ-Холдинг» на користь ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» 52 142, 29 грн. пені, 20 0053,10 грн. штрафу та 1 443,91 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року по справі №910/18070/13 та задовольнити позов у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права шляхом несвоєчасного внесення рішення до Інтернет-ресурсу «Єдиний державний реєстр судових рішень».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року у справі №910/18070/13 апеляційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13, прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15.01.2014 року.

Також, не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «ВНВ-Холдинг» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року у справі №910/18070/13 апеляційну скаргу ТОВ «ВНВ-Холдинг» на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15.01.2014 року. Ухвалено об'єднати апеляційні скарги ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» та ТОВ «ВНВ-Холдинг» в одне апеляційне провадження, оскільки вказані апеляційні скарги подані на одне рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, який був поданий 15.01.2014 року через канцелярії київського апеляційного господарського суду представник позивача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції змінити.

В судовому засіданні 15.01.2014 року представник позивача надав усні заперечення проти тверджень відповідача, просив суд змінити рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення у повному обсязі. Заперечував проти апеляційної скарги позивача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 12.10.2012 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» (надалі - покупець) та ТОВ «ВНВ-Холдинг» (надалі - постачальник) було укладено договір про закупівлю № ПУ-31453-ДЗ (надалі - договір) (а.с. 11-15).

Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і оплатити труби сталеві (труби) (надалі - товар), у кількості, асортименті і цінами, зазначеними у специфікаціях (додатки до договору № 1 та № 2 для СВБ), що є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, ціна Договору складає 667 268,58 грн.

Постачання здійснюється в вересні-листопаді 2012 року, відповідно до Правил Інкотермс-2010 на умовах DDP автотранспортом постачальника. Вантажоодержувач - м. Южноукраїнськ Миколаївської області, ЮУВ ВП «Складське господарство». Отже, останнім днем поставки є 30 листопада 2012 року (п. 3.1. договору).

Згідно з п. 3.3 договору датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Специфікацією № 1 та специфікацією № 2 до договору сторони погодили, що відповідач протягом вересня-листопада 2012 року поставить продукції на суму 667 268,58 грн.

Як свідчать матеріали справи та не спростовується сторонами, поставка відбувалася наступним чином:

- 12.10.2012 року, за видатковою накладною № 17 від 12.10.2012 року на суму 137 530,80 грн.;

- 08.11.2012 року за видатковою накладною № 23 від 08.11.2012 року на суму 139 192,32 грн.;

- 24.12.2012 року за видатковою накладною № 26 від 24.12.2012 року на суму 66 307,80 грн.;

- 29.12.2013 року за видатковою накладною № 32 від 29.12.2012 року на суму 37 764,90 грн..

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до умов договору, відповідач не вчасно поставив продукцію позивачу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Колегія судів зазначає, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.1. договору та Специфікацій 1 та 2 до договору постачання товару здійснюється в вересні-листопаді 2012 року, а останнім днем поставки є 30 листопада 2012 року

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що відповідачем було порушено строки поставки продукції, а відповідно позивач має право на застосування до відповідача передбачених договором штрафних санкцій за відповідні порушення.

Відповідно до п. 4.1 договору у разі порушення зобов'язань за договором, а саме: за порушення термінів постачання, передбачених договором, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого у зазначені терміни товару за кожен день прострочення. Крім того, у разі прострочення постачання понад 30 календарних днів постачальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 7% від вартості не поставленого в строк товару.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 Цивільного кодексу України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 року у справі № 8/411/08).

При цьому, слід зазначити, що положення п. 4.1. договору узгоджуються з приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. (Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 28.02.2011 року у справі № 23/225, від 06.12.2010 року у справі № 42/562 та від 20.12.2010 року у справі № 06/113-38).

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення строків поставки відповідачем продукції, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 52 142,29 грн. визнаються колегією суддів обґрунтованими. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу відмови у задоволені позовних вимог в частині стягнення 15 515,84 грн. пені, у зв'язку із неправильними розрахунками позивача. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснений місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.

З приводу стягнення штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 року № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу стягнення з відповідача штрафу у розмірі 20 053,10 грн. (286 472,76 х 7%). Оскільки товар на суму 380 795,82 грн. було поставлено 12.10; 08.11, 24 та 29.12. 2012 року, тобто простроченою понад 30 календарних днів є поставка товару лише на суму 286 472,76 грн. Позивач помилково розрахував штраф з суми 390 545,46 грн., а тому суд першої інстанції правомірно відмовити у задоволенні вимог позивача в частині стягнення 7 285,08 грн. штрафу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів зазначає, що відповідач порушив строки поставки за договором та з огляду на допущену позивачем помилку при здійснені розрахунків розміру пені та штрафу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З приводу тверджень ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» викладених в апеляційній скарзі, про те що судом першої інстанції з порушенням строків визначених ч. 4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу було складено повний текст рішення, у зв'язку з чим на думку позивача рішення суду першої інстанції було не вчасно внесено до Інтернет-ресурсу «Єдиний державний реєстр судових рішень» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу повне рішення повинно бути складено у строк не більше п'яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Відповідно до ч. 1,2,3 ст. 51 Господарського процесуального кодексу України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Відповідно до матеріалів справи повний текст рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 було виготовлено 21.11.2013 року, тобто без порушення вимог ч. 4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оскільки 15 та 16 листопада припадають на вихідні дні.

Згідно із ст. 87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Не зважаючи на те, що представник позивача (Мельник О.М. - довіреність №6378 від 05.04.2013 року (а.с. 60)) був присутнім на судовому засіданні 14.11.2013 року, господарським судом міста Києва 26.11.2013 року (тобто на протязі трьох діб, що передбачено вимогами ст. 87 Господарського процесуального кодексу України (23 та 24 листопада припадають на вихідні дні)) було направлено текст судового рішення на адресу позивача, про що свідчить відмітка на звороті рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13.

Колегія суддів критично оцінює твердження позивача з приводу того, що 22.11.2013 року на Інтернет - ресурсі «Єдиний державний реєстр судових рішень» не було розміщено повного тексту рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 оскільки, доказів на підтвердження вказаних тверджень позивач до суду апеляційної інстанції не надав. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 22.11.2013 року, представником відповідача було отримано наручно повний текс рішення, тому не можна казати, що рішення було виготовлено не 21.11.2013 року, а значно пізніше.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо: 1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів; 2) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду; 3) господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу; 6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу; 7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Колегія суддів зазначає, що твердження скаржника не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 оскільки, не своєчасне внесення судового рішення до Інтернет - ресурсу «Єдиний державний реєстр судових рішень» не призведе до прийняття не правильного рішення.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція», не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13.

Тверджень ТОВ «ВНВ-Холдинг» викладених в апеляційній скарзі, з приводу того, що ВП «Южно-Українська АЕС» не є юридичною особою, а тому не має право буди позивачем в рамках господарського судочинства колегія суддів, відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до Витягу з положення про ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 19.11.2010 року (а.с. 6-8) Відокремлений підрозділ не має статусу юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені ДП «НАЕК «Енергоатом» та користується правами, які надані йому статутом ДП «НАЕК «Енергоатом», цим положенням та іншими організаційно-розпорядчими документами ДП «НАЕК «Енергоатом». Для забезпечення виробничо-господарського діяльності відокремлений підрозділ в особі генерального директора та інших уповноважених посадових осіб здійснює від імені ДП «НАЕК «Енергоатом» закупівлю товарів, робіт і послуг та укладає договори (контракти) в межах повноважень, визначених довіреностями. ДП «НАЕК «Енергоатом» делегує керівнику відокремленого підрозділу право представляти її інтереси в органах державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, судах у відносинах з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності, з іншими фізичними та юридичними особами в межах діяльності відокремленого підрозділу.

ДП «НАЕК «Енергоатом» делегує керівнику відокремленого підрозділу право на здійснення у зв'язку із діяльністю відокремленого підрозділу всіх процесуальних дій і захисту її закисних прав та інтересів в судах всіх рівнів та інстанцій, інших судах з повним обсягом прав, наданих законному представнику, стороні по справі, третій особі та передбачених відповідним процесуальним законодавством, регламентом відповідних судів, у тому числі з правом подачі позовних заяв, скарг, заяв у справах про банкрутство та інших заяв, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмету або підстав позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду.

Колегія суддів зазначає, що дійсно ВП «Южно-Українська АЕС» не є юридичною особою, що підтверджується довідкою АБ №527049 з Єдиного Державного Реєстру Підприємств та Організацій України (а.с. 9), а головним підприємством є ДП «НАЕК «Енергоатом» ідентифікаційний код 24584661.

Проте, проаналізувавши позовну заяву колегія суддів зазначає, що ВП «Южно-Українська АЕС» подавало позовну заяву від імені ДП «НАЕК «Енергоатом», тобто в межах функції, які покладені на відокремлений підрозділ положенням про ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом».

За таких обставин колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції приймаючи позовну заяву ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» не порушив матеріальне або процесуальне право, оскільки ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» є належним позивачем у справі.

З приводу тверджень відповідача, що він листами повідомляв позивача, що поставка не може бути здійснену у строк, а тому строки поставки були продовжені, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

В матеріалах справи наявний лист відповідача №26,11-02 від 26.11.2012 року (а.с. 52), в якому останній повідомляє позивача про те, що не з його вини поставка товару відбудеться у грудні 2012 року, тобто з порушенням строку.

Однак, відповідно до ст. 618 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 Цивільного кодексу України), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Тобто, відсутність вини відповідача вчасно виконати зобов'язання у зв'язку із діями третіх осіб, не звільняє його від відповідальність. Змін до договору щодо строків поставки сторонами не вносилось та відповідної угоди не укладалось

Також, листом №19/12-01 від 19.12.2012 року (а.с. 53) відповідач повідомив позивача, що поставка товару буде здійснена у січні 2013 року.

Відповідно до п. 9.1. договору, будь-які зміни і доповнення до даного договору мають силу тільки в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і підписані обома сторонами з урахуванням розділу ІХ Закону України «2289-VI від 01.06.2010 року «Про здійснення державних закупівель».

При цьому, доводи, на які відповідач посилається в обґрунтування свої заперечень, до уваги судом не приймаються, оскільки відповідачем не лише не надано до матеріалів справи доказів отримання позивачем відповідних листів з пропозиціями щодо перенесення строків поставки, але й не доведено прийняття позивачем таких умов.

З приводу тверджень відповідача, що відповідно до усної домовленості у листопаді 2013 року, позивач відмовився від поставки товару з п.11 специфікації №1 до договору (ціна якого складає 315 200,00 грн.), колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

З тверджень відповідача, вказана відмова була оформлена 19.03.2013 року у вигляді листа вих. №07/3812, який був надісланий позивачем.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочин між юридичними особами належить вчиняти у письмові формі.

Згідно із ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й договір.

Проаналізувавши вищевикладене колегія суддів зазначає, що усна домовленість щодо внесення змін до умов договору, який укладений у письмові формі суперечить чинному законодавству. Крім того, відповідачем в супереч ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України не надав доказів такої усної домовленості.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається товариство з обмеженою відповідальністю «ВНВ-Холдинг», не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилаються скаржники, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2013 року у справі №910/18826/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВНВ-Холдинг» на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №910/18070/13 залишити без змін.

4. Справу №910/18070/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз