Рішення

від 14.01.2014 по справі 910/8454/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8454/13 14.01.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн»

Про визнання недійсною заяви № 2/737-LD від 23.04.2012 про зарахування

зустрічних вимог за договором фінансового лізингу № 737-LD від 29.07.2008

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Просалова О.Є. - по дов. № б/н від 14.10.2013

Від відповідача не з'явився

Від третьої особи не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредитЛізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» про визнання заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» № 2/737-LD від 23.04.2012 про зарахування зустрічних вимог із Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредитЛізинг» за договором фінансового лізингу № 737-LD від 29.07.2008 недійсною на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/8454/13 від 03.06.2013 позов задоволено повністю та визнано недійсною заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» № 2/737-LD від 23.04.2012 про зарахування зустрічних вимог із Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредитЛізинг» за договором фінансового лізингу № 737-LD від 29.07.2008.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 910/8454/13 від 03.06.2013 третя особа звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/8454/13 від 01.10.2013 рішення Господарського суду міста Києва № 910/8454/13 від 03.06.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/8454/13 від 01.10.2013 позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/8454/13 від 04.12.2013 рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 у справі № 910/8454/13 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 910/8454/13 були отримані Господарським судом міста Києва 11.12.2013 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8454/13 від 12.12.2013 розгляд справи було призначено на 14.01.2014.

Позивачем в судовому засіданні 14.01.2014 подано письмові пояснення.

Позивач в судовому засіданні 14.01.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 14.01.2014 не з'явився.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення відповідачу 17.12.2013 ухвали суду від 12.12.2013.

Третя особа в судове засідання 14.01.2014 не з'явилась.

Третя особа належним чином повідомлена про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення третій особі 20.12.2013 ухвали суду від 12.12.2013.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників відповідача та третьої особи.

В судовому засіданні 14.01.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» (лізингоодержувач, відповідач) було укладено договір фінансового лізингу № 737-LD від 29.07.2008 (далі - договір лізингу).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач прийняв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати у користування відповідачу на строк та на умовах, визначених цим договором.

Згідно специфікації, яка є додатком № 1 до договору лізингу предметом лізингу є: вантажний автобетонозмішувач KARRENA на базі Mercedes Benz ACTROS 3241B, номер шасі WDB9333051L338180.

Позивач свої зобов'язання щодо передачі відповідачу предмета лізингу за вказаним договором виконав належним чином, що підтверджується актом приймання-передачі від 31.07.2008.

Однак, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті лізингових платежів за договором лізингу призвело до виникнення боргу у відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Дана норма закону викладена також у п. 12.4. договору лізингу.

Враховуючи зазначене, позивач на підставі частини 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та пункту 12.4. договору лізингу надіслав відповідачу письмове повідомлення № 916 від 07.09.2009 про розірвання договору лізингу № 737-LD від 29.07.2008 в односторонньому порядку та про припинення договору лізингу з 21.08.2009.

Предмет лізингу було повернуто відповідачем позивачу 20.08.2009, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі.

Проте, сума заборгованості по лізинговим платежам, що виникла до розірвання договору лізингу, відповідачем у повному обсязі погашена не була.

Разом з тим, відповідач надіслав на адресу позивача письмову вимогу № 1/737-LD від 23.04.2012 на підставі пункту 14.10. договору лізингу про повернення грошових коштів, у зв'язку із припиненням договору лізингу шляхом сплати цих коштів на рахунок відповідача.

В зазначеній вимозі відповідач вказав, що позивач зобов'язаний повернути йому всі сплачені останнім на користь позивача грошові кошти за договором лізингу за винятком комісії за організацію укладення договору лізингу (278 437,46 грн.), а також кошти, що були сплачені позивачу після припинення дії договору лізингу (7 373,31 грн.).

Крім цього, відповідач надіслав на адресу позивача оспорювану заяву № 2/737-LD від 23.04.2012 про зарахування зустрічних вимог сторін за договором лізингу. В даній заяві відповідач визнав факт наявності заборгованості перед позивачем в загальному розмірі 169 819,35 грн., з яких: 127 832,45 грн. зі сплати комісії лізингодавця; 11 684,45 грн. процентів річних; 30 302,45 грн. інфляційних втрат. Водночас відповідач зазначив, що відповідно до п. 14.10 цього договору внаслідок відмови лізингодавця від договору у нього виник обов'язок повернути лізингоодержувачу всі сплачені останнім кошти, за вирахуванням комісії за організацію, а також збитків лізингодавця. Відповідач вважає, що позивач повинен повернути на його користь кошти в розмірі 278 437,46 грн. Тому, відповідач зазначеною заявою повідомив позивача про зарахування 169 819,35 грн. боргу позивача перед відповідачем за договором лізингу в рахунок погашення боргу відповідача перед позивачем в тому самому розмірі.

Спір виник внаслідок того, що позивач дане зарахування, зважаючи на положення пункту 9.6. договору лізингу вважає таким, що не відповідає вимогам пункту 5 частини 1 статті 602 Цивільного кодексу України, а тому спірна заява підлягає визнанню недійсною. На думку відповідача, оскільки дане зарахування відбулося після розірвання договору лізингу, то підстав для визнання недійсною оспорюваної заяви не має.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 14.8. договору лізингу договір зберігає свою силу до повного виконання відповідачем всіх своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з п.п. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, зі змісту вказаної норми випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору лізингу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Оспорювана заява № 2/737-LD від 23.04.2012 про зарахування зустрічних вимог, враховуючи положення статті 202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, що направлений на припинення зобов'язань.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Виходячи з положень частин 1, 2 статті 509, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, зобов'язання відповідача сплатити на користь позивача кошти у загальній сумі 169 819,35 грн. виникли на підставі договору лізингу, який був діючим на момент виникнення цих зобов'язань.

Таким чином, надіслана відповідачем на адресу позивача оспорювана заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином відповідача, спрямованим на припинення грошових зобов'язань (обов'язку по сплаті боргу по лізинговим платежам) відповідача перед позивачем за договором лізингу.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 601 Цивільного кодексу України передбачає можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог за заявою однієї із сторін.

Однак, стаття 602 Цивільного кодексу України містить перелік випадків, коли зарахування зустрічних вимог не допускається.

Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог у інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з абзацом другим пункту 9.6. договору лізингу усі платежі та інші зобов'язання за цим договором повинні виконуватися відповідачем без права будь-якого заліку чи зустрічної вимоги, вільно та незалежно від будь-якого права утримання (особливо щодо сумнівних гарантійних рекламацій чи інших позовів щодо предмета лізингу).

Отже, пунктом 9.6. договору лізингу сторонами була встановлена заборона на проведення спірного зарахування.

Зобов'язання відповідача по сплаті лізингових платежів виникли на підставі договору лізингу, а тому навіть після припинення дії цього договору, проведення зарахування за тими зобов'язаннями, що виникли під час дії договору лізингу є неправомірним.

Спірна заява про зарахування зустрічних вимог порушує право позивача на отримання грошових коштів, зобов'язання по сплаті яких відповідачем передбачено договором лізингу та підлягає виконанню в натурі.

Таким чином, оспорювана заява відповідача про зарахування зустрічних вимог за договором лізингу є одностороннім правочином відповідача, що вчинений відповідачем всупереч пункту 5 частини 1 статті 602 Цивільного кодексу України та пункту 9.6. договору лізингу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про визнання заяви про зарахування зустрічних вимог недійсною.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнання недійсною заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» № 2/737-LD від 23.04.2012 про зарахування зустрічних вимог за договором фінансового лізингу № 737-LD від 29.07.2008.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» (м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 27, код ЄДРПОУ 35322128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (м. Київ, вул. П.Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 16.01.2014.

СуддяВ.В. Сівакова