Рішення

від 20.01.2014 по справі 910/23497/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23497/13 20.01.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз»

про стягнення 4 166, 67 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Михайліченко М.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» про стягнення заборгованості за договором № 1096/12 від 10.09.2012 р. про встановлення земельного сервітуту для облаштування дотискуючої компресорної станції на території Східно-Полтавської установки комплексної підготовки газу Полтавського району Полтавської області за жовтень 2013 року на суму 4 166, 67 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати земельного сервітуту відповідно до умов вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23497/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.01.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

13.01.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що спір між сторонами врегульовано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, відповідач зазначає, що не заперечує проти покладення на нього витрат по сплаті судового збору та просить розглянути питання щодо розстрочення стягнення суми судового збору у строк до 28.02.2014 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 20.01.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2012 р. між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» укладено договір про встановлення земельного сервітуту для облаштування дотискуючої компресорної станції на території Східно-Полтавської установки комплексної підготовки газу Полтавського району Полтавської області, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу право обмеженого користування земельними ділянками, що розташовані в адміністративних межах Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Відповідно до п. 5.1. договору за сервітутне землекористування відповідач сплачує позивачу 50 000, 00 грн. на рік, що становить 4 166, 67 грн. на місяць на підставі рахунку-фактури до 25 числа, починаючи з дати підписання договору.

За актом від 10.09.2012 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» встановлено земельний сервітут площею 0, 05 га на земельній ділянці кадастровий номер 5324082700:00:002:0001 для облаштування дотискуючої компресорної станції на території Східно-Полтавської установки комплексної підготовки газу Полтавського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 1096/12 від 10.09.2012 р. щодо своєчасності оплати сервітутного користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за жовтень 2013 року у розмірі 4 166, 67 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Земельними відносинами за визначенням ст. 2 Земельного кодексу України є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, об'єктами яких є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 4 Земельного кодексу України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно зі ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно з ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Аналогічні норми містяться також у Цивільному кодексі України статтею 401 якого встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За змістом ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За умовами договору № 1096/12 від 10.09.2012 р. відповідач зобов'язаний здійснювати оплату сервітутного землекористування відповідач сплачує на підставі рахунку-фактури до 25 числа, починаючи з дати підписання договору.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В той же час, за приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В той же час, як встановлено судом, 28.11.2013 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог № 19-011-5381 від 28.11.2013 р., у якому серед іншого зазначає про припинення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» перед позивачем за договором № 1096/12 від 10.09.2012 р. у сумі 4 166, 67 грн. за послуги земельного сервітуту шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Виходячи зі змісту наведеної норми, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є правочином, внаслідок якого припиняються певні зобов'язання сторін та може бути як одностороннім так і двостороннім.

Відповідно до ст. 602 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається у випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, суд вважає за необхідне відзначити, що у разі наявності заперечень проти зарахування зустрічних однорідних вимог з підстав нікчемності відповідного правочину така особа вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Тож, приймаючи до уваги заяву позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі, за договором № 1096/12 від 10.09.2012 р., з огляду на відсутність заперечень відповідача проти такого зарахування, суд дійшов висновку що зобов'язання відповідача щодо сплати земельного сервітуту у сумі 4 166, 67 грн. є такими, що припинились.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.01.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.