Ухвала

від 26.11.2013 по справі 2а-7472/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 року м. Київ К-28469/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2010 у справі № 2а-7472/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Соледар-сервіс"

до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення - рішення від 05.03.2010 № 0000152342/0, яким позивачу Державною податковою інспекцією визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 138 565,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із судовими рішеннями, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач посилається на відсутність підстав у Товариства для віднесення понесених ним витрат на забезпечення спеціальним харчуванням працівників до складу валових витрат, оскільки такі витрати в силу пп. 5.4.1 п. 5.4. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не входять до переліку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток відповідно до оспорюваного податкового повідомлення - рішення, прийнятого на підставі акту перевірки від 23.02.2010, слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений в зазначеному акті, про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1 п. 5.3, пп. 5.4.1 п. 5.4, пп. 5.6.1 п. 5.6, ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств". Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивачем до складу валових витрат включено витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб, які є штатними працівниками Товариства, у сумі 306 937,00 грн., а саме компенсація витрат на харчування.

Згідно з приписами пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктами 5.3 - 5.8 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено перелік витрат, які не відносяться до складу валових витрат, зокрема пп. 5.3.1 п. 5.3 встановлена заборона на включення до складу валових витрат витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Відповідно до пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону з урахуванням норм п. 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Статтею 2 Закону України від 23.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" встановлено три складові заробітної плати, однією з яких є інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які відповідно до абзацу 3 п. 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України 13.01.2004 № 5, включаються до фонду оплати праці.

Підпункт 2.3.4 п. 2.3 Інструкції № 5 встановлює, що до заохочувальних та компенсаційних виплат відноситься оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях.

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що розміри заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Вказане положення кореспондується також зі ст. 15 Закону України "Про оплату праці", якою визначено, що умови запровадження винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 5 та ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди" умови та положення колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, сторін, які їх уклали та поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з п. 5.15 колективного договору, укладеного 11.04.2008 з терміном дії на 2008 - 2011 роки, позивач зобов'язаний здійснювати компенсацію вартості харчування у їдальні підприємства робітникам у розмірі 16,00 грн. за кожний відпрацьований день за графіком.

З урахуванням сутності заперечень податкової інспекції щодо відсутності підстав у позивача для віднесення витрат на харчування до складу валових витрат, оскільки харчування надавалося особам, які не входять до переліку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 та пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлюють правила оподаткування відмінних за своєю суттю правовідносин, перша регулює витрати спеціального призначення за переліком встановленим Кабінетом Міністрів України, інша ж - витрати на оплату праці, включаючи будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін, якою і керувався позивач при здійсненні компенсації за харчування.

Отже, враховуючи вищевикладене, компенсації витрат на харчування, що були здійснені Товариством своїм штатним працівникам відповідно до колективного договору, відносяться до фонду оплати праці, а тому вказані вище витрати позивачем цілком правомірно, у відповідності до пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесені до складу валових витрат.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, що дає підстави суду касаційної інстанції відхилити доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2010 у справі № 2а-7472/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко