Постанова

від 15.01.2014 по справі 927/654/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 року Справа № 927/654/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Ходаківська І.П.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. у справі господарського суду№927/654/13 Чернігівської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Нордекс груп" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон" третя особафізична особа-підприємець Станко Олександр Іванович про за участю представників сторін: позивача - відповідача - третьої особи - стягнення 27 288,00грн. пр. Жмарьова О.М. - дов. №5 від 09.01.14р. пр. Кульчейко С.В. - дов. №2 від 06.01.14р. не з'явився Розпорядженням №03-05/32 від 13.01.2014р. змінено склад колегії суддів у справі №927/654/13, призначеної до розгляду колегією у складі головуючого судді Корсака В.А., суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б., утворено колегію суддів у складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Данилова М.В., Данилова Т.Б.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Нордекс груп" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон" (урахуванням заяви про зміну позовних вимог) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 14 607,00грн. за експедиторські послуги, пені в розмірі 696,21грн., судового збору в розмірі 1 720,50грн., 500,00грн. судових витрат на правову допомогу та 2177,24грн. судових витрат на відрядження представника в судові засідання.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 10.07.2013р. (суддя Фетисова І.А.) в задоволенні позовних вимог відмовлено, посилаючись на те, що договір №0108 та заявка №511 є неукладеними, так-як у суду відсутня можливість встановити який саме примірник, з якими умовами договору, позивачем направлявся відповідачу, а тому позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими належними доказами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Нордекс груп" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2013р. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено фізичну особу-підприємця Станко Олександра Івановича.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. (судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.) рішення господарського суду Чернігівської області від 10.07.2013р. та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 14 607,00грн., пеню в розмірі 696,21грн., судовий збір у розмірі 1720,50грн., 500,00грн. судових витрат на правову допомогу та 2177,24грн. судових витрат на відрядження представника, посилаючись на доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р., а рішення господарського суду Чернігівської області від 10.07.2013р. залишити в силі.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між сторонами було укладено договір №0108 від 05.02.2013р. (надалі - Договір), з умов якого вбачається, що він є договором транспортного експедирування.

Також, 05.02.2013р. на підставі Договору була підписана заявка №511, текст якої містить посилання на вказаний Договір експедирування.

Згідно із ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно із ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається вчиненим в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно із ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Розглядаючи справу по суті, апеляційним судом встановлено, що договір та заявка до нього підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень і застережень та скріплені печатками.

Для виконання умов вказаного договору скаржником було залучено фізичну особу-підприємця Станко Олександра Івановича на підставі укладеного між ними договору №702 від 05.02.2013р.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ФОП Станко О.І. належним чином здійснив на замовлення позивача перевезення вантажу, передбаченого договором та заявкою, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А №195607, актом виконаних робіт, підписаним позивачем та ФОП Станко О.І., та частковою оплатою за спірне перевезення, а також письмовим поясненням, яке ФОП Станко О.І. було надано суду першої інстанції.

Позивач 10.04.2013р., після фактично здійсненої ФОП Станко О.І перевезення направив відповідачу: оригінал рахунку СФ00317 від 20.02.2013р. на суму 14 607,00грн. із зазначенням послуги транспортно-експедиційні послуги с.Копті, Чернігівська область - м.Бечей (Сербія) АО4797ВА/АО0727ХХ; акт №ОУ-0000022 здачі-прийняття робіт (надання послуг) із зазначенням послуг транспортно-експедиційні послуги с.Копті, Чернігівська область - м.Бечей (Сербія) АО4797ВА/АО0727ХХ; два примірників договору №0108 від 05.02.2013р.; міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) А №195607.

Проте, не заважаючи на надані ТОВ "Нордекс груп" відповідачу докази, щодо належного виконання зобов'язання за договором та заявкою, суд першої інстанції не прийняв їх до уваги, як докази на підтвердження виконання спірного замовлення перевезення.

В той же час, судом першої інстанції прийнято до уваги наданий відповідачем примірник договору №134 від 05.02.2013р., укладеного між ним та позивачем про транспортне експедирування вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та твердження відповідача про відсутність заявок на отримання від позивача транспортних послуг по договору №134 від 05.02.2013р. й не надання позивачем таких послуг, а послуги ним було отримано від ФОП Станко О.І., який зазначено перевізником в міжнародній товарно-транспортній накладній А №195607 від 12.02.2013р., а тому суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що договір та заявка є неукладеними, так-як у суду відсутня можливість встановити який саме примірник, з якими умовами договору, позивачем направлявся відповідачу.

Однак, апеляційний суд правомірно не погодився з таким висновком суду першої інстанції зазначивши, що сама по собі відсутність заявок за будь-якими іншими договорами не є свідченням недійсності спірного договору, так само як і недійсності заявки, укладеної та виконаної в рамках Договору, оскільки такий висновок не відповідає вимогам ст.204 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання суду першої інстанції на те, що правовідносини між позивачем та ФОП Станко О.І. не підтверджують факт надання транспортно-експедиторських послуг, також визнані апеляційним судом необґрунтованими, так-як відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, яким чином перевізник отримав інформацію про замовлення спірного перевезення та на якій підставі відповідач як відправник надав йому товар для перевезення, а також на підставі яких документів ним було подано до митниці відомості про транспортний засіб.

Отже, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги щодо стягнення боргу визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 14 607,00грн.

Щодо нарахованої пені в розмірі 696,21грн. то апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п.5.3 Договору за прострочення термінів розрахунку замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

За таких підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ в сумі 696,21 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення 500,00грн. витрат на правову допомогу та 2 177,24 грн. витрат на відрядження представника, то суд апеляційної інстанції виходив з того, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст.49 ГПК України.

За змістом ч.3 ст.48 та ч.5 ст.49 ГПК України можливе покладення на сторони у справі тільки тих сум судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката у розумінні п.1 ст.1 та ч.1 ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Враховуючи, що між позивачем та адвокатом Скибою Віталієм Володимировичем було укладено договір №8 та те, що 22.05.2013р. між позивачем та адвокатом Скибою Віталієм Володимировичем було підписано акт приймання-здачі виконаних робіт на суму 500,00 грн., а також долучені до позовної заяви копія квитанції до прибуткового касового ордера №2 від 22.05.2013р. на суму 500,00грн. та рахунок від 22.05.2013р. на суму 500,00грн. виписаний адвокатом Скибою В.В., тому апеляційний суд правомірно задовольнив вказані позовні вимоги.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що в розумінні ст.44 ГПК України до інших витрат відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст.30 вказаного кодексу), витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст.224 Господарського кодексу України та ст.22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

За таких підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 500,00грн. витрат на правову допомогу та 2177,24грн. витрат на відрядження представника є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з постановою суду апеляційної інстанції в частині стягнення 2177,24грн. витрат на відрядження представника, оскільки до інших витрат відносяться, зокрема витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Відповідно до п.6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами.

Правовий аналіз наведеного свідчить, що вказані витрати відшкодовуються у разі виклику (визнання явки обов'язковою) судом судовим експертам, перекладачам, іншим особам, а відповідно до матеріалів справи, а саме ухвал господарського суду Чернігівської області від 28.05.2013р., 11.06.2013р. та 20.06.2013р. явка представників сторін чи інших осіб не визнавалась обов'язковою, тобто відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо посилань касатора на неналежність електронних документів як докази, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.8 Закону України "Про електонні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон", оскільки постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 2177,24грн. витрат на відрядження представника прийнята з порушенням норм права, що дає підстави для часткового скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. у вказаній частині та у цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 2177,24грн. витрат на відрядження представника, а в решті судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та в іншій частині прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її в іншій частині без змін.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс Льон" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. у справі №927/654/13 господарського суду Чернігівської області скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 2177,24грн. витрат на відрядження представника та в скасованій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 2177,24грн. витрат на відрядження представника.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. у справі №927/654/13 господарського суду Чернігівської області залишити без змін.

Головуючий І. Ходаківська

Судді М. Данилова

Т. Данилова