Ухвала

від 15.01.2014 по справі 810/439/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/439/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Необуд Україна» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Необуд Україна» задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області ДПС від 03.10.2012 № 0001472301/2471 та 0001462301/2470.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Українська будівельна компанія».

За наслідками перевірки складено Акт перевірки від 11.09.2012 № 2040/220/13708255 (а.с. 17-35).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 0001472301/2471, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 106 663,00 грн. та № 0001462301/2470, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 115 937,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що як в ході перевірки, так і в ході судового розгляду справи податковим органом не заперечувалося належне документальне підтвердження ТОВ «Необуд Україна» задекларованих сум податкового кредиту за наслідками правочину з ТОВ «УБК № 2».

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Судом першої інстанції також було встановлено, що станом на час здійснення ТОВ «Необуд Україна» господарських операцій із ТОВ «УБК №2» останнє було належним чином зареєстроване як юридична особа, мало статус платника податку на додану вартість, тому було законодавчо наділене правом на підготовку та оформлення документів фінансової звітності за наслідками здійснених із ними правочинів.

Разом з тим, відповідно до ст. 83 ПК України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Проте, висновки Акту перевірки зроблено лише на підставі інформації, яка не отримана в порядку та у спосіб, передбаченими ПК України або іншими законами без врахування первинних документів ТОВ «Необуд Україна».

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складна у повному обсязі 15.01.2014р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.