Постанова

від 11.03.2014 по справі 910/24045/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2014 р. Справа№ 910/24045/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Куксова В.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 11.03.2014 року по справі № 910/24045/13 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іхтіопатологічної лабораторії державного агентства рибного господарства України на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 21.01.2014 року) по справі № 910/24045/13 (суддя - Сівакова В.В.)

За позовом комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського

району"

до Іхтіопатологічної лабораторії

про стягнення 87 807,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Іхтіопатологічної лабораторії, в якому просить стягнути з відповідача 87 807,12 грн. заборгованості, яка складається з: 84 970,00 грн. основного боргу, 483,82 грн. пені, 2 353,30 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району міста Києва № 727/3 від 27.10.2010 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року у справі № 910/24045/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Іхтіопатологічної лабораторії на користь комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району" 84 970,00 грн. основного боргу, 483,82 грн. пені, 1 285,85 грн. - 3% річних, 1 669,58 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, Іхтіопатологічна лабораторія, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2014 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/24045/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 року по справі № 910/24045/13 прийнято апеляційну скаргу Іхтіопатологічної лабораторії державного агентства рибного господарства України до провадження і призначено перегляд рішення на 11.03.2014 року.

Комунальним підприємством "Керуюча дирекція Шевченківського району" на підставі ст. 96 ГПК України надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року у справі № 910/24045/13 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

06.03.2014 року від Іхтіопатологічної лабораторії державного агентства рибного господарства України надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які судовою колегією оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представники відповідача були присутніми в судовому засіданні та надавали свої пояснення, якими підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Іхтіопатологічної лабораторії державного агентства рибного господарства України - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року по справі № 910/24045/13 - залишається без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2010 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, яке згідно статуту перейменовано з Комунального підприємства "Керуюча дирекція" Шевченківської районної у м. Києві ради в комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" (позивач, орендодавець) та Іхтіопатологічною лабораторією (відповідач, орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 727/3 (договір) (а.с. 58-60).

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до умов п. 1.1. вказаного договору орендодавець на підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради № 101 від 27.10.2010 зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення (будівлю, споруду) (об'єкт оренди) загальною площею 102,8 кв. м. (н/підвал), що розмішене за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 81.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 8.2. договору сторонами встановлено, що договір діє з 27.10.2010 року по 26.10.2011 року.

Додатковою угодою № 2 від 28.10.2011 року сторонами встановлено строк дії договору до 31.03.2012 року включно (а.с. 63).

Відповідно до п. 8.3. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України також передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється в договорі найму.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до п. 2.2. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розмір якої за перший місяць разом з ПДВ складає 6 168,00 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 2.5. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків власної господарської діяльності щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Згідно з п. 3.2.1. договору орендар зобов'язався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Однак, орендар взяті на себе зобов'язання за договором не виконав в частинні внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість за період з листопада 2012 року по листопад 2013 року, яка згідно підписаного та скріпленого печатками обох сторін акту звірки взаєморозрахунків становить 84 970,00 грн. (а.с. 81-82).

Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов'язання регламентовані ст. 611 ЦК України, а саме, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 84 970,00 грн. заборгованості щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пеню у суму 483,82 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за невиконання зобов'язань за договором оренди, …, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Умовами пункту 7.2. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи те, що місцевим судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, то вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України правомірно визнані місцевим судом обґрунтованими та задовольняються у розмірі 483,82 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку, перевіреного колегією суддів апеляційного суду.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 2 353,30 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно частково задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 1 285,85 грн., в іншій частині стягнення 3 % річних задоволенню не підлягає.

Стосовно поданої 16.01.2014 року сторонами заяви про затвердження мирової угоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 78 ГПК України сторони провадження у справі мають право укласти в межах цього провадження мирову угоду, умови якої викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Мирова угода може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмета позову.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону або за своїм змістом є такою, що не може бути виконана відповідно до її умов, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права та обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав та обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі, або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовані законом і не можуть змінюватися волевиявленням сторін.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача, окрім суми основного боргу, пені в розмірі 483,82 грн. та 3% річних в сумі 2 353,30 грн.

Пунктом 1.1 угоди передбачено, що відповідач з метою мирного врегулювання спору зобов'язується сплатити грошові кошти в сумі 84 970,00 грн. та 1 720,50 грн. шляхом перерахування н рахунок позивача, а позивач зобов'язується з моменту підписання цією мирової угоди та у випадку ї не виконання не пред'являти жодних претензій до відповідача з приводу заборгованості та штрафних санкцій, які були предметом розгляду у справі № 910/24045/13 господарського суду міста Києва (п. 3 угоди).

Проте, подана мирова угода від 27.12.2013 року не містить досягнення згоди щодо виконання зобов'язань в частині заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені в розмірі 483,82 грн. та 3% річних в сумі 2 353,30 грн.

Так, мировою угодою від 27.12.2013 року сторони узгодили лише умови виконання зобов'язання щодо основного боргу в розмірі 84 970,00 грн. та витрат позивача по сплаті судового збору в розмірі 1 720,50 грн.

Отже, мирова угода не містить всіх умов, які входять до предмета спору.

Позивачем заяви про відмову в частині позовних вимог про стягнення пені та 3% річних подано не було до суду першої інстанції.

Згідно п. 7 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що мирова угода суперечить діючому законодавству України та не приймається судом, а тому відсутні підстави для припинення провадження у справі.

Крім того, основним посиланням на скасуванння рішення першої інстанції в апеляційній скарзі було те, що рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250 «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва» було затверджено розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна, яка становить 1 грн. на рік для бюджетних організацій.

Оскільки, Іхтіопатологічна лабораторія державного агентства рибного господарства України є бюджетною організацією, то орендна ставка складає 1 грн.

Однак, зазначене не береться до уваги, оскільки новий договір на пільгових умовах не підписаний, а договір по якому нарахована орендна плата по даному спору є чинним та в судовому порядку не визнаний не дійсним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку що у суду відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року у справі № 910/24045/13 - залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Іхтіопатологічної лабораторії державного агентства рибного господарства України на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року по справі № 910/24045/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2014 року у справі № 910/24045/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/24045/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

В.В. Куксов