Рішення

від 13.05.2009 по справі 7/70-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/70-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

13 травня 2009 р.           Справа 7/70-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Західенерго", м. Львів.   

до: Відкритого акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли", м.Ладижин, Вінницька область.  

про стягнення 111047,69 грн.

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

позивача :   Кабанець Р.І. - представник, довіреність № 08-34 від 05.01.2009 року.

відповідача : Пархоменко Є.Г. - представник, довіреність № 17/56 від 14.11.2008 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява ВАТ "Західенерго" про стягнення з ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 111047,69 грн. поставлену відповідачу за договором від 29.02.2000 року № 208.

Ухвалою від 30.03.2009 року порушено провадження у справі № 7/70-09 та призначено судове засідання на 28.04.2009 року.

28.04.2009 року відповідачем подано до суду письмові пояснення в яких він не заперечує проти факту існування боргу. При цьому відповідач посилаючись на скрутне фінансове становище та відсутність замовлень на випуск продукції просить відстрочити повернення боргу позивачу.

В судовому засіданні 28.04.2009 року представник позивача подав заяву про зміну (збільшення) позовних вимог (№ 16-2355), в якій вказано на зростання боргу після порушення провадження у справі, який станом на 01.04.2009 року становить 237447,57 грн.. Зазначену суму боргу позивач і просить стягнути з відповідача.

Розглянувши заяву про збільшення позовних вимог суд прийняв її до розгляду як таку, що не суперечить ч.4 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, збільшити розмір позовних вимог.

При цьому суд враховує, що вказану заяву було отримано представником відповідача нарочно 28.04.2009 року. Крім того, позивачем було доплачено державне мито в зв'язку із збільшенням розміру позовних вимог (платіжне доручення від 22.04.2009 року              № 1739).

В зв'язку з необхідністю у витребуванні нових доказів необхідних для вирішення спору розгляд справи було відкладено до 13.05.2009 року.

В судовому засіданні, яке відбулось 13.05.2009 року, оголошувалась перерва в межах цього дня, для подачі позивачем доказів проведення відповідачем розрахунків.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

29.02.2000 року між Ладижинською ТЕС від імені ДАЕК "Західенерго" (Організація енергопостачання) та ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" (Абонент) було укладено договір № 208 на відпуск теплової енергії в гарячій воді.

Відповідно до п.1.1 Договору Організація енергопостачання зобов'язувалась відпускати Абоненту теплову енергію в гарячій воді у відповідності з встановленими цим Договором величинами.

Згідно п. 17 Договору, який було залишено в редакції Договору відповідно до протоколу розбіжностей, плата за теплову енергію здійснюється у грошовій формі шляхом оплати висланих на адресу Абонента вимог-доручень. Термін оплати 5 діб після отримання доручення.

Відповідно до п.28 Договору договір укладено терміном до 31.12.2004 року. При цьому вказаний пункт містить положення про те, що Договір вважається переукладеним на новий строк на таких же умовах, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії. Також сторони погодили, що Договір може бути розірвано за згодою сторін. Розірвання Договору за вимогою однієї із сторін дозволяється у разі письмового попередження іншої сторони за 3 місяці (п.28 Договору).

Позивач в позовній заяві вказуючи на належне виконання своїх зобов'язань по договору щодо відпуску теплової енергії в теплій воді надав суду звіти про відпуск теплоенергії за грудень 2008 року-березень 2009 року.

Згідно рахунків № 3892 від 30.12.2008 року за грудень 2008 року відповідачу було нараховано 33095,88 грн., № 187 від 30.01.2009 року за січень 2009 року нараховано 77951,81 грн. - загалом 111047,69 грн..

24.02.2009 року позивач надіслав відповідачу претензію № 16-1157 з вимогою оплатити заборгованість за відпущену теплоенергію по рахункам № 3892 від 30.12.2008 року та № 187 від 30.01.2009 року на загальну суму 111047,69 грн.. Вказана претензія була отримана відповідачем 27.02.2009 року, що вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення № 468, яке позивач долучив до позовної заяви (а.с.18, т.1).

Проте станом на час подання позову до суду відповідач не провів розрахунки по даних рахунках, що змусило позивача звернутись до суду.

При цьому суд зауважує, що в акті звіряння взаємної заборгованості підписаному сторонами станом на 01.01.2009 року сальдо на користь Ладижинської ТЕС по теплоенергії за договором від 29.02.2000 року № 208 складає 33095,88 грн.. Вказана сума співпадає із сумою вказаною в рахунку № 3892 від 30.12.2008 року, що свідчить про відсутність боргу відповідача до грудня 2008 року.

Як вбачається із долучених до заяви про зміну (збільшення) позовних вимог від 27.04.2009 року № 16-2335 документів та документів поданих позивачем в судовому засіданні 13.05.2009 року, після порушення провадження у справі згідно рахунків № 528 від 27.02.2009 року за лютий 2009 року відповідачу було нараховано 75199,87 грн., а згідно рахунку № 1030 від 30.03.2009 року за березень 2009 року нараховано 56057,39 грн..

При цьому судом встановлено, що позивач надсилав вказані рахунки відповідачу разом із претензіями з вимогою оплатити вказану в цих рахунках суму.

Так, 30.03.2009 року відповідачу було надіслано претензію № 16-1803 із рахунком    № 528 від 27.02.2009 року, яку відповідач отримав 31.03.2009 року (повідомлення про вручення поштового відправлення № 907), а 22.04.2009 року відповідачу надіслано претензію № 16-2244 із рахунком № 1030 від 30.03.2009 року, яка отримана відповідачем 27.04.2009 року (повідомлення про вручення поштового відправлення № 1094).

Таким чином позивач за грудень 2008 року - березень 2009 року надав відповідачу теплової енергії на суму 242304,95 грн. (33095,88+77951,81+75199,87+56057,39).

Крім того, судом встановлено, що згідно протоколу-авізо погашення взаємної заборгованості № 36 за березень 2009 року сторони прийшли згоди про проведення заліку взаємних зобов'язань на суму 4857,38 грн. в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за теплоенергію зменшилась на вказану суму. Відповідно до письмового пояснення наданого представником позивача в судовому засіданні 13.05.2009 року згідно бухгалтерського обліку взаємне зарахування по вказаному протоколу-авізо № 36 відбулось після 26.03.2009 року.

З огляду на вказане борг відповідача зменшився на 4857,38 грн. і складає 237447,57 грн. (242304,95-4857,38).

Вказана сума боргу підтверджується також обопільнопідписаним актом звіряння взаємної заборгованості станом на 01.04.2009 року наявним в матеріалах справи.

В судовому засіданні 13.05.2009 року представником відповідача було надано пояснення в якому він посилався на проведення розрахунків після засідання, яке відбулось 28.04.2009 року. Разом з тим доказів проведення таких розрахунків відповідач не надав.

З метою з'ясування достовірності факту проведення відповідачем розрахунків в судовому засіданні було оголошено перерву в межах цього дня.

По закінченні перерви позивачем факсограмою було надано виписку банківської установи по особовому рахунку позивача з якої вбачається, що відповідачем було проведено розрахунок на загальну суму 10000,00 грн.. Так, 06.05.2009 року перераховано 3000,00 грн., 07.05.2009 року 2000,00 грн., 13.05.2009 року 5000,00 грн.. Як вбачається із вказаних виписок, відповідач перераховуючи кошти посилався на рахунок № 3892 від 30.12.2008 року.

Отже борг, з урахуванням викладених обставин, складає 227447,57 грн. ((33095,88+77951,81+75199,87+56057,39)-(4857,38+10000,00)).

Оскільки відповідач погасив частину боргу на суму 14857,38 грн. після порушення провадження у справі суд дійшов висновку про припинення провадження в частині стягнення вказаної суми (14857,38 грн.) боргу відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Згідно п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи те, що сторонами не було підтверджено розірвання договору, до того ж сторони посилались на нього при складанні актів звірки взаєморозрахунків, заявлені претензій, суд вважає, що до вказаних правовідносин слід застосовувати норми ЦК України.

При цьому слід зазначити, що стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як вказано в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вказувалось вище, позивач надсилав відповідачу претензії з вимогою розрахуватись за отриману теплоенергію (претензія від 24.02.2009 року № 16-1157 на суму 111047,69 грн, претензія від 30.03.2009 року № 16-1803 на суму 75199,87 грн., претензія від 22.04.2009 року № 16-2244 на суму 56057,39 грн.). Факт отримання вказаних претензій підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З врахуванням встановлених обставин та наявних у справі первинних бухгалтерських документів суд вважає суму боргу відповідача перед позивачем  в розмірі 227447,57 грн. доведеною.

Дійшовши вказаного висновку суд взяв до уваги, що всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 30.03.2009 року та від 28.04.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Також судом розглянуто пояснення відповідача в частині надання відстрочки виплати заборгованої суми обґрунтоване важким фінансовим станом підприємства.

При цьому суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до п.6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право  відстрочити або розстрочити виконання рішення.

При цьому слід ураховувати приписи ст. 121 ГПК в якій зазначено те, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання (частина 1).

Слід вказати, що в п.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 року № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Однак, відповідач роблячи посилання на важкий фінансовий стан підприємства як підставу відстрочки виплати заборгованої суми не надав жодного доказу на підтвердження такого. Такими доказами могли б бути звіти про фінансові результати, звіти про рух грошових коштів, довідки банківських установ про рух коштів за періоди в яких отримувалась теплоенергія від позивача тощо.

З врахуванням ненадання відповідачем доказів щодо майнового стану підприємства суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави для відстрочки виконання рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн. боргу.

Принагідно суд звертає увагу на те, що в абз.2 п.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 року № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" зазначається про те, що стаття 121 ГПК України не обмежує відповідне право господарського суду (відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання) певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, з урахуванням того, що спір виник саме з його вини.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 1111,00 грн.  державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 17.03.2009 року № 1184. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 111047,69 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 1110,48 грн..

При подачі заяви про збільшення позовних вимог позивач сплатив державне мито в належному розмірі.

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

За письмовим клопотанням позивача та відповідача 13.05.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.11, ч.ч.1, 2 ст. 509, ст.ст. 525, 526, 527, ч.ч.1, 2 ст. 530, ст.610, ч.1 ст.625, ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193  ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47,  ч.2 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли", вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00294020,   р/р - 2600830194 в Ладижинському відділенні Промінвестбанк, МФО - 30485) на користь  Відкритого акціонерного товариства "Західенерго", вул. Козельницька, 15, м. Львів, 79011 - (інформація про реквізити - р/р - 26008425214001 в ВФ ЗАТ КБ Приватбанк в м. Вінниця, МФО-302689, ідентифікаційний код - 232695513022) - 227447 грн. 57 коп. боргу, 2374 грн. 48 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Провадження в частині стягнення 14857,38 грн. боргу припинити відповідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 52 коп. Відкритому акціонерному товариству "Західенерго", вул. Козельницька, 15, м. Львів, 79011 - (інформація про реквізити - р/р - 26008425214001 в ВФ ЗАТ КБ Приватбанк в м. Вінниця, МФО-302689, ідентифікаційний код - 232695513022) сплаченого за платіжним дорученням від 17.03.2009 року № 1184 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/70-09.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.  

Суддя                                              

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  15 травня 2009 р.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ВАТ "Західенерго", вул. Козельницька, 15, м. Львів, 79011.

3 - позивачу - вул. Наконечного, 173, м. Ладижин, Вінницька область, 24321.

4 - відповідачу - ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321