Рішення

від 15.01.2014 по справі 902/1703/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 січня 2014 р.

Справа № 902/1703/13

за позовом :Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до :Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" (21036, м. Вінниця, вул. Лялі Ратушної,16/2)

про стягнення заборгованості 376 940,19 грн. за договором на перевезення вантажу №17/05-2013 від 17.05.13

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Резніченко Ю.В.

Представники

позивача : ОСОБА_1;

відповідача : не з'явився;

ВСТАНОВИВ :

Подано позов фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" про стягнення заборгованості 376 940,19 грн. за договором на перевезення вантажу №17/05-2013 від 17.05.13р., а саме: 357 062,10 грн. сума основного боргу; 16 150,95 грн. пені. 3 727,14 грн. 3 % річних.

Ухвалою суду від 18.12.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1703/13 з призначенням судового засідання на 15.01.2014 року.

В судове засідання 15.01.2014 року прибув представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення, яке наявне в матеріалах справи.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17.05.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір на перевезення вантажу № 17/05-2013.

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж ( згідно із транспортною накладною) з місця відправлення, до пункту призначення, і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі замовника ( надалі іменується «вантажоодержувач»), а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу, яка становить з розрахунку 0,85 грн. тонна/кілометр з ПДВ.

Відповідно до п.4.1. договору розрахунки між перевізником і замовником здійснюється шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт, що подаються перевізником до 28 числа кожного місяця.

Відповідно до п. 4.2. договору вартість перевезення вантажу становить 0,85 гривні тонна/кілометр з ПДВ.

Відповідно до п.4.3. договору замовник зобов'язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дня їх подачі.

Відповідно до п. 5.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі іменується «порушення договору», сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Позивач свої зобов'язання відповідно до умов договору виконав в повному обсязі, надав передбачені послуги ( п.1.1. договору) .

Відповідач прийняв виконані послуги, що підтверджується актами виконаних авто послуг, які обопільно підписані між сторонами та скріплені печатками останніх, а саме:

актом № 1 від 31.05.2013 року на суму 37 859,34 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 2 від 08.06.2013 року на суму 23 092,80 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 3 від 12 червня 2013 року на суму 6016,73 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 4 від 19.06.2013 року на суму 30 299,44 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 5 від 21.06.2013 року на суму 7 958,94 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 6 від 27 червня 2013 року на суму 22 858,61 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 7 від 06.07.2013 року на суму 50 495,56 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 8 від 10.07.2013 року на суму 55 504,82 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 9 від 11.07.2013 року на суму 29 492,87 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 10 від 14.07.2013 року на суму 40 811,82 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 11 від 18.07.2013 року на суму 54 091,96 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 12 від 20.07.2013 року на суму 50 090,24 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 13 від 22.07.2013 року на суму 17 444,42 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 14 від 25.07.2013 року на суму 42 737,71 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 15 від 26.07.2013 року на суму 25 069,56 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 16 від 29.07.2013 року на суму 48 934,24 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 17 від 30.07.2013 року на суму 14 418,78 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 18 від 31.07.2013 року на суму 21 984,76 грн. в тому числі ПДВ;

актом № 19 від 05.08.2013 року на суму 42 899,50 грн. в тому числі ПДВ.

Всього на загальну суму 622062,10 грн.

Позивачем разом з актами виконаних автопослуг (що зазначені вище) були надані відповідачу рахунки фактури на оплату послуг на загальну суму 622 062,10 грн., а саме:

№ 1 від 17.05.2013 року на суму 20 000,00 грн. в тому рахунку ПДВ;

№ 2 від 31.05.2013 року на суму 17859,34 грн. в тому рахунку ПДВ;

№ б/н від 08.06.2013 року на суму 23 092,80 грн. в тому рахунку ПДВ;

№ б/н від 12.06.2013 року на суму 6016,73 грн. в тому рахунку ПДВ;

№ б/н від 19.06.2013 року на суму 30 299,44 грн. в тому рахунку ПДВ;

№ б/н від 21.06.2013 року на загальну суму 7 958,94 грн.в тому рахунку ПДВ;

№ б/н від 27.06.203 року на суму 22 858,61 грн. в тому рахунку ПДВ;

№ б/н від 06.07.2013 року на суму 50 495,56 грн. в тому рахунку ПДВ;

№ б/н від 10.07.2013 року на суму 55 504,82 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 11.07.2013 року 29 492,87 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 14.07.2013 року 40 811,82 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 18.07.2013 року на суму 54 091,96 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 20.07.2013 року на суму 50 090,24 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 22.07.2013 року на суму 17 444,42 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 25.07.2013 року на суму 42 737,71 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 26.07.2013 року на суму 25 069,56 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 29.07.2013 року на суму 48 934,24 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 30.07.2013 року на суму 14 418,78 грн. в тому числі ПДВ;

№ б/н від 31.07.2013 року на суму 21 984,76 грн. в тому числі ПДВ.

№ б/н від 05.08.2013 року на суму 42 899,50 грн. в тому числі ПДВ.

Відповідачем відповідно до виставлених рахунків було здійснено часткові проплати на суму 265 000,00 грн. Даний факт підтверджується виписками по рахунку, які наявна в матеріалах справи та в яких міститься посилання на сплату коштів відповідно до наданих позивачем рахунків фактур.

З врахуванням суми проплати заборгованість відповідача перед позивачем становить 357 062,10 грн.

Також між сторонами було обопільно підписано та скріплено печатками останніх акт звірки взаєморозрахунків станом на 05.08.2013 року на загальну суму 357 062,10 грн.

Натомість відповідач порушивши умови договору не сплатив кошти в сумі 357 062,10 грн.

12.11.2013 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію вих. № 02/12-11 з вимогою сплатити заборгованість, яка останнім отримана, про що свідчить поштове повідомлення наявне в матеріалах справи.

09.12.2013 року відповідач надав відповідь на претензію № 265, в якій зазначив, що повністю визнає заборгованість, але не в змозі її оплати, без зазначення причин.

Не проведення розрахунків спонукало позивача звернутись із позовом до суду.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору № 17/05-2013 від 17.05.2013 року укладеного між позивачем та відповідачем, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини регулювання яких здійснюється главою 32 "Правове регулювання перевезення вантажів", ст.ст. 306-316 ГК України, главою 64 "Перевезення", ст.ст.908-928 ЦК України.

Згідно ч.ч.1, 6 ст.306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).

Статтею 920 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Заборгованість відповідача підтверджена матеріалами справи та не заперечується останнім, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню як правомірний та обґрунтований.

Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 16 150,95 грн. пені та 3 727,14 грн. 3 % річних.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі іменується «порушення договору», сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Відповідно до п.4.3. договору замовник зобов'язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дня їх подачі.

Позивачем нараховано пеню в розмірі 16 150,95 грн. за період з 13.08.2013 року по 17.12.2013 року.

Суд, здійснивши перерахунок штрафних санкцій прийшов до висновку, що останні є правомірним, обґрунтованим, а тому виходячи з викладеного пеня в розмірі 16 150,95 грн. підлягає до задоволення.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних в розмірі 3 727,14 грн. за період з 13.08.2013 року по 17.12.2013 року встановив, що останні нараховані правомірно та відповідно до умов чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню повністю.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Разом з тим, розподіляючи судовий збір, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України судового збору несплаченого останнім за заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яка ухвалою суду від 18.12.2013 року відхилена в повному обсязі.

Так, у абз. 4 п.2.22 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що на виняток з наведених правил у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому (-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Керуючись ст.ст. 4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" (21036, м. Вінниця, вул. Лялі Ратушної,16/2, код ЄДРПОУ 34849284) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 ) 357 062,10 грн. сума основного боргу; 16 150,95 грн. пені, 3 727,14 грн. 3 % річних; 7538,81 грн. судового збору.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 1720 грн. 50 коп. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу.

Повне рішення складено 20 січня 2014 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (21036, м. Вінниця, вул. Лялі Ратушної,16/2)