Постанова

від 14.05.2009 по справі 21/229-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/229-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 травня 2009 р.                                                                                    № 21/229-08  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого Грейц К.В.,

суддів :Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства “Аллонж”

на постановувід 18.02.2009 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ 21/229-08

господарського суду Дніпропетровської області

за позовомПриватного підприємства “Аллонж”

доВідкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”

простягнення 267941,60 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:Стригунова Г.І. (довіреність № 1 від 03.03.2008р.)

від відповідача:не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Алмазова І.В.) від 01.12.2008 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Ясир Л.О., судді –Білецька Л.М., Прудніков В.В.) від 18.02.2009 року, у справі № 21/229-08 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 46265,75 грн. інфляційних, 6665,23 грн. річних, 529,31 грн. витрат по сплаті державного мита, 23,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ч.3 ст.11, ч.4 ст.14, ст.ст.509, 599, 625 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами укладені договори купівлі-продажу №75-19-01/99 від 09.02.1999 року (а.с.66-67) та №678-19-01/99 від 28.05.1999 року (а.с.65), на виконання яких позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 796749,26 грн.

Відповідач на часткове виконання зобов'язань по оплаті вартості отриманого товару перерахував позивачу кошти в сумі 100000 грн. та видав три простих векселя (№65305750372491 від 12.07.1999 року на суму 527490,87 грн., №65305750372525 від 27.07.1999 року на суму 160315,90 грн., №65305750372524 від 27.07.1999 року на суму 70000,00 грн.) всього на суму 559997,69 грн. (з урахуванням дисконту).

У вересні 1999 року, лютому та березні 2000 року прості векселі було пред'явлено до оплати відповідачу, але вексельна сума не сплачена позивачу.

Отже, заборгованість ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” складається з невиконаних зобов'язань щодо оплати вартості товару в грошовій формі в сумі 136751,57 грн. та суми 559997,69 грн. за несплачені векселя.

Пред'явлена Приватним підприємством “Аллонж” претензія на загальну суму 692242,26 грн. визнана відповідачем в сумі 692249,26 грн.

04.04.2002 року Відділом Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції м. Кривого Рогу відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню визнаної відповідачем претензії.

12.04.2002 року на підставі пункту 8 статті 34 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження зупинено у зв'язку з порушенням Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі №Б24/105 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”.

Вищевказані факти встановлені рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2001року у справі №6/508 та від 18.10.2005 року у справі №6/259(33/227), постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 року у справі №14/345-07(11/366(20/34-06) і відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вважаються доведеними.

На даний час провадження у справі про банкрутство відповідача перебуває на стадії підготовчого засідання, публікація оголошення в печаті не здійснювалася (а.с.147), а заборгованість не погашена, що не оспорюється відповідачем. Вказана обставина стала підставою для звернення Приватного підприємства “Аллонж” з позовом про стягнення з боржника збитків від знецінення грошових коштів від інфляції та річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно розрахунків (а.с.5,6) сума інфляційних втрат становить 234201,56 грн., в тому числі втрати, нараховані на суму боргу, що випливає з договірних зобов'язань, - 46265,75 грн., збитки, нараховані на вексельні зобов'язання, - 187935,81 грн. Загальна сума 3% річних становить 33740,04 грн., в тому числі, нарахованих на суму договірних зобов'язань, - 6665,23 грн., нарахованих на суму вексельних зобов'язань, - 27074,81 грн.

Отже, Відкрите акціонерне товариство “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” має перед позивачем, загальноцивільні зобов'язання, що випливають з господарських договорів і регулюються нормами цивільного законодавства, та вексельні зобов'язання, які регулюються вексельним законодавством.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт невиконання грошових зобов'язань в сумі 136754,57 грн. за спірними договорами доведено матеріалами справи, позивач правомірно вимагав, а господарський суд стягнув інфляційні втрати та річні, нараховані на вказану суму.

Відповідно до статті 21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні” встановлено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Вказані відносини регулюються спеціальним вексельним законодавством.

Зокрема, статтею 48 Положення про переказний та простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і СМК СРСР від 07.08.1937 року №104/1341, яке діяло на час видачі спірних векселів, встановлено, що векселедержатель має право вимагати суму векселю, неоплачену платником, відсоток за векселем, якщо в ньому є процентне застереження, відсоток в розмірі шести від дати настання строку платежу, витрати, пов'язані з протестом, пересиланням повідомлення, а також інші витрати.

Аналогічна норма міститься в статті 48 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі.

Таким чином, спеціальним вексельним законодавством врегульована відповідальність певних осіб, до яких звертається з регресною вимогою держатель векселя, і тому в даному випадку відсутні правові підстави для застосування до вексельних зобов'язань статті 625 Цивільного кодексу України, яка встановлює відповідальність за порушення грошових зобов'язань, що виникають з договорів.

Висновки господарських судів в цій частині позову відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, а позиція заявника базується на помилковому тлумаченні поняття “інші витрати”, викладеному в статті 48 Положення про переказний та простий вексель та Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, оскільки в цих статтях йдеться про витрати, пов'язані саме з обігом векселів.

Інфляційні ж втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3% річних є платою за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи наведене постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства “Аллонж” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року у справі № 21/229-08 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року у справі № 21/229-08 –без змін.

Головуючий-суддя                                          К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна

О.Глос