Постанова

від 19.03.2014 по справі 902/1703/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

19 березня 2014 року Справа № 902/1703/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Баклан Н.С.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.01.14 р. у справі № 902/1703/13 (суддя Черняк Л.О.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Вінницька область, м.Жмеринка)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" (м.Вінниця)

про стягнення заборгованості 376 940,19 грн. за договором на перевезення вантажу №17/05-2013 від 17.05.13 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15.01.14 р. у справі № 902/1703/13 задоволено позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" про стягнення заборгованості 376 940,19 грн. за договором на перевезення вантажу №17/05-2013 від 17.05.13 р.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 357062,10 грн. сума основного боргу; 16150,95 грн. пені, 3727,14 грн. 3 % річних; 7538,81 грн. судового збору. Стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 1720 грн. 50 коп. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 79-85).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 92-95).

В скарзі зокрема зазначає, що при розгляді справи та прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом Вінницької області було порушено норми процесуального права, а саме принципи рівності та змагальності, у зв'язку із відсутністю можливості реалізації процесуальних прав відповідача, а також не вжито заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, що призвело до стягнення з останнього суми позову.

Зазначає, що причиною неможливості подати докази суду першої інстанції є обшук та виїмка документів податковою міліцією, що підтверджується протоколом обшуку від 27.12.2013р.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на норми ст.ст.82-85, 91, 103, 104 ГПК України. Просить суд скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 15.01.2014р. у справі №902/1703/13, прийняти нове рішення, яким фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 відмовити у позові.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2014р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до слухання на 05.03.2014р. (арк.справи 91).

Позивач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3544/14 від 24.02.2014р., арк.справи 106-109), в якому заперечує проти доводів скаржника.

У відзиві, посилаючись на п.п.3.9.1-3.9.3 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р., зазначає, що у разі нез'явлення представника відповідача у судове засіданні суд має право відкласти розгляд справи; у випадку нез'явлення в засідання господарського суду обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; неявка учасника судового процесу у судове засідання не є підставою для скасування судового рішення.

Стверджує, що факт отримання ухвали з повідомленням про час та місце розгляду справи підтверджується самим відповідачем, а також в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

На підставі викладеного просить рішення господарського суду Вінницької області від 15.01.2014р. у справі №902/1703/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від директора ТзОВ "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд витребувати у слідчого СВ ВМВ УМВС України у Вінницькій області Химич А.В. документи, що свідчать про здійснення господарських операцій ТзОВ "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та зупинити апеляційне провадження до отримання судом даних документів.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання, оскільки відповідачем не вказано які саме докази потрібно вилучити та як саме вони можуть вплинути на розгляд справи. А тому вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 19.03.2014р. позивач заперечив проти доводів скаржника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, причини неявки суду не повідомив, хоч про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст.102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

17.05.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" та фізична особа підприємець ОСОБА_1 уклали договір на перевезення вантажу № 17/05-2013, відповідно до п. 1.1. якого, перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення, до пункту призначення, і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі замовника ( надалі іменується "вантажоодержувач"), а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу, яка становить з розрахунку 0,85 грн. тонна/кілометр з ПДВ.

Розрахунки між перевізником і замовником, згідно п.4.1. договору, здійснюється шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт, що подаються перевізником до 28 числа кожного місяця.

Вартість перевезення вантажу становить 0,85 гривні тонна/кілометр з ПДВ Замовник зобов'язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дня їх подачі (п.п.4.2.,4.3. договору).

Згідно п.5.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі іменується "порушення договору", сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Позивач свої зобов'язання відповідно до умов договору виконав в повному обсязі, надав передбачені послуги, а відповідач прийняв виконані послуги, що підтверджується актами виконаних авто послуг, які обопільно підписані між сторонами та скріплені печатками останніх, а саме: акт № 1 від 31.05.2013р. на суму 37859,34 грн. в тому числі ПДВ; акт № 2 від 08.06.2013р. на суму 23092,80 грн. в тому числі ПДВ; акт № 3 від 12.06.2013 р. на суму 6016,73 грн. в тому числі ПДВ; акт № 4 від 19.06.2013р. на суму 30299,44 грн. в тому числі ПДВ; акт №5 від 21.06.2013р. на суму 7958,94 грн. в тому числі ПДВ; акт № 6 від 27.06.2013р. на суму 22858,61 грн. в тому числі ПДВ; акт № 7 від 06.07.2013р. на суму 50495,56 грн. в тому числі ПДВ; акт № 8 від 10.07.2013р. на суму 55504,82 грн. в тому числі ПДВ; акт №9 від 11.07.2013р. на суму 29492,87 грн. в тому числі ПДВ; акт №10 від 14.07.2013р. на суму 40811,82 грн. в тому числі ПДВ; акт №11 від 18.07.2013р. на суму 54091,96 грн. в тому числі ПДВ; акт №12 від 20.07.2013р. на суму 50090,24 грн. в тому числі ПДВ; акт № 13 від 22.07.2013р. на суму 17444,42 грн. в тому числі ПДВ; акт № 14 від 25.07.2013р. на суму 42737,71 грн. в тому числі ПДВ; акт № 15 від 26.07.2013р. на суму 25069,56 грн. в тому числі ПДВ; акт №16 від 29.07.2013р. на суму 48934,24 грн. в тому числі ПДВ; акт № 17 від 30.07.2013р. на суму 14418,78 грн. в тому числі ПДВ; акт №18 від 31.07.2013р. на суму 21 984,76 грн. в тому числі ПДВ; акт № 19 від 05.08.2013р. на суму 42 899,50 грн. в тому числі ПДВ. На загальну суму 622062,10 грн.

Позивачем разом з актами виконаних автопослуг були надані відповідачу рахунки фактури на оплату послуг на загальну суму 622 062,10 грн., а саме: № 1 від 17.05.2013р. на суму 20 000,00 грн. в тому рахунку ПДВ; № 2 від 31.05.2013р. на суму 17859,34 грн. в тому рахунку ПДВ; № б/н від 08.06.2013р. на суму 23 092,80 грн. в тому рахунку ПДВ; №б/н від 12.06.2013р. на суму 6016,73 грн. в тому рахунку ПДВ; №б/н від 19.06.2013р. на суму 30 299,44 грн. в тому рахунку ПДВ; №б/н від 21.06.2013р. на загальну суму 7 958,94 грн. в тому рахунку ПДВ; №б/н від 27.06.2013р. на суму 22858,61 грн. в тому рахунку ПДВ; № б/н від 06.07.2013р. на суму 50 495,56 грн. в тому рахунку ПДВ; № б/н від 10.07.2013р. на суму 55504,82 грн. в тому числі ПДВ; №б/н від 11.07.2013р. 29492,87 грн. в тому числі ПДВ; № б/н від 14.07.2013р. 40811,82 грн. в тому числі ПДВ; № б/н від 18.07.2013р. на суму 54091,96 грн. в тому числі ПДВ; № б/н від 20.07.2013р. на суму 50090,24 грн. в тому числі ПДВ; № б/н від 22.07.2013р. на суму 17444,42 грн. в тому числі ПДВ; № б/н від 25.07.2013р. на суму 42737,71 грн. в тому числі ПДВ; № б/н від 26.07.2013р. на суму 25069,56 грн. в тому числі ПДВ; №б/н від 29.07.2013р. на суму 48934,24 грн. в тому числі ПДВ; №б/н від 30.07.2013р. на суму 14418,78 грн. в тому числі ПДВ; №б/н від 31.07.2013р. на суму 21984,76 грн. в тому числі ПДВ. № б/н від 05.08.2013р. на суму 42899,50 грн. в тому числі ПДВ.

Відповідачем, відповідно до виставлених рахунків, було здійснено часткові проплати на суму 265000,00 грн. Даний факт підтверджується виписками по рахунку в яких міститься посилання на сплату коштів відповідно до наданих позивачем рахунків фактур.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків станом на 05.08.2013р. на загальну суму 357 062,10 грн., який підписаний та скріплений печатками сторін.

12.11.2013р. позивач направляв на адресу відповідача претензію (вих.№02/12-11) з вимогою сплатити заборгованість, яка отримана останнім, про що свідчить поштове повідомлення наявне в матеріалах справи.

09.12.2013р. відповідач надав відповідь на претензію №265, в якій зазначив, що повністю визнає заборгованість, але не в змозі її оплати, без зазначення причин.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Цивільні права та обов'язки, відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке положення також містить ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виникнення між сторонами правовідносин, регулювання яких здійснюється главою 32 "Правове регулювання перевезення вантажів", ст.ст. 306-316 ГК України, главою 64 "Перевезення", ст.ст.908-928 ЦК України.

Згідно ч.ч.1, 6 ст.306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

За договором перевезення вантажу, відповідно ч.1 ст.307 ГК України, одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно положень ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).

Згідно ст.920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Заборгованість відповідача підтверджена матеріалами справи та не заперечується останнім, а тому позов в цій частині господарським судом Вінницької області задоволено правомірно.

Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 16150,95 грн. пені та 3727,14 грн. 3 % річних.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі іменується "порушення договору", сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Відповідно до п.4.3. договору замовник зобов'язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дня їх подачі.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши в апеляційному провадженні перерахунок пені в розмірі 16 150,95 грн. та 3% річних в розмірі 3727,14грн. за період з 13.08.2013р. по 17.12.2013р. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про нарахування останніх правомірно та відповідно до умов чинного законодавства, а тому позовні вимоги про їх стягнення підлягають до задоволення.

Доводи скаржника про порушення принципів рівності та змагальності, у зв'язку із відсутністю можливості реалізації процесуальних прав відповідача, а також невжиття заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи не підтверджуються матеріалами справи, оскільки суд першої інстанції ухвалою від 18.12.2014р. повідомив відповідача про час і місце судового засідання, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач не заперечує факт отримання вказаної ухвали.

Однак, відповідачем не було реалізовано прав передбачених ст.22 Господарського процесуального кодексу України, а саме, не дано усних та письмових пояснень, не заявлено жодних клопотань.

Згідно п.3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відповідно до п.3.9.2 зазначеної Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.01.14 р. у справі №902/1703/13- залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Мамченко Ю.А.