ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2014 року Справа № 902/1703/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Глос О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" на постановувід 19.03.2014 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 902/1703/13 господарського суду Вінницької області за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" простягнення заборгованості 376 940,19 грн за договором на перевезення вантажу №17/05-2013 від 17.05.13 в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: не з'явились від відповідача:не з'явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Вінницької області (суддя Яремчук Ю.О.) від 15.01.2014, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Саврій В.А., судді - Дужич С.П., Мамченко Ю.А.) від 19.03.2014, у справі № 902/1703/13 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 357 062,10 грн сума основного боргу; 16 150,95 грн пені, 3 727,14 грн 3 % річних; 7 538,81 грн судового збору; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 в дохід Державного бюджету України 1 720,50 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.55 Конституції України, ст.ст.4 2 , 4 3 , 22, 32 ГПК України.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" заборгованості 376 940,19 грн за договором на перевезення вантажу №17/05-2013 від 17.05.2013, а саме: 357 062,10 грн суми основного боргу; 16 150,95 грн пені, 3 727,14 грн трьох процентів річних.
Судами встановлено таке.
17.05.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" та Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 уклали договір на перевезення вантажу №17/05-2013, відповідно до п.1.1. якого перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі замовника ( надалі іменується "вантажоодержувач"), а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу, яка становить з розрахунку 0,85 грн тонна/кілометр з ПДВ.
Розрахунки між перевізником і замовником, згідно п.4.1. договору, здійснюється шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт, що подаються перевізником до 28 числа кожного місяця.
Вартість перевезення вантажу становить 0,85 гривні тонна/кілометр з ПДВ Замовник зобов'язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дня їх подачі (п.п.4.2.,4.3. договору).
Згідно п.5.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі іменується "порушення договору", сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Позивач свої зобов'язання відповідно до умов договору виконав в повному обсязі, надав передбачені послуги, а відповідач прийняв виконані послуги, що підтверджується актами виконаних автопослуг, які обопільно підписані між сторонами та скріплені печатками останніх, на загальну суму 622062,10 грн.
Позивачем разом з актами виконаних автопослуг були надані відповідачу рахунки фактури на оплату послуг на загальну суму 622 062,10 грн.
Відповідачем, відповідно до виставлених рахунків, було здійснено часткові проплати на суму 265 000,00 грн. Даний факт підтверджується виписками по рахунку в яких міститься посилання на сплату коштів відповідно до наданих позивачем рахунків фактур.
В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків станом на 05.08.2013 на загальну суму 357 062,10 грн, який підписаний та скріплений печатками сторін.
12.11.2013 позивач направляв на адресу відповідача претензію (вих.№02/12-11) з вимогою сплатити заборгованість, яка отримана останнім, про що свідчить поштове повідомлення наявне в матеріалах справи.
09.12.2013 відповідач надав відповідь на претензію №265, в якій зазначив, що повністю визнає заборгованість, але не в змозі її оплати, без зазначення причин.
Задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.
Цивільні права та обов'язки, відповідно до ст.11 ЦК України, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке положення також містить ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Касаційна інстанція погоджується з висновком судів про виникнення між сторонами правовідносин, регулювання яких здійснюється главою 32 "Правове регулювання перевезення вантажів", ст.ст.306-316 ГК України, главою 64 "Перевезення", ст.ст.908-928 ЦК України.
Згідно ч.ч.1, 6 ст.306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
За договором перевезення вантажу, відповідно ч.1 ст.307 ГК України, одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно положень ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).
Згідно ст.920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України)
Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За оцінкою судів заборгованість відповідача підтверджена матеріалами справи, а тому позов в цій частині судами задоволено правомірно.
Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 16 150,95 грн пені та 3 727,14 грн трьох процентів річних.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.5.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі іменується "порушення договору"), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Відповідно до п.4.3. договору замовник зобов'язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дня їх подачі.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок пені в розмірі 16 150,95 грн та трьох прцентів річних в розмірі 3 727,14 грн за період з 13.08.2013 по 17.12.2013 суди дійшли висновку про нарахування останніх правомірно та відповідно до умов чинного законодавства, а тому правомірно задовольнили позовні вимоги про їх стягнення.
Доводи скаржника про порушення принципів рівності та змагальності, у зв'язку із відсутністю можливості реалізації процесуальних прав відповідача, а також невжиття заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи не підтверджуються матеріалами справи, оскільки суд першої інстанції ухвалою від 18.12.2014 повідомив відповідача про час і місце судового засідання, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач не заперечує факт отримання вказаної ухвали.
Однак, відповідачем не було реалізовано прав передбачених ст.22 Господарського процесуального кодексу України, а саме, не дано усних та письмових пояснень, не заявлено жодних клопотань.
Згідно п.3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Відповідно до п.3.9.2 зазначеної Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч.1 ст.101 ГПК України).
Касаційна інстанція не бере до уваги доводів скаржника про безпідставне незадоволення апеляційним судом клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з метою витребування документів, оскільки клопотання про витребування доказів мало заявлятись суду першої інстанції, або суду апеляційної інстанції із зазначенням причин неможливості звернення з таким клопотанням до суду першої інстанції, які не залежали від нього. Проте таких причин скаржником у клопотанні не наведено.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року у справі № 902/1703/13 залишити без змін.
Головуючий-суддя К.Грейц
Судді С.Бакуліна
О.Глос
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 13.05.2014 |
Оприлюднено | 19.05.2014 |
Номер документу | 38718403 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Бакуліна С. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні