Рішення

від 16.01.2014 по справі 910/24045/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24045/13 16.01.14

За позовом Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району»

До Іхтіопатологічної лабораторії

Про стягнення 87 807,12 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Фісун Г.В. - по дов. № 3/вих. від 02.01.2014

Стукалов А.В. - по дов. № 4/вих. від 02.01.2014

Від відповідача Корчовий Ф.В. - директор, наказ № 605-К від 23.12.2010

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» про стягнення з Іхтіопатологічної лабораторії 87 807,12 грн. заборгованості, яка складається з : 84 970,00 грн. основного боргу, 483,82 грн. пені, 2 353,30 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 727/3 від 27.10.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2013 порушено провадження у справі № 910/24045/13 та призначено справу до розгляду на 14.01.2014.

09.01.2014 до відділу діловодства суду подано спільну заяву сторін про затвердження мирової угоди від 27.12.2013.

В судовому засіданні 14.01.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 16.01.2014.

Суд розглянувши в судовому засіданні 16.01.2014 подану сторонами заяву про затвердження мирової угоди відзначає наступне

Відповідно до ч. 3 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України мирова угоди може стосуватись лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача, окрім суми основного боргу, пені в розмірі 483,82 грн. та 3% річних в сумі 2 353,30 грн.

Проте, подана мирова угода від 27.12.2013 не містить досягнення згоди щодо виконання зобов'язань в частині заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені в розмірі 483,82 грн. та 3% річних в сумі 2 353,30 грн.

Так, мировою угодою від 27.12.2013 сторони узгодили лише умови виконання зобов'язання щодо основного боргу в розмірі 84 970,00 грн. та витрат позивача по сплаті судового збору в розмірі 1 720,50 грн.

Отже, мирова угода не містить всіх умов, які входять до предмета спору.

Позивачем заяви про відмову в частині позовних вимог про стягнення пені та 3% річних подано не було.

Суд приходить до висновку, що мирова угода суперечить діючому законодавству України та не приймається судом.

Згідно п. 7 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

З огляду на відмову в затвердженні мирової угоди відсутні підстави для припинення провадження у справі, а тому спір підлягає розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні 16.01.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач в судовому засіданні 16.01.2014 проти задоволення позову заперечував, оскільки договір припинив свою дію. Разом з цим, відповідач не заперечував той факт, що відповідач продовжує використовувати орендовані приміщення.

В судовому засіданні 16.01.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

27.10.2010 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (орендодавець) та Іхтіопатологічною лабораторією (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 727/3 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1. вказаного договору орендодавець на підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради № 101 від 27.10.2010 зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення (будівлю, споруду) (далі - об'єкт оренди) загальною площею 102,8 кв. м. (н/підвал), що розмішене за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 81.

14.02.2011 укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої орендодавцем визначено Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради.

Згідно статуту Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» останнє перейменовано з Комунального підприємства «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди у період з листопада 2012 року по листопад 2013 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 84 970,00 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховані пеня в розмірі 483,82 та 3% річних в сумі 2 353,30 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 8.2. договору сторонами встановлено, що договір діє з 27.10.2010 по 26.10.2011.

Додатковою угодою № 2 від 28.10.2011 сторонами встановлено строк дії договору до 31.03.2012 включно.

Відповідно до п. 8.3. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктом 3.2.19. договору передбачено, що після припинення (розірвання) дії даного договору до моменту повернення об'єкту оренди орендодавцю за актом прийому-передачі, орендар зобов'язаний вносити орендну плату за фактичне користування об'єктом оренди в розмірі орендної плати.

Сторонами доказів того, що відповідач звільнив об'єкт оренди не надано та не заперечується відповідачем той факт, що об'єкт оренди досі використовується відповідачем.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п. 2.2. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розмір якої за перший місяць разом з ПДВ складає 6 168,00 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 2.5. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків власної господарської діяльності щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3.2.1. договору орендар зобов'язався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Всупереч вищеназваному договірному зобов'язанню відповідач не виконав своїх обов'язків в частинні внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість за період з листопада 2012 року по листопад 2013 року, яка згідно підписаного та скріпленого печатками обох сторін акту звірки взаєморозрахунків становить 84 970,00 грн.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» однією із істотних умов договору оренди та основним обов'язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 84 970,00 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги оренди не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за невиконання зобов'язань за договором оренди, …, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Умовами пункту 7.2. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати орендної плати.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Враховуючи, що в силу умов пункту 2.5. договору, відповідач зобов'язаний був вносити орендні платежі до 20 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця оренди, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих послуг оренди відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 483,82 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 483,82 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних в розмірі 2 353,30 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

Як зазначалось вище прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця оренди та відповідно нараховувати 3% річних також слід щодо кожного місяця наданих послуг.

За розрахунками суду здійсненими з урахуванням вищевикладеного розмір 3% річних складає 1 285,85 грн.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 285,85 грн. та відповідно в частині позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 1 067,45 грн. слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням вимог чинного законодавства України.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Іхтіопатологічної лабораторії (м. Київ, вул. Тургенівська, 81/14, код ЄДРПОУ 00465851) на користь Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» (м. Київ, вул. Білоруська, 1, код ЄДРПОУ 34966254) 84 970 (вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот сімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 483 (чотириста вісімдесят три) грн. 82 коп. пені, 1 285 (одну тисячу двісті вісімдесят п'ять) грн. 85 коп. - 3% річних, 1 669 (одну тисячу шістсот шістдесят дев'ять) грн. 58 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 21.01.2014.

СуддяВ.В.Сівакова