Постанова

від 18.03.2014 по справі 910/23497/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2014 р. Справа№ 910/23497/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

секретар Джужа Р.Є.

за участю представників:

від позивача - Ємець А.М. (представник за довіреністю)

від відповідача - Ярмоленко Є.П. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на рішення господарського суду міста Києва

від 20.01.2014 р.

у справі №910/23497/13 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз"

про стягнення 4166,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" про стягнення заборгованості за договором №1096/12 від 10.09.2012 р. про встановлення земельного сервітуту для облаштування дотискуючої компресорної станції на території Східно-Полтавської установки комплексної підготовки газу Полтавського району Полтавської області за жовтень 2013 року на суму 4166,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати земельного сервітуту відповідно до умов вищевказаного договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/23497/13 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що зобов'язання щодо сплати земельного сервітуту у сумі 4166,67 грн. є такими, що припинились, приймаючи до уваги заяву позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі, за договором №1096/12 від 10.09.2012 р. та з огляду на відсутність заперечень відповідача проти такого зарахування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/23497/13, доповнивши його положенням про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн.

Підставою для зміни рішення суду скаржник зазначив порушення судом норм процесуального права. При цьому скаржник зазначає, що судовий збір за подання даного позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України, посилаючись на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, а саме: несвоєчасного розрахунку за договором №1096/12 від 10.09.2012 р. про встановлення земельного сервітуту для облаштування дотискуючої компресорної станції на території Східно-Полтавської установки комплексної підготовки газу Полтавського району Полтавської області за жовтень 2013 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 р. у справі №910/23497/13 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до провадження, призначено розгляд справи на 18.03.2014 р.

Розпорядженням секретаря судової колегії Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 р. змінено склад колегії суддів.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, змінити рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/23497/13, доповнивши його положенням про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/23497/13 - без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

10.09.2012 р. між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", як розпорядником земельної ділянки, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", як користувачем сервітуту, укладено договір №1096/12 про встановлення земельного сервітуту для облаштування дотискуючої компресорної станції на території Східно-Полтавської установки комплексної підготовки газу Полтавського району Полтавської області, на виконання умов договору спільної діяльності №3 від 10.06.2002 р. (далі за текстом - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу право обмеженого користування земельними ділянками, що розташовані в адміністративних межах Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору за сервітутне землекористування відповідач сплачує позивачу 50000,00 грн. на рік, що становить 4166,67 грн. на місяць. Плата за користування земельною ділянкою сплачується користувачем сервітуту щомісячно на підставі рахунку-фактури до 25 числа, починаючи з дати підписання договору.

За актом від 10.09.2012 р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" встановлено земельний сервітут площею 0,05 га на земельній ділянці кадастровий номер 5324082700:00:002:0001 для облаштування дотискуючої компресорної станції на території Східно-Полтавської установки комплексної підготовки газу Полтавського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору №1096/12 від 10.09.2012 р. щодо своєчасності оплати сервітутного користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за жовтень 2013 року у розмірі 4166, 67 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Земельними відносинами за визначенням ст. 2 Земельного кодексу України є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, об'єктами яких є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 4 Земельного кодексу України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно зі ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно з ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Аналогічні норми містяться також у Цивільному кодексі України статтею 401 якого встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За змістом ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами договору №1096/12 від 10.09.2012 р. відповідач зобов'язаний здійснювати оплату сервітутного землекористування відповідач сплачує на підставі рахунку-фактури до 25 числа, починаючи з дати підписання договору.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Колегією суддів встановлено, що 28.11.2013 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №19-011-5381 від 28.11.2013 р., в якому зокрема зазначає про припинення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" перед позивачем за договором №1096/12 від 10.09.2012 р. у сумі 4166,67 грн. за послуги земельного сервітуту шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Виходячи зі змісту наведеної норми, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є правочином, внаслідок якого припиняються певні зобов'язання сторін та може бути як одностороннім так і двостороннім.

Відповідно до ст. 602 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається у випадках, встановлених договором або законом.

У разі наявності заперечень проти зарахування зустрічних однорідних вимог з підстав нікчемності відповідного правочину така особа вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Враховуючи те, що відповідач не заперечував проти зарахування зустрічних однорідних вимог, приймаючи до уваги заяву позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі, за договором №1096/12 від 10.09.2012 р., колегія суддів вважає, що зобов'язання відповідача щодо сплати земельного сервітуту у сумі 4166,67 грн. є такими, що припинились.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог позивача та відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового боргу судом були покладені на позивача.

Щодо тверджень скаржника в апеляційній скарзі про те, що судовий збір за подання даного позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України, посилаючись на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, а саме: несвоєчасного розрахунку за договором №1096/12 від 10.09.2012 р. про встановлення земельного сервітуту для облаштування дотискуючої компресорної станції на території Східно-Полтавської установки комплексної підготовки газу Полтавського району Полтавської області за жовтень 2013 р., колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи зі змісту ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи при відмові в позові покладаються на позивача.

Відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

За приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Колегією суддів встановлено, що позовна заява у даній справі надійшла до господарського суду міста Києва 03.12.2013 р. 05.12.2013 р. ухвалою господарського суду міста Києва порушено провадження у справі №910/23497/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Разом з тим, з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №19-011-5381 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" 28.11.2013 р.

Враховуючи те, що зобов'язання відповідача щодо сплати земельного сервітуту у сумі 4166,67 грн. припинились саме за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №19-011-5381, яка надіслана відповідачу 28.11.2013 р., суд апеляційної інстанції вважає, що станом на час порушення провадження у справі 05.12.2013 р. за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" про стягнення заборгованості за договором №1096/12 від 10.09.2012 р. про встановлення земельного сервітуту за жовтень 2013 року на суму 4166,67 грн., права позивача не були порушені, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в позові.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно було розподілено судові витрати, а саме: витрати по сплаті судового боргу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, були покладені на позивача.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №910/23497/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/23497/13 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич