Постанова

від 26.02.2008 по справі а18/162-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А18/162-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"26" лютого 2008 р.                                                             Справа №     А18/162-07

м. Київ, вул. Комінтерну, 16

(зал судових засідань №  205)

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика при секретарі  Кантарія Д.Ю. розглянувши матеріали адміністративної справи

за позовом  Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції

до  Товариства з обмеженою відповідальністю  Науково-виробничого підприємства "Укрпромцинк"

       Товариства з обмеженою відповідальністю "Стекс"

про      визнання недійсною угоди та стягнення 374100,00 грн.

За участю представників:

Позивач -  Вітенко Л.С.

Відповідач 1 -  Мартинко В.І.

Відповідач 2 - не прибув

Суть спору:

До господарського суду Київської області надійшов адміністративний позов Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - позивач) в якому ставиться вимога про  визнання недійсною  угоди, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Укрпромцинк»(відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стекс»(відповідач 2) №7 від 05.01.2004 року про поставку білил цинкових марки БЦ-1 у кількості 58 тонн на загальну суму 374100,00 грн. у тому числі ПДВ на суму 62350,00 грн., як таку, що вчинена сторонами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та просить стягнути з відповідача 1 на користь відповідача 2  кошти у сумі 374100 грн., стягнути з  відповідача 2 в доход держави  374100 грн.

Провадження в адміністративній справі було відкрите відповідно до ухвали від 23.04.2007 року.  Провадження у справі зупинялось відповідно до ухвали від 07.06.2007 року  у зв'язку з необхідністю  отримання інформації з ЄДРПОУ щодо відповідачів. Відповідно до ухвали від 14.12.2007 року провадження у справі було поновлено.

В ході розгляду спору позивач позовні вимоги підтримав, позовні вимоги обґрунтовані приписами п.1 статті 207 та статті 208 Господарського кодексу України з огляду на те, що при укладанні оспорюваного договору, з боку  засновника відповідача 2 Сабодана Ю.О. був наявний умисел на досягнення мети, суперечної інтересам держави і суспільства, а саме  ухилення від сплати податків.

Відповідач 1 проти позову заперечив, зазначив, що  відсутні підстави для висновку позивача про наявність умислу в ухиленні від сплати податків, оскільки визнання недійсними установчих документів ТОВ «Стекс» відбулось після укладення спірного договору, відповідний факт не стосується питань оподаткування  відповідача 1.

Відповідач 2  в судове засідання не з'явився. Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття  в судове засідання без поважних причин представника сторони або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою  для розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників  сторін та дослідивши надані ними докази, суд встановив.

Посадовими особами позивача було проведено податкову позапланову  перевірку відповідача 1, за результатами  складено акт №481/23-02/25295798/132 від 11.04.2006 року та заступником начальника Білоцерківської ОДПІ податкові повідомлення-рішення від 13.04.2006 року № 0001852300/0/1008 про донарахування ТОВ НВП «Укрпромцинк»ПДВ в сумі 73507 грн. та застосування фінансових санкцій по ПДВ в сумі 36 754 грн., № 0001862300/0/1009 про зменшення від'ємного значення по ПДВ в сумі 92 576 гривень.

Перевірку проведено на підставі отриманих відповідей, які було надіслано у зв'язку з проведенням позапланової комплексної документальної перевірки ТОВ НВП «Укрпромцинк» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року (акт від 28.04.2005 року № 172/23-02/25295798). В ході перевірки було з'ясовано, що ТОВ НВП «Укрпромцинк»включено до складу податкового кредиту в січні 2004 року суму ПДВ 62350 грн. за податковою накладною № 15 від 05.01.2004 року, отриманою від ТОВ «Стекс»(м. Київ, код 32523929).

Білоцерківською ОДПІ надіслано лист № 10791/23-2/129 від 15.03. 2006 р. до ТОВ НВП «Укрпромцинк»з проханням надати копію договору на придбання товару у ТОВ «Стекс», копію податкової накладної на придбання товару у ТОВ «Стекс», копію книги придбання товарів за період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року.

З метою підтвердження взаєморозрахунків між ТОВ НВП «Укрпромцинк»та ТОВ «Стекс», Білоцерківською ОДПІ надіслано лист-запит від 06.05.2005 року за № 19331/23-02-035/314 до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва з проханням провести зустрічну перевірку ТОВ «Стекс»(м. Київ, код за ЄДРПОУ 32523929).

ДПІ у Солом'янському районі міста Києва листом від 17.01.2006 року за № 696/7/15-05 повідомлено Білоцерківську ОДПІ, що ТОВ «Стекс»було зареєстровано Солом'янською РДА м. Києва 01.07.2003 року за № 19746 та знято з обліку в ДПІ у Солом'янському районі м. Києва з 28.02.2005 року.

Останній звіт (податкова декларація з податку на додану вартість) ТОВ «Стекс»до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було подано за грудень 2003 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28.08.2004 року скасовано державну реєстрацію ТОВ «Стекс», визнано недійсними статут та установчий договір підприємства від 01.07.2003 року та скасовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Стекс»№ 36085186 від 01.10.2003 року від дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість.

Окрім вищенаведеного, в судовому рішенні Солом'янському районного суду м. Києва від 28.08.2004 р. визначено, що установчі документи ТОВ «Стекс»є такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки як було встановлено, фактично підприємницька діяльність ТОВ «Стекс»проводилась невідомими особами, статут містить недостовірні дані щодо засновника та місцезнаходження підприємства, чим створені умови для здійснення іншими фізичними особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків, а тому установчі документи не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

Позивач вважає, що податкові накладні, виписані ТОВ «Стекс»не можуть бути прийняті до уваги як такі, що підтверджують право на податковий кредит ТОВ НВП «Укрпромцинк», оскільки ТОВ «Стекс» на момент складання податкової накладної не було платниками податку на додану вартість у розумінні ст. 9 Закону

Установчі документи ТОВ «Стекс»є такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки підприємство за юридичною особою не знаходяться, до управління підприємством Сабодан Ю.О. не має жодного відношення, установчі документи ТОВ «Стекс»він не розробляв, внесків до статутного фонду не здійснював, крім того протягом діяльності вищезазначеного товариства засновником не було підписано жодного договору, накладної, податкової накладної, жодної податкової декларації (звіту) з реквізитами ТОВ «Стекс».

Оскільки, відповідно до підпункту 7.2.1. п. 7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку  (відповідач 2) зобов'язаний надати покупцю  (відповідачу 1) податкову накладну, яка згідно з п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, однак, у відповідності з вимогами пп. 7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 Закону.

Як передбачено пп.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті товарів (робіт, послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, скасування установчих документів  відповідача 2 з моменту державної реєстрації  свідчить про те, що юридична особа  не набула цивільних  прав та обов'язків  у відповідності до ч. 1 ст.92 Цивільного кодексу України,  тому не мала  права вчиняти правочини та  складати  фінансові та бухгалтерські документи, виписувати податкові накладні.

Позивач вважає, що угода між ТОВ НВП «Укрпромцинк»та ТОВ «Стекс»є протизаконною та характеризується ознаками проведення безтоварної операції та є укладеною з метою отримання незаконного бюджетного відшкодування з бюджету по ПДВ для ТОВ НВП «Укрпромцинк». Тобто, при проведенні господарської операції при укладенні угоди у продавця виникає податкове зобов'язання, а у покупця товару виникає право на отримання податкового кредиту.

Також, позивач  вбачає наявність умислу укладення угоди, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства в діях засновника ТОВ «Стекс»Сабодан Ю.О. що цілком підтверджується сукупністю перелічених вище фактичних обставин.

Розглядаючи спір по суті судом встановлено, що підставою для висновків позивача про укладення спірного договору з метою, що суперечить інтересам держави було винесення  28.08.2004 року Солом'янський районний суд міста Києва  рішення про скасування державної реєстрації ТОВ «Стекс».

Як вбачається з  Рішення Солом'янського районного суду м. Києва,  особа, зазначена в статуті як засновник, не мала відношення до фінансово-господарської діяльності  підприємства, що стало підставою для  задоволення позовних вимог та визнання недійсними установчих документів.

При цьому суд звертає увагу, що відповідні обставини Рішення Солом'янського районного суду м. Києва  встановлені виключно зі слів   Сабодана Ю.О. і не підтверджені жодними доказами чи показаннями свідків.

В обґрунтування позову  позивач робить посилання на  укладення  спірного договору з метою, що суперечить інтересам держави, а саме приховування доходів від оподаткування зі сторони відповідача 2, тому  для правильного вирішення спору та застосування   п. 1 ст. 207 ГК України, суду   необхідно дослідити наявність умислу у  відповідного підприємства на укладення угоди з метою, що  завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За змістом ст. 207 ГК України недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Для даної норми закону характерними є такі ознаки:

а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.  

Враховуючи, що порядок створення та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності  чітко регламентований нормами чинного законодавства, зокрема, ст. 58 Господарського кодексу  України  визначає обов'язковою умовою  створення суб'єкта підприємницької діяльності його  державну реєстрацію.

Відповідно до ст.  4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.  Таким чином,  підприємство вважається створеним, тобто набуває господарської правосуб'єктності з моменту його державної реєстрації у встановлеому законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, відповідно до укладеної угоди №7 між ТОВ «Стекс»та ТОВ «НВП «Укрпромцинк»від 05.01.2004 року того ж дня ТОВ «НВП «Укрпромцинк»було одержано через директора підприємства Іванова М.М., згідно накладної №15 від 05.01.2005 року, білила цинкові марки БЦ-1 у кількості 58 тонн, на загальну суму 374100,00 грн. у тому числі ПДВ на суму 62 350,00 грн. У зв'язку з чим був виданий рахунок на оплату №15 від 05.01.2004 року з зазначенням банківських реквізитів ТОВ «Стекс»у АБ «Синтез»м. Київ.

Також того ж дня ТОВ «Стекс»була видана податкова накладна №15 від 05.01.2004 року, оформлена відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»та Наказу ДПАУ №165 від 30.05.1997 року «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення».

Як пояснив відповідач 1, в ході проведення спірної господарської операції представником ТОВ «Стекс»були надані ТОВ «НВП «Укрпромцинк»для огляду оригінали Свідоцтва про державну реєстрацію та Свідоцтва платника ПДВ, та видана копія Свідоцтва платника ПДВ, завірена печаткою ТОВ «Стекс».

Згідно поданої ТОВ «НВП «Укрпромцинк»декларації по ПДВ за січень 2004 року, вказана сума ПДВ - 62 350,00 грн. була включена до складу податкового кредиту за цей період.

Відповідно до доповнення №1 до договору №7 від 05.01.2004 року від 12.03.2004 року, того ж дня з ТОВ «НВП «Укрпромцинк»на ТОВ «Стекс»згідно видаткової накладної №РН-000027 від 12.03.2004 року через Крук Юрія Івановича було здійснене повернення раніше отриманого товару, а саме - білила цинкові марки БЦ-1 у кількості 58 тонн, на загальну суму 374100,00 грн. у тому числі ПДВ на суму 62350,00 грн.

ТОВ «НВП «Укрпромцинк»була виписана податкова накладна №29 від 12.03.2004 року, що стало підставою для виникнення податкових зобов'язань по ПДВ за березень-місяць 2004 року.

Також згідно поданої декларації по ПДВ за березень місяць 2004 року, на підставі даної господарської операції відповідачем 1 були збільшені податкові зобов'язання по ПДВ на суму 62350,00 гривень за цей період.

Таким чином, вимога Білоцерківської ОДПІ про повернення  отриманого за угодою   безпідставна, оскільки  відповідачем1  все отримане за спірною угодою №7 від 05.01.2004 року вже повернуто  ТОВ «Стекс»12.03.2004 року.

Слід зазначити, що всі оригінали первинних документів, які підтверджують факт здійснення даних господарських операцій, є в наявності у ТОВ «НВП «Укрпромцинк», а завірені копії надані суду в додатках  до письмового заперечення.

Судом встановлено, що посадові особи ТОВ «НВП «Укрпромцинк»діяли в межах компетенції, наданої їм Статутом підприємства та діючим законодавством. Товар, який передався спочатку від Продавця до Покупця, а потім повернувся Покупцю згідно укладеної додаткової угоди до договору, не був вилучений з вільного цивільного та господарського обороту. Здійснення операцій купівлі-продажу передбачалось діючим Статутом ТОВ «НВП «Укрпромцинк», та для проведення операцій такого виду не вимагалось наявності спеціальних дозволів або ліцензій.

На момент здійснення даних господарських операцій як ТОВ «НВП «Укрпромцинк», так і ТОВ «Стекс»знаходились в Державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності, та в Державному реєстрі платників податку на додану вартість.

Чинним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ч.І ст. 18 Закону).

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі,  якщо вона знала або  могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч. 2 ст. 18 Закону).

Представником ТОВ «Стекс»при здійснені господарської операції були надані нам відповідні свідоцтва платника ПДВ, зареєстровані податковим органом по місцезнаходженню платника податку, та свідоцтво про державну реєстрацію.

Відповідач 1 не знав і не міг знати про недостовірність відомостей про державну реєстрацію ТОВ «Стекс», оскільки це не є компетенцією суб'єкту господарювання. Також слід зазначити, що вказаною господарською операцією ТОВ «НВП «Укрпромцинк»з ТОВ «Стекс»не було завдано будь-якої шкоди Державному бюджету України, оскільки податковий кредит ТОВ «НВП «Укрпромцинк», який виник при отриманні товару в січні 2004 року, був компенсований відповідним податковим зобов'язанням на таку ж суму, яке виникло при поверненні даного товару в березні 2004 року.

Також відповідач 1 наголошує на застосуванні судом встановленої ст. 257 Цивільного кодексу України  загальної позовної давності, тривалістю три роки з дня проведення господарської операції 05.01.2004 року, про що  позивач дізнався у зв'язку з поданням декларації  за січень 2004 року, яка була подана до канцелярії Білоцерківської ОДПІ 18.02.2004 року, а позовна заява була зареєстрована податковим органом 30.03.2007 року.

Суд не приймає посилання відповідача 1 на пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки  строк позовної давності відраховується з моменту, коли особа дізналась чи мала дізнатись про порушення  її права, тобто з моменту проведення перевірки.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Також відповідно до вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закону) - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг), ТОВ «Стекс»було видано оригінали вищевказаних податкових накладних, складених в момент виникнення податкових зобов'язань продавця в момент отримання товару та переходу права власності від Продавця до Покупця.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до вимог п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстр платників податку веде Центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Реєстрація ТОВ «Стекс»як платника податку на додану вартість була здійснена податковим органом, відповідно до діючого законодавства. На період видачі спірних податкових накладних ТОВ «Стекс»перебувало на податковому обліку як платник ПДВ.

Таким чином, на час господарських відносин з відповідачем-1 вказане підприємство було зобов'язане відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону нараховувати покупцю ПДВ, складати та видавати йому податкові накладні. Фактично ТОВ «Стекс»і діяло саме таким чином.

Підпункт 9.6 статті 9 Закону передбачає, що свідоцтво про реєстрацію підприємства в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання, та визначає перелік підстав для такого анулювання, яка відбувається зокрема у випадку, якщо особа зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Таким чином, реєстрація суб'єкта господарювання платником податку на додану вартість діє до моменту її анулювання. До моменту анулювання реєстрації платник податку має право і зобов'язаний у випадках, передбачених законодавством, надавати покупцям товарів податкові накладні.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва  не звільняє від необхідності встановлення наявності умислу ТОВ «Стекс»на укладення угоди, в межах якої здійснювалися спірні господарські операції, з метою що суперечить інтересам держави та суспільства.

Будь-яких доказів того, що під час укладання та виконання господарських взаємовідносин, від імені ТОВ «Стекс»діяли не уповноважені особи і документи (зокрема належною підставою для виникнення відповідних податкових обов'язків, Білоцерківська ОДШ не надала.

Оскільки свідоцтво платника податку на додану вартість існувало у ТОВ «Стекс»в період господарських відносин з відповідачем 1, то визнання недійсним статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Стекс»не впливає на оформлені раніше підприємством документи, та не свідчить про їх недійсність.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язання іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Як вказано в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3, зі змінами внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі статті 49 Цивільного Кодексу судам слід мати на увазі, що дія цієї норми (а з 01.01.2004 р. ст.. 207 ГК України) поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться в їх власності або користування на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу. Необхідною умовою визнання угод недійсними є наявність в однієї чи в обох сторін спеціальної мети зашкодити інтересам держави і суспільства. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду та вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін означає, що вони виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, і суперечить її мети інтересам держави та суспільства, і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Враховуючи вищевикладене рішення Солом'янського районного суду м. Києва не є підставою для визнання вчинених з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки контрагенти за договором можуть нести відповідальність лише за наявності вини.

За таких обставин покупець не може нести відповідальності як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

У відповідності до п. 5 ст. 58 ГК України   власник (засновник) або уповноважений ним орган несуть  відповідальність за  невідповідність вимогам  законодавства та недостовірність  документів, що подаються для реєстрації.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання відбувається в порядку та у випадках, визначених ст. 59 ГК України, зокрема,  за рішення суду у випадках, передбачених цим кодексом.

При цьому відповідно до п. 15 ст. 58 ГК України  рішення суду  про визнання недійсними установчих документів є  підставою для скасування державної реєстрації, що  свідчить про припинення підприємницької діяльності та необхідність  здійснення заходів  щодо ліквідації суб'єкта господарювання у визначеному  законодавством (ст. 60 ГК України) порядку.

Крім того, фактично  підставою для  визнання недійсними установчих документів   відповідача 2  була невідповідність  зазначених в них даних щодо засновника, що не спростовує факту існування  підприємства та   наявності у нього господарської правосуб'єктності  з моменту реєстрації і до моменту   внесення запису про ліквідацію.

В зазначений проміжок часу існування підприємства, відповідальність за його  діяльність  несуть особи, які фактично його створили.

В той же час,  з метою дотримання  правопорядку  у сфері  господарювання,  створення  суб'єкта господарювання  у спосіб не передбачений законодавством, який містить ознаки  складу злочину, передбаченого кримінальним законодавством,  потребує розслідування  кримінально-карного діяння. При цьому  пояснення   фізичних осіб про непричетність до створення   підприємства не  спростовують  можливості  злочинного умислу і в їх діях.

Необхідно враховувати, що визначена позивачем  мета, яка суперечить інтересам держави, полягає в приховуванні прибутків від оподаткування, що можливо  стверджувати  лише по факту вчинення відповідного діяння, яке має   ознаки  злочину і може  бути встановлене за наслідками  розслідування та    притягнення винних осіб до відповідальності.

Позивач не наводить обставин, за яких    ним кваліфіковано  наявність умислу  укладення спіного договору з метою приховування від оподаткування відповідача 2, оскільки    повідомляє суду лише про   податкову перевірку  відповідача 1 щодо  заявлених ним сум ПДВ, в ході якої встановлено відсутність  у відповідача 2 права на  складання податкових накладних, при цьому   позов не містить жодних посилань на проведені зустрічні перевірки відповідача 2 та встановлення фактів  ухилення від оподаткування.

Оскільки, на момент укладення та виконання спірної угоди відповідач 2 був належним чином зареєстрованим підприємством та платником податків, позивачем не доведено, що за результатом виконання спірного договору у відповідача 2 наявний податковий борг, в зв'язку з чим твердження позивача про завдання державі збитків у вигляді несплачених податків є недоведеним. Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Як вбачається з чинного законодавства про  підприємництво,  підприємство, як юридична особа створюється  у зв'язку з рішенням власника про здійснення підприємницької  діяльності   з метою  досягнення  економічних і соціальних  результатів та отримання прибутку.

Законодавство розмежовує функції та  обов'язки   підприємства, як господпрюючого суб'єкта та   фізичних осіб  при здійсненні підприємницької діяльності.

Будь-яке порушення  правил  господарської дяльності, зокрема,   юридичною особою, суперечить  інтересам  держави і суспільства, в т.ч. і несплата податкових зобов'язань. Однак,  укладення   дозволених законодавством угод не порушує правила господарської дяльності.

Оскільки,  формування  умислу, як   певного наміру вчинити дії,  притаманне свідомості, що виключає фізичну можливість формування умислу юридичної особи  без участі фізичної особи.

В той же час необхідно враховувати, що умисел юридичної особи  визначається як умисел  тієї посадової особи або іншої фізичої особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це  належні повноваження.

В зазначеному випадку має значення  факт встановлення особи, яка   підписувала спірний договір від іменні юридичної особи, наявність у неї відповідних повноважень та  мети.

Крім того, необхідно враховувати, що   несплата   підприємством податків та  неподання податкової звітності є порушенням правил здійснення господарської діяльності, яке є фактом і може лише свідчити про  ухилення від оподаткування посадовими особами такого підприємства, однак потребує  розслідування  у встановленому законодавством порядку.

Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Крім того,   позивач  посилається на  обставини  порушення інтересів держави    в ході виконання спірного договору, а не його укладенням, що передбачачено відповідною статтею, при цьому   відсутні докази завідомого  умислу  протиправного діяння.

Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Спірний  товар не виключено законом із цивільного обігу, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Отже,  твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Оскільки,  викладені в позові обставини   обгрунтовані опосередковано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва, яке  по суті  захисту порушенного права не   повинне  містити  встановлені факти, що мають значення для вирішення данного спору,  суд позбавлений можливсті  встановити вину особи та  факт  порушення інтересів держави укладенням спірного договору.

Крім того,   сам по собі факт укладення угоди  неуповноваженою особою  не свідчить про порушення інтересів держави і  є підставою для визнання такої угоди недійсною за позовом  заінтересованої особи, чиї права порушені, тобто особи, яка достовірно заперечує факт укладення такого договору.

За наслідками розгляду спору суд  зазначає, що наведені  позивачем обставини свідчать  про  ймовірність порушення інтересів держави, зокрема,   при створенні підприємтва відповідача 2 та  його діяльності,  однак встановлення  достовірності таких фактів  не належить до компетенції адміністративного суду і має  бути  доведене на момент звернення з вимогою про визнання угоди недійсною.

Оскільки, за наслідками  розгляду спору  судом не встановлено ознак, які свідчать про укладення договору зі сторонни  відповідача 2  з метою, що завідомо суперечить інтересам  держави,   заявлена у позові вимога про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно приписів статей 207, 208 ГК України,   майнові наслідки, передбачені ст. 208 ГК України  застосовуються в разі  визнання угоди  недійсною у зв'язку з  її укладенням з метою,  що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.  

Таким чином, відсутні  підстави для  застосування  майнових наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідача 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 71, 94, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                        Кошик А. Ю.