Ухвала

від 24.02.2015 по справі 810/439/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/5377/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Необуд Україна» (далі - Товариство) до ДПІ,

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0001472301/2471 та № 0001462301/2470 від 3.10.2012 року.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами, які підтверджують здійснення господарських операцій.

21 червня 2013 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення - рішення ДПІ № 0001472301/2471 та № 0001462301/2470 від 3.10.2012 року скасовані.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що реальність господарських операцій Товариства з контрагентом підтверджується первинними документами.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Київського окружного адміністративного суду та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 29.08.2012 року до 4.09.2012 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань достовірності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Українська будівельна компанія», за наслідками якої 11.09.2012 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариство у порушення вимог п. 138.2 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занизило податок на прибуток, у розмірі 106 663,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2011 року - 40 250,00 грн., ІV квартал 2011 року - суму 66 413,00 грн., а також у порушення п. 16 наказу Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 року «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» , п. 185.1 ст. 185 , п. 188.1 ст. 188 , п. 187.1 ст. 187 , п.,п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 , п.,п. 201.6, 201.7, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України занизило податок на додану вартість, у розмірі 92 750,00 грн., у тому числі за серпень 2011 року - 35 000,00 грн., жовтень 2011 року - 22 917,00 грн., листопад 2011 року - 34 833,00 грн.

3 жовтня 2012 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення № 0001472301/2471 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 106 663,00 грн., № 0001462301/2470 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 115 937,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Згідно з п.,п. 198.1 , 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу .

Суди попередніх інстанцій встановили, що 27.03.2011 року та 29.03.2012 року між Товариством та ТОВ «Українська БК № 2» були укладені договори № ВИН/10/11, № 01/08/11 щодо виконання будівельно-монтажних робіт.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало податкові накладні.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Суди першої та апеляційної інстанцій також правильно зазначили, що при здійсненні Товариством господарських операцій з ТОВ «Українська БК №2» підприємства були належним чином зареєстровані, як юридичні особи, мали статус платників податку на додану вартість.

Згідно з ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що Товариство надало всі необхідні документи для підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Українська БК № 2».

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 220-1, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.