Постанова

від 20.01.2014 по справі 911/3699/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа№ 911/3699/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Нагребельний А.В., довіреність № б/н від 17.01.2014;

від відповідача - Магдажинова О.В., довіреність № б/н від 31.12.2013,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Санленд" на рішення господарського суду Київської області від 31.10.2013 у справі № 911/3699/13 (суддя Лилак Т.Д.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Льон-Текмаш" до товариства з додатковою відповідальністю "Санленд" про стягнення 66 687 грн. 78 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Льон-Текмаш" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Санленд" про стягнення 66 687 грн. 78 коп., з яких: 54 000 грн. 00 коп. - основний борг, 10 551 грн. 94 коп. - пеня та 2 135 грн. 84 коп. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 31.10.2013 у справі № 911/3699/13 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 54 000 грн. 00 коп. основного боргу, 4 083 грн. 29 коп. пені та 2 135 грн. 84 коп. 3% річних.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання за договорами про надання зворотної фінансової допомоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 31.10.2013 у справі № 911/3699/13 скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що директор відповідача, отримавши суми фінансової допомоги, заявлені позивачем до стягнення, виплатив їх певним фізичним особам.

Відповідачем, в ході здійснення апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, подано до апеляційного суду клопотання про витребування у позивача договорів про надання зворотної фінансової допомоги від 03.04.2012 та від 14.05.2012 №03/04 та № 14/05 відповідно для проведення експертної оцінки на предмет встановлення фахівцями відповідності фактичних та вказаних дат підписання цих договорів.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 ГПК України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено принципи належності та допустимості доказів.

Згідно зі ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Також, слід зазначити, що відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Дане клопотання не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Заявник не довів наявність обставини, які перешкоджають наданню вказаних у клопотанні договорів.

Заявником не надано доказів його звернення до позивача у справі за наданням вказаних документів та відмови у цьому останнього.

Не доведено наявність обставин, які підтверджують необхідність проведення експертизи та відповідно витребування оригіналів договорів.

Належним чином посвідчені копії договорів, оригінали яких просить витребувати відповідач містяться в матеріалах справи. У чинній ситуації суд не вбачає необхідності витребовувати саме оригінали договорів.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 20.01.2014 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2014 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Льон-Текмаш", як кредитором та товариством з додатковою відповідальністю "Макарівський льонозавод" (після зміни найменування - товариство з додатковою відповідальністю "Санленд"), як позичальником 03.04.2012 та 14.05.2012 укладено договори про надання зворотної фінансової допомоги №03/04 та № 14/05 відповідно.

Згідно предмету даних договорів кредитор зобов'язався надати позичальнику тимчасову зворотну фінансову допомогу, а останній зобов'язався використати її за цільовим призначенням і повернути кошти у визначені даними договорами строки (п. 1.1 договорів).

Відповідно до п. 2.1 договорів сума фінансової допомоги за договором №03/04 становить 35 000 грн. 00 коп., а за договором № 14/05 - 19 000 грн. 00 коп.

Згідно п. 3.1 договорів кредитор зобов'язаний надати фінансову допомогу протягом 30 днів з моменту підписання даного договору.

Пунктом 4.1 договорів встановлено, що строк надання фінансової допомоги позичальнику становить 1 місяць з моменту надходження грошей на розрахунковий рахунок позичальника.

По закінченню строку, вказаного у п. 4.1 даних договорів позичальник зобов'язаний повернути фінансову допомогу протягом 1 дня (п. 5.1 договорів).

Відповідно до п. 7.2 договорів за кожний день прострочення повернення позики нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Позивачем на виконання умов договорів перераховано відповідачу грошові кошти в загальній сумі 54 000 грн. 00 коп. (35 000 грн. 00 коп. - за договором №03/04 та 19 000 грн. 00 коп. - за договором № 14/05), що підтверджується платіжними дорученнями від 03.04.2012 та від 14.05.2012 № 8 та № 9 відповідно (а.с. 18).

Відповідач свої зобов'язання в частині повернення позивачу сум фінансової допомоги у строк, передбачений п. п. 4.1 та 5.1 договорів не виконав, у зв'язку з чим у нього утворився борг у загальній сумі 54 000 грн. 00 коп. (35 000 грн. 00 коп. - за договором №03/04 та 19 000 грн. 00 коп. - за договором № 14/05).

З метою повернення вказаних сум позивачем на адресу відповідача було направлено претензії № 1 та № 2 від 25.06.2013 з вимогами про сплату цих коштів.

Відповідач листом від 15.07.2013 № 15/07 відмовився від повернення сум фінансової допомоги, посилаючись при цьому на те, що директор відповідача, особисто отримав суми фінансової допомоги.

Враховуючи неповернення відповідачем сум фінансової допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 54 000 грн. 00 коп.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договори про надання зворотної фінансової допомоги №03/04 та № 14/05 по своїй правовій природі є договорами позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч.1 ст. 1046 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 договорів встановлено, що строк надання фінансової допомоги позичальнику становить 1 місяць з моменту надходження грошей на розрахунковий рахунок позичальника.

По закінченню строку, вказаного у п. 4.1 даних договорів позичальник зобов'язаний повернути фінансову допомогу протягом 1 дня (п. 5.1 договорів).

Відповідачем зобов'язання в частині повернення позивачу сум фінансової допомоги в обумовлені строки виконано не було.

Враховуючи вищевикладене, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати грошових коштів у загальній сумі 54 000 грн. 00 коп. (35 000 грн. 00 коп. - за договором №03/04 та 19 000 грн. 00 коп. - за договором № 14/05) настав, проте зобов'язання виконано так і не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заборгованості, як станом на день подачі позову, так і станом на день ухвалення рішення, у загальній сумі 54 000 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

Доводи апелянта про те, що директор відповідача, отримавши суми фінансової допомоги виплатив їх певним фізичним особам, не впливають на обов'язок відповідача, як юридичної особи, повернути зазначені кошти, отримані на підставі договорів, які в установленому законом порядку не були визнані недійсними.

Обставини щодо привласнення сум фінансової допомоги директором товариства відповідача повинні встановлюватись в межах іншого судочинства.

Наведені питання не впливають на розгляд даного господарського спору, адже відповідач, як юридична особа, повинен належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання з повернення сум фінансової допомоги.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 54 000 грн. 00 коп.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 10 551 грн. 94 коп. (розраховану всупереч приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) та 3% річних в сумі 2 134 грн. 84 коп.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, якщо інший період не встановлено законом або договором (п 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Відповідно до п. 7.2 договорів за кожний день прострочення повернення позики нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Наведеними умовами договору не передбачено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

Умова договору про сплату пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися, як установлення договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, положеннями пункту 7.2 договорів не встановлено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

За наведених обставин, підлягає застосуванню передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячний строк.

Наведене враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення вимоги про стягнення пені в сумі 4 083 грн. 29 коп., період нарахування якої судом було обмежено шестимісячним строком.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, як і трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договорами, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 2 134 грн. 84 коп., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Санленд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 31.10.2013 у справі № 911/3699/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 911/3699/13 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко