Постанова

від 15.01.2014 по справі 910/6546/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа№ 910/6546/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

секретар Джужа Р.Є.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2000"

на рішення господарського суду міста Києва

від 25.09.2013 р. у справі №910/6546/13 (головуючий суддя Цюкало Ю.В.,

судді Котков О.В., Привалов А.І.)

за позовом заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2000"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Адміністрація річкових портів"

про стягнення 87 632,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2000" (надалі - відповідач) про стягнення 87 632,77 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням зі сторони відповідача умов договору оренди від 10.08.2001 № 1240 щодо своєчасності сплати орендних платежів за користування обумовленим договором індивідуально визначеним майном. Оскільки умовами договору передбачено внесення орендарем плати за фактичне користування майном до моменту передачі майна балансоутримовачу за актом прийому-передачі, а відповідач на момент звернення позивача до суду продовжує використовувати орендоване майно у власних цілях, прокурор просив суд стягнути з відповідача грошові кошти за фактичне користування житловим приміщенням за період з грудня 2010 по серпень 2011 року включно у розмірі 78 886,66 грн., 5 891, 26 грн. пені та 2 854, 85 грн. інфляційних витрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.08.2013 залучено до участі у справі №910/6546/13 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП "Адміністрація річкових портів".

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.09.2013 р. у справі № 910/6546/13 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2000" (01014, м. Київ, дорога Набережно-Печерська, буд. 1, р/р 26001169249 в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, ідентифікаційний код 31174304), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державного бюджету України (УДКСК у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820019, рахунок 31113092700011, КЕКД 22080100, призначення платежу: плата за оренду цілісних майнових комплексів) грошові кошти: суму основної заборгованості у розмірі 78 886,66 грн. (сімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень 66 копійок); пеню в розмірі 5 891,26 грн. (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто одна гривня 26 копійок); інфляційні втрати в розмірі 2 854,85 грн. (дві тисячі вісімсот п'ятдесят чотири гривні 85 копійок). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2000" (01014, м. Київ, дорога Набережно-Печерська, буд. 1, р/р 26001169249 в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, ідентифікаційний код 31174304) на користь Державного бюджету України грошові кошти за судовий збір у сумі 1 752,66 грн. (одна тисяча сімсот п'ятдесят дві гривні 66 копійок).

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано доведеністю прокурором чинності договірних відносин між сторонами щодо оренди індивідуально визначеного майна за договором оренди № 1240 від 10.08.2001 року та існування у відповідача непогашеної перед позивачем заборгованості з орендної плати за його користування на момент звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2013 р. у справі 910/6546/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 р. у справі №911/6546/13 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2000" на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 р. у справі №910/6546/13 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.11.2013 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. у справі №911/6546/13 відкладено розгляд справи на 10.12.2013 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2013 року у відповідності до приписів ст. 69 ГПК України було задоволено клопотання представника відповідача про продовження розгляду справи та у зв'язку з неявкою прокурора розгляд справи було відкладено на 15.01.2014 року.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 15.01.2014 р. представники відповідача вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2013 року у справі № 910/6546/13 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2013 року у справі № 910/6546/13.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції 10.08.2001 між Фондом державного майна України та ТОВ "Дніпро-2000" укладено договір оренди № 1240, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: причал № 2 Київського річкового порту (далі - майно), загальною довжиною 60 м.п., розміщене за адресою: м. Київ, Поділ, вул. Набережно-Хрещатицька, що знаходиться на балансі ВАТ "Київський річковий порт".

Згідно п. 2.1 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 2.4. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 у разі припинення цього договору майно повертається орендарем підприємству, вказаному орендодавцем. Орендар повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим Договором. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання передачі.

Пунктами 3.1., 3.2. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 встановлений порядок визначення розміру орендної плати у відповідності до вимог законодавства.

Згідно умов п. 3.3. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Пунктом 5.2. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 встановлений обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 5.6. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 орендар зобов'язується щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за останнім звітним місяцем, надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку).

У подальшому Фондом державного майна України та ТОВ "Дніпро-2000" підписано акт приймання-передачі орендованого майна до договору № 1240 від 10.08.2001.

Відповідно до п. 10.1. договору № 1240 від 10.08.2001 цей договір укладено строком на 3 роки, що діє з 10.08.2001 до 10.08.2004 включно.

29.04.2002 між Фондом державного майна України та ТОВ "Дніпро-2000" укладено додаткову угоду до договору № 1240 від 10.08.2001, відповідно до п. 1 якої орендодавець передає, а орендар приймає у користування нерухоме майно загальною площею 184,63 кв. м, розміщене за адресою: м. Київ, Поділ, вул. Набережно-Хрещатицька, що знаходиться на балансі ВАТ "Київський річковий порт".

У подальшому Фондом державного майна України та ТОВ "Дніпро-2000" підписано акт приймання-передачі орендованого майна, визначеного вказаною додатковою угодою.

11.02.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та ТОВ "Дніпро-2000" укладено додатковий договір № 1240/2 про внесення змін до договору оренди № 1240 від 10.08.2001, згідно п. 2.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (надалі - майно), яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька та знаходиться на балансі ВАТ "Київський річковий порт" (далі - балансоутримувач) і не увійшло до статутного фонду, а саме: 1) з метою розміщення стоянки готельного комплексу на воді частину пасажирської набережної між причалами № 2 та № 3 загальною довжиною 60 м.п.; 2) з метою розміщення спортивно-оздоровчого комплексу критий майданчик причалу № 2 загальною площею 184,63 кв. м.

Відповідно до п. 3. додаткового договору № 1240/2 від 11.02.2008 на виконання ухвали господарського суду м. Києва від 27.09.2007 № 24/823-7 пункт 10.1. договору № 1240 від 10.08.2001 викладено в наступній редакції: "цей договір укладено строком на 5 (п'ять) років, що діє з 10.08.2001 до 10.08.2006 та з врахуванням пролонгації подовжено до 10.08.2011".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.04.2008 у справі № 32/138 позовні вимоги ТОВ "Дніпро-2000" задоволено повністю, зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву внести зміни до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1240 від 10.08.2001, який укладений між ТОВ "Дніпро-2000" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву на умовах, викладених у проекті договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 у справі № 32/138 рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2008 у справі №32/138 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

26.06.2008 на підставі вказаних судових рішень між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та ТОВ "Дніпро-2000" укладено додатковий договір № 1240/3 про внесення змін до договору оренди № 1240 від 10.08.2001, згідно п. 1. якого сторони дійшли згоди встановити термін дії договору № 1240 від 10.08.2001, з урахуванням умов додаткового договору № 1240/2 від 11.02.2008, 10 (десять) років, який діє до 10.08.2021 включно.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2010 у справі № 32/138 касаційне подання заступника прокурора м. Києва вирішено задовольнити частково, рішення господарського суду м. Києва від 02.04.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суд міста Києва від 21.09.2010 по справі № 32/138-40/369 в задоволенні позову TOB "Дніпро-2000" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про зобов'язання внести зміни до договору оренди № 1240 від 10.08.2001 в частині продовження строку дії договору на 10 років відмовлено в повному обсязі.

Оскільки відповідач добровільно не виконав договірних вимог щодо здійснення своєчасної оплати за користування орендованим майном та продовжує ним користуватися, прокурор вирішив звернутись до суду в інтересах держави з позовом про стягнення орендної плати за весь період фактичного користування орендованим майном, неустойки за прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасного внесення платежів та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою для представництва органами прокуратури України у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

За змістом ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Як вбачається з матеріалів справи 10.08.2001 між Фондом державного майна України та ТОВ "Дніпро-2000" укладено договір оренди № 1240.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до п. 10.1. договору № 1240 від 10.08.2001 договір було укладено строком на 3 роки до 10.08.2004 включно та в подальшому у судовому порядку продовжено до 10.08.2011 року включно.

Посилання відповідача на припинення договірних відносин з огляду на закінчення терміну дії договору та вчинення ним необхідних дій передбачених умовами договору щодо повернення орендованого майна орендодавцю колегію суддів не приймаються до уваги з огляду на наступні обставини.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до п. 2.4. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 у разі припинення цього договору майно повертається орендарем підприємству, вказаному орендодавцем. Орендар повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим Договором. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання передачі.

Як було встановлено судом першої інстанції "Дніпро-2000" зверталось з листами до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з приводу вирішення питання щодо припинення договору оренди № 1240 від 10.08.2001, а також направляло підписані примірники актів приймання-передачі орендованого майна.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву було відмовлено у прийнятті орендованого майна у зв'язку із тим, що відповідно до п. 2.4. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 майно має повертатись за актом приймання-передачі підприємству - балансоутримувачу.

У подальшому ТОВ "Дніпро-2000" зверталось до балансоутримувача орендованого майна - ДП "Адміністрація річкових портів", проте лише 27.12.2012 р. ДП "Адміністрація річкових портів" погодило акт приймання-передачі майна до договору оренди від 10.08.2001 р. як вбачається з листа №01/05-904 від 27.12.2012 р.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ненадання сторонами доказів на підтвердження існування акту прийому-передачі об'єкту оренди, за яким відповідач повернув би позивачеві орендоване майно, свідчить про те, що відповідачем не було повернуто об'єкт оренди в порядку та на умовах встановлених договором, а отже підстави вважати договірні відносини між учасниками судового процесу припиненими в спірний період - у суду відсутні.

Також колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що обставина звільнення причалу № 2 від плавучого готельного комплексу може свідчити лише про припинення користування орендованим майном за його цільовим призначенням, а не про припинення користування даним майном у цілому, що також не звільняє від обов'язку оплати користування орендованим майном.

В матеріалах справи відсутні належні докази звільнення відповідачем критого майданчику причалу №2, переданого в оренду з метою розміщення спортивно-оздоровчого комплексу.

Щодо посилання відповідача на недійсність укладеного між сторонами договору оренди, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В свою чергу ні договір оренди № 1240 від 10.08.2001, ні додаткові угоди до нього не визнавались недійсними в судовому порядку.

Натомість навпаки додаткові договори №1240/2, №1240/3 до договору оренди № 1240 від 10.08.2001 року були укладені саме у судовому порядку, про що свідчать наступні судові акти: ухвала господарського суду м. Києва від 27.09.2007 № 24/823-7, рішення господарського суду м. Києва від 02.04.2008 року № 32/138, постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 № 32/138, а отже зміст договору оренди № 1240 від 10.08.2001 року та можливість його подальшої пролонгації були детально досліджені та проаналізовані на суперечливість його положень вимогам чинного на той час законодавства, що знайшло своє відображення у відповідних висновках зазначених вище судових актів органів судочинства.

Таким чином у період за який нараховано заявлену до стягнення орендну плату та пеню договір оренди № 1240 від 10.08.2001 був чинним та обов'язковим до виконання.

Крім того слід зауважити, що в будь-якому випадку у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсність договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку відшкодувати вартість користування наданим в оренду майном.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 3.1., 3.2. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 встановлений порядок визначення розміру орендної плати у відповідності до вимог законодавства.

Згідно умов п. 3.3. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Пунктом 5.2. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 встановлений обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 5.6. договору оренди № 1240 від 10.08.2001 орендар зобов'язується щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за останнім звітним місяцем, надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним (постанова Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 року № 12)

Всупереч вищевикладеному, відповідач не виконував свої зобов'язання за договором оренди № 1240 від 10.08.2011 р. в частині внесення плати за оренду індивідуально визначеного майна.

Відповідач, після закінчення дії договору оренди, фактично користувався об'єктом оренди ще в період з листопада 2010 р. по серпень 2011 р. включно.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача за фактичне користування орендованими об'єктами за період з листопада 2010 року по серпень 2011 року складає 78 886,66 грн.

Щодо вимоги позивача по стягненню з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого приміщення у сумі 5 891,26 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 3.5. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або в не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі 2- облікових ставок НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Таким чином здійснивши розрахунок пені з орендної плати колегія суддів дійшла згоди, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 5 891,26 грн. пені за вказаний період є вірним.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, заявлених прокурором до відшкодування, колегія суддів констатує, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 2 854,85 грн. інфляційних втрат є правомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 78 886,66 грн., 5 891, 26 грн. пені та 2 854,85 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими, а отже правомірно задоволені судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпро-2000" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва 25.09.2013 року по справі № 910/6546/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/6546/13 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун