Справа № 344/3714/13-ц
Провадження № 2/344/3004/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої - судді Польської М.В.
при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..
з участю позивача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3., Сопотник В.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Гаражно-будівельного кооперативу №24 про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі на посаді охоронця ГБК-24, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 12.06.2009р., стягнення компенсації за невикористану відпустку з 01.04.2004 р., стягнення 2697 грн. за виконавчим листом №2-1876/2010, стягнення з відповідача незаконно стягнутих з позивача штрафних санкцій на суму 1649 грн. та моральної шкоди в розмірі 2000 грн.
Позовні вимоги неодноразово уточнювались, змінювались і збільшувались позивачем, та з врахуванням останніх вимог позивач просив: поновити на роботі на посаді охоронця ГБК-24 по даний час; стягнути з голови гаражно-будівельного кооперативу - 24 ОСОБА_3 середнього заробітку 1150 грн. за час вимушеного прогулу з 12.06.2009 року з врахуванням виплаченої суми 10897 грн.; стягнути компенсації за невідбуту відпустку з 01.04.2004 року по даний час та надати невикористану відпустку яка би була зарахована в стаж роботи до пенсії; стягнути 2697 грн. за виконавчими листами №2-1876/2010 від 05.10.2010 року та 02.11.2011 року; стягнути штрафні санкції за несвоєчасну здачу звітності в ПФУ в сумі 1649 грн., які незаконно стягнуті з позивача відповідачем; відшкодувати моральну шкоду в сумі 2000 грн.; відшкодувати матеріальну шкоду 8000 грн.; зобов'язати видати дублікат трудової книжки, яка знищена незаконними записами та зробити запис про прийняття на роботу від 01.10.2004 р., а всі інші записи про звільнення-встановлення за рішеннями судів не писати; зобов'язати провести доплату до мінімальної зарплати за рішенням суду 2008 р., листопад-грудень 2009-2010 р. та провести оплату додатково невиплаченої суми.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з уточненнями з підстав, які зазначені у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували щодо заявлених позовних вимог, з підстав зазначених в запереченні та уточненні до заперечення, при цьому визнали, що затримали видачу наказу по поновлення за роботу за рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.10.2010 року, яке ними отримано 02.11.2010 року (присутні при оголошенні рішення не були), а тому визнали і погодились виплатити позивачу середній заробіток з часу отримання рішення суду, що підлягало до негайного виконання до дня видачу наказу на поновлення на роботі (з 02.11.2010 року до 07.12.2010 року), в решті задоволенні позовних вимог просили в позові відмовити.
Вислухавши сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково виходячи із наступного.
Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.10.2010 року у справі №2-1876/2010 ОСОБА_2 було поновлено на роботі на посаду охоронця ГБК-24 в м.Івано-Франківську з 12.06.2009 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11546.53 грн., зобов'язано ГБК-24 в м.Івано-Франківську провести доплату до мінімальної заробітної плати з 01.10.2004 року, окрім жовтня 2007р. та липня 2008р., з врахуванням сплачених сум, стягнуто 1000 грн. моральної шкоди (а.с.5, т.1). Дане рішення набрало законної сили 17.01.2011 року, а щодо поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання. На виконання даного рішення було видано судом 05.10.2010р. та 02.11.2011р. виконавчий лист №2-1876/2010, при цьому ухвалою Івано-Франківського міського суду від 16.10.2011р. виправлено описку при оформленні виконавчого листа щодо назви боржника (а.с.6, т.1).
Постановою старшого державного виконавця ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції Боберського Р.П. від 29.11.2011 року було відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа №2-1876/2010, виданого 05.10.2010 року (а.с.13, т.13).
Рішення Івано-Франківського міського суду від 05.10.2010 року у справі №2-1876/2010 було отримано відповідачем, ГБК-24, оскільки вони не були присутні при оголошенні рішення судом, тільки 02.11.2011 року, що підтверджується листом Івано-Франківського міського суду від 19.11.2010р. (а.с.62, т.1).
Отже, з врахуванням вимог ст.. 367 ЦПК України та звернення рішення, в частині вимог про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за один місяць, до негайного виконання, відповідач повинен був вчинити негайно дії про видачу наказу, яким поновити ОСОБА_2 на посаді охоронця гаражно-будівельного кооперативу з часу ознайомлення з даним рішенням суду, тобто 02.11.2010 року, незважаючи на оскарження цього рішення в апеляційному порядку.
Наказом ГБК-24 №51 від 07.12.2010 року було поновлено на роботі ОСОБА_2 на посаді охоронця гаражно-будівельного кооперативу на підставі рішення суду від 05.10.2010 року, до роботи приступити згідно графіка чергувань з 09.12.2010 року, виплатити заробітну плату за один місяць, наказ від 12.06.2009 року №106 скасовано (а.с.64).
Про видачу Наказу ГБК-24 від 07.12.2010 року №51 в цей же день ОСОБА_2, було повідомлено усно при подачі ним заяви, оскільки саме 07.12.2010 року позивач був присутній в ГБК-24 та подав заяву на поновлення на роботі, датовану позивачем 10.11.2010р. (а.с.34, т.1) та рекомендовано відповідачем усно позивачу на наступний день вийти на роботу з подальшим письмовим ознайомленням з наказом про поновлення на роботі, однак дане ствердження відповідача не містить доказів такого повідомлення.
22.12.2010 року був складений головою правління кооперативу ГБК-24 ОСОБА_3 Акт про повідомлення ОСОБА_2 в телефонному режимі 21.12.2010 року про вихід на роботу 22.12.2010 року на 9.00 год. та отримання заробітної плати за один місяць в сумі 727.63 грн. по рішенню суду, в присутності членів кооперативу ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та факт неявки ОСОБА_2 на назначений час (а.с.73, т.1).
22.12.2010 р. протягом дня о 12.20 год. ОСОБА_2 був присутній на території гаражно-будівельного кооперативу (має декілька власних гаражів на території ГБК-24), однак не в назначений по телефону час, і, як пояснив допитаний судом свідок ОСОБА_9, повідомлення про поновлення на роботі та отримання зарплати зачитане та вручене ОСОБА_2 головою правління ОСОБА_3, підписати ОСОБА_2 відмовився, про що складений Акт в присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (а.с.74-75, т.1).
Письмові повідомлення про поновлення на роботі та отримання нарахованих коштів надсилалися ОСОБА_2 28.01.2011 р., 19.02.2011, 28.10.2011 року цінними листами (а.с.76-78, 107-109, т.1). Про вручення адресату даних повідомлень щодо надісланих листів, підтверджено відповіддю поштового зв'язку, однак листи повернені за витоком терміну зберігання (а.с.79, т.1).
Позивач суду надав пояснення, що поновлення на роботі та виплату заробітної плати необхідно було проводити відповідачу тільки в присутності державного виконавця, а тому ним і ігнорувалися такі телефонні та письмові повідомлення голови правління. Зважаючи на це, заробітна плата за один місяць, що звернуто до негайного виконання по рішенню суду, яка не була своєчасно отримана позивачем, була також виплачена тільки 22.11.2011 р. по касовому ордеру в приміщенні прокуратури за бажанням позивача, як пояснив представник відповідача та не заперечив щодо даного факту і сам позивач (а.с.80, т.1).
Однак суд звертає увагу на те, що відповідач здійснив дії щодо поновлення на роботі позивача, видав наказ про поновлення на посаду охоронця, однак позивач не бажав в подальшому приступати до роботи, на робоче місце не виходив, ігнорував отримання письмових листів від відповідача про поновлення та отримання нарахованих виплат.
Згідно Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (із змінами і доповненнями) зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» пунктом 2.9., 2.10 передбачено, що виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю
відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У розділі "Відомості про роботу", трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
Як вбачається з записів у трудовій книжці ОСОБА_2, 05.10.2010 року проведено запис №9 «запис за №6 є недійсний поновлений на попередній роботі з 12.06.2009 року рішенням суду від 05.10.10р.» (а.с.70-72). А тому доводи позивача, що запис зроблено невірно, відхиляються судом.
Зважаючи на постійну відсутність працівника ОСОБА_2 на посаді охоронця ГБК-24, відповідач Актом від 18.03.2011 року підтвердив відсутність ОСОБА_2 на робочому місці з дня поновлення на роботу з 08.12.2010 року в присутності свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (а.с.82, т.1), при цьому свідок ОСОБА_13 надаючи пояснення в судовому засіданні підтвердив дані факти.
31.03.2011 року відповідачем було оголошено позивачу повідомлення про надання пояснень щодо порушення трудового законодавства, а саме відмову від виконання трудових обов'язків та попередження в разі неявки про можливе звільнення за прогули, в присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с.83, т.1), однак отримати дане повідомлення ОСОБА_2 відмовився, надати пояснення позивач також не забажав, про що складено акт (а.с.84, т.1).
За положеннями п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
28.04.2011 року відповідач видав наказ №11/10 про звільнення з роботи охоронця ОСОБА_2 за прогули без поважних причин по п.4 ст.40 КЗпП України з 28.04.2011 року (а.с.85, т.1) зазначені обставини підтверджуються даними, які містяться також у ксерокопії трудової книжки (а.с.70-72, т.1). Даний наказ було оголошено позивачу в присутності свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, однак ознайомитись з наказом ОСОБА_2 відмовився, отримати трудову книжку також, про що свідок ОСОБА_9 підтвердив в своїх поясненнях під час судового засідання 09.07.2013р. (а.с.86, т.1). Отже, про даний наказ №11/10 ОСОБА_2 довідався саме 28.04.2011 року, пояснення про поважність причини невиходу на роботу з часу поновлення не надав працедавцю, суду підстави невиходу по місцю роботи не обґрунтував, на роботі позивач був відсутній триваючий час з 08.12.2010 року по 28.04.2011 року. Враховуючи це, звільнення ОСОБА_2 за прогули проведено ГБК-24 з врахуванням чинного законодавства.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі і як наслідок визнання незаконним звільнення з роботи та за наказом від 28.04.2011 року, суд виходить з того, що факт здійснення ОСОБА_2 прогулу доведений, оскільки за складеними відповідачем Актами та відміткою про неявку згідно графіку чергувань, поясненнями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_16, Лапховського, а також те, що не заперечує і сам позивач, на роботу він не з'являвся, маючи на руках рішення Івано-Франківського міського суду від 05.10.2010 року про поновлення його на робочому місці, знаючи про наказ від 07.12.2010 року про поновлення, на письмові повідомлення відповідача про необхідність виходу на роботу не реагував, а обґрунтування, що таке відновлення мало б відбуватися тільки при державному виконавцеві ДВС не є обґрунтованим, так як відповідач самостійно видав Наказ від 07.12.2010 року №51 про поновлення працівника на посаді охоронця.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Тобто початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Зважаючи на те, що позивач був належно повідомлений в день підписання наказу 28.04.2011 року про звільнення його з роботи, то звернення до суду з позовною заявою 12.03.2013 року про поновлення на роботі, подано з пропущенням строку такого звернення до суду, підстави пропущення такого строку позивач не надав. Однак суд прийшов до висновку, що вже назначалось вище, що звільнення 28.04.2011 року позивача проведено з дотриманням трудового законодавства.
Як пояснив відповідач, всі кошти по рішенню суду від 05.10.2010 року, виплачувались позивачу відповідачем, по мірі наявності коштів в юридичної особи - ГБК-24.
Так, заробітна плата за один місяць - 888 грн., була виплачена ГБК-24 позивачу 22.11.2011 р. тільки в приміщенні прокуратури по касовому ордеру №113 в сумі 727.63 грн., як пояснив представник ГБК-24, з врахуванням сплачених обов'язкових платежів з нарахованої суми, оскільки ОСОБА_2 від ГБК-24 відмовлявся отримати та вимагав таке отримання тільки в присутності представника органу ДВС.
Щодо виконання виконавчого листа, виданого Івано-Франківським міським судом 02.11.2011 року №2-1876/2010 по виконанню рішення суду від 05.10.2010 року, яке набрало законної сили 17.01.2011 року в частині задоволення інших позовних вимог ОСОБА_2, а саме стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11546.53 грн., зобов'язання провести доплату до мінімальної заробітної плати з 01.10.2004 року, окрім жовтня 2007р. та липня 2008р., з врахуванням сплачених сум, стягнення 1000 грн. моральної шкоди, то судом встановлено, що 04.11.2011 року було подано ОСОБА_2 заяву про примусове виконання рішення суду, та 04.11.2011 року головним державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського МУЮ Судак М.М. було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та встановлено, що у виконавчому документі не співпадає резолютивна частина рішення з вказаними сторонами виконавчого провадження в порушення ст..19 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі ст..26 цього ж закону (а.с.11).
В подальшому, як вже встановлено Івано-Франківським міським судом у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії ДВС (справа №344/3715/13-ц, провадження № 4-с/344/32/13) ухвалою Івано-Франківського міського суду від 26.09.2013 року було відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні скарги, яка набрала законної сили, та вбачається з оглянутої судом даної справи, що було закрито виконавчі провадження по двох виконавчих листах, згідно виданих постанов 05.12.2012 року головним державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського МУЮ Люклян О.П.
Щодо цього, а саме належного виконання рішення суду та позовних вимог в частині стягнення за час вимушеного прогулу з 12.06.2009 року, стягнення 2697 грн., стягнення компенсації за невикористану відпустку з 01.04.2004 р., стягнення з відповідача незаконно стягнутих з позивача штрафних санкцій на суму 1649 грн., матеріальної шкоди 8000 грн, доплати до мінімальної заробітної плати, суд вважає за необхідне з дослідженням платіжних доручень, а також інших доказів, вказати на суми виплачених коштів ОСОБА_2 по їх виконанню, оскільки позивач в позовних вимогах просить стягнути суми, зазначені в позові, однак не обґрунтовує чи ці суми містяться у вимогах по рішенню суду від 05.10.2010 року.
Так, заробітна плата за один місяць - 888 грн., була виплачена ГБК-24 позивачу 22.11.2011 р. в приміщенні прокуратури по касовому ордеру №113 в сумі 727.63 грн., про що вже зазначалось вище (відраховано 160.37 грн., однак органи ДВС зобов'язали провести доплату відрахованої суми стягувачу). Наступний платіж, перерахований боржником в органи ДВС, було проведено ВДВС стягувачу, згідно платіжного доручення №9809 від 23.01.2012 року на суму 10897.23 грн. (а.с.7), в який входила сума: недоплачена по розміру однієї мінімальної заробітної плати - 160.37 грн. та 10736.86 грн., як частину коштів з суми 12546.53 грн. (за вимушений прогул та моральну шкоду), отже залишок після даної оплати становив ще 1809.67 грн. та необхідне було до виконання ще зобов'язання провести доплату до мінімальної заробітної плати з 01.10.2004 року, окрім жовтня 2007р. та липня 2008р., з врахуванням сплачених сум.
Доплата до мінімальної заробітної плати з 01.10.2004 року, окрім жовтня 2007р. та липня 2008р., з врахуванням сплачених сум, нарахована боржником ГБК-24 в розмірі 8115 грн., а з врахуванням сплачених обов'язкових платежів - 6632.36 грн. (а.с.90)
10.05.2012 р. було перераховано стягувачу 2953.95 грн., згідно платіжного вимоги №165 (а.с.9), 02.07.2012 року згідно платіжного доручення ВДВС Івано-Франківського МУЮ №10583 було перераховано стягувачу ОСОБА_2 3678.41 грн. (а.с.8) та 02.11.2012 року - 1809.96 грн., згідно платіжного доручення №11189 (а.с.10), що становить разом 8442.32 грн. В дану суму ввійшли кошти по залишку із загальної суми стягнутої судом - 1809.67 грн. та кошти за доплату до мінімальної заробітної плати в сумі 6632.65 грн.
Всі кошти згідно платіжних доручень становлять разом суму - 19339.55 грн.
Отже, згідно поданих доказів ОСОБА_2 на виконання рішення суду, по мірі поступлення коштів боржнику ГБК-24, було виплачено органами ВДВС: середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11546.53 грн., доплату до мінімальної заробітної плати з 01.10.2004 року, окрім жовтня 2007р. та липня 2008р., з врахуванням сплачених сум - 6632.65 грн., 1000 грн. моральної шкоди та 888 грн. заробітної плати за один місяць (отримано особисто стягувачем 727.63 грн., а решта платіжним дорученням), що разом становить 20067.18 грн. (19339.55+727.63). А тому, рішення суду в частині виплат коштів боржником стягувачу виконано в повному обсязі, хоча позивач підтримуючи вимоги по стягненню коштів не уточнено чи ці суми стосуються виконання рішення суду чи нараховані позивачем за інший період після рішення суду, як і виконано відповідачем і в добровільному порядку рішення про поновлення на роботі боржником шляхом видачі Наказу №51 від 07.12.2010 року про поновлення на роботі ОСОБА_2 та складеним Актом від 22.12.2010 року.
Що стосується доводів скаржника, що з мінімальної заробітної плати не відраховується суми оподаткування, а тому підлягала виплаті сума: 888 грн., а не 727.63 грн. (хоча як встановлено судом було виплачено ОСОБА_2 саме 888 грн.), а також сума доплати до мінімальної заробітної плати з 01.10.2004 року, окрім жовтня 2007р. та липня 2008р. - 8115 грн., а не з врахуванням оподаткування - 6632.65 грн., що отримано ОСОБА_2, тобто підлягає ще стягненню з боржника сума - 2182.35 грн., хоча позивач при уточненні позовних вимог вказав суму 2697 грн. не обґрунтувавши саме цей розмір, то суд зазначає таке.
Відповідно до ст.164, 168, 171 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує та виплачує оподаткований дохід на користь платника податку зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу, зокрема і дохід, що нараховується до виплати за рішенням суду, база оподаткування зменшується на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Тому, доводи позивача на невірне нарахування йому доплати до мінімальної заробітної плати з 01.10.2004 року, окрім жовтня 2007р. та липня 2008р. - 8115 грн., а не з врахуванням оподаткування - 6632.65 грн., є невірним. Така доплата до мінімальної заробітної плати донарахована відповідачем по листопад місць 2008 року, оскільки в подальшому позивачу оплачувалась мінімальна заробітна плата по встановленому законом розмірі (а.с.197-199).
Щодо донарахування до заробітної плати, то вони були зроблені відповідачем в січні-лютому 2012 року, та листами від 09.02.2012р. та 13.02.2012 р. направлялися позивачу пропозиції прибути для погодження та виплати нарахованих коштів (а.с.101-104).
Як пояснив відповідач, всі кошти по рішенню суду від 05.10.2010 року, виплачувались позивачу відповідачем, по мірі наявності коштів в юридичної особи - ГБК-24.
Територіальною державною інспекцією з питань праці в Івано-Франківській області, на вимогу державного виконавця, було проведено перевірку виплат ОСОБА_2 та зазначено, що при нарахуванні ГБК-24 доплат до мінімальної заробітної плати починаючи з 2004 року вказано правильно, а штрафні санкції за несвоєчасну звітність до ПФУ - 5% від заробітної плати, що становить 1649 грн. стягуються не з ОСОБА_2, а з ГБК-24 (а.с.53).
При цьому, згідно відомостей нарахування заробітної плати ОСОБА_2.(а.с.88) штраф за несвоєчасну звітність до ПФУ - 5% від заробітної плати, в розмірі 1648.52 грн. був зазначений у відомостях (як пояснив представник відповідача для обліку), однак він не стягувався з позивача, що також підтверджується і цими відомостями, доказів щодо факту стягнення з позивача цієї суми сторони не надали, позивач підтримуючи дану вимогу підтверджень щодо такого стягнення не надав, а тому позовні вимоги в цій частині є також не обґрунтованими.
17.02.2011 року позивач звертався до відповідача про видачу йому трудової книжки для пред'явлення в суд (а.с.55), однак трудова книжки не була видана відповідачем по причині того, що ОСОБА_2 ще не був звільнений з місця роботи, а тому видавати трудову книжку без обґрунтування та написаної заяви на звільнення не було правових підстав. А після видачі наказу 28.04.2011 року, він отримати трудову книжку відмовився.
Згідно Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (із змінами і доповненнями) зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» п.2.25. передбачено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений в зв'язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України".
Пунктом 4 цієї ж Інструкції передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї
записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або
уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому
поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. В п.6.2. зазначено, що трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.
Так як позивач відмовився від отримання трудової книжки про що як вже встановлено судом складено Акт 28.04.2011 року в присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с.86), а пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, яку останній не надавав, то суд приходить до висновку що вина відповідача у затримці трудової книжки не доведена позивачем і спростовується наявними доказами. Також не є обґрунтованими і вимоги про зобов'язання відповідача видати дублікат трудової книжки без всіх записів, які позивачем зазначаються як незаконні.
За ст..116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Однак, як було встановлено судом, нарахування заробітної плати з часу видачі наказу від 07.12.2010 року №51 про поновлення на роботі не проводилось, оскільки ОСОБА_2 не приступив до виконання трудових обов'язків, окрім того звільнення з 28.04.2011 року є законним.
Як слідує зі ст..139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Що стосується позовної вимоги по компенсації за відпустки з 2004 року, то такі компенсації виплачені позивачу у 2008, 2009 році, позивачем не спростовано дані твердження відповідача (а.с.36-37, т.2)
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Абз. 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснює, що відповідно до ст. 237 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відмовляючи ОСОБА_2 у стягненні 2000 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що незаконне звільнення і як наслідок моральні страждання позивача не доведено, оскільки звільнення з посади охоронця в зв'язку з прогулом є законним, так як позивач умисно та безпідставно ухилявся від виходу на роботу.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 8000 грн. матеріальної шкоди ні в уточненні позовних вимог, ні в поясненнях позивача, ні жодним доказом не обґрунтовуються ОСОБА_2, згідно яких розрахунків нарахована позивачем ця сума, не вказано.
За ст..236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Як вже зазначалось вище, судом встановлено, що наказ про звільнення по рішенню суду, яке було отримано відповідачем 02.11.2010 року, був виданий 07.12.2010 року, отже суд вважає за доцільним стягнення середнього заробітку за позовною вимогою позивача з 12.06.2009 р. (оскільки ця частина даної вимоги уже розглянута судом і прийнято було рішення щодо цього по час його ухвалення тобто до 05.10.2010 року), з 02.11.2010 року (з часу затримання видачі наказу по поновлення за роботу за рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.10.2010 року) по 07.12.2010 року (день прийняття наказу на поновлення позивача на роботу), вимога в цій частині визнана і представником відповідача, а тому слід стягнути з відповідача в користь позивача 1122 грн. (з врахуванням того, що мінімальна заробітна плата на листопад місця становила - 907 грн., з грудня 2010 р. - 922 грн.).
З врахуванням встановлених судом обставин цивільного спору, та зважаючи на те, що позивач не зміг уточнити суду щодо позовних вимог, а саме чи була частина цих вимог предметом розгляду та по якому прийнято рішення 05.10.2010 року, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні всіх інших позовних вимог.
Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.
Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. 11, 15, ЦК України, ст. 40, 139,236КЗпП України, ст.164, 168, 171 Податкового кодексу України п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" та керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212-218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Гаражно-будівельного кооперативу №24 про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогул задовольнити частково.
Стягнути з Гаражно-будівельного кооперативу №24, м. Івано-Франківськ, вул. Сорохтея, 33 А, код ЄДРПОУ 25597849, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, середній заробіток за час видачі наказу про поновлення на роботі в сумі 1122,00 (одна тисяча сто двадцять дві гривні) грн.
В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Довідка: повний текст рішення виготовлено 16 грудня 2013 року.
Суддя Польська М.В.
Суд | Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області |
Дата ухвалення рішення | 16.12.2013 |
Оприлюднено | 20.01.2014 |
Номер документу | 36661568 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Польська М. В.
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Польська М. В.
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Польська М. В.
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Польська М. В.
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Польська М. В.
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Польська М. В.
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Польська М. В.
Цивільне
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Польська М. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні