Рішення

від 20.01.2014 по справі 910/17915/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17915/13 20.01.14

За позовом Київської міжрайонного екологічно прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства «Бузочок»

про звільнення земельної ділянки

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від прокуратури: Доценко Т.О.

від позивача: не з'явились

від відповідача: Наконечний О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міжрайонна екологічна прокуратура звернулась до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Приватного підприємства «Бузочок» про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 711 кв.м. на території острову р. Дніпро Венеціанський, в межах міста Києва та приведення її у попередній стан, шляхом демонтажу самовільно побудованих (розміщених) споруд. Позовні вимоги обґрунтовані використанням відповідачем вищевказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів, що є порушенням норм чинного законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2013 р. порушено провадження у справі № 910/17915/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.10.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Під час розгляду справи прокурор подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить зобов'язати Приватне підприємство «Бузочок» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану у Дніпровському районі міста Києва, Парк культури і відпочинку Гідропарк, урочище «Передмісна Слобідка» (код ділянки 63:397:016), площею 711 кв.м. та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан, шляхом звільнення від самовільно побудованих (розміщених) споруд.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

В той же час суд відзначає, що фактично у заяві прокурора не йдеться про збільшення кількісних показників заявленої у позові вимоги, а фактично лише уточнено формулювання позовної вимоги.

Тож, приймаючи, що за своєю суттю заява прокурора не є збільшенням розміру позовних вимог в розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє у задоволенні вищевказаної заяви про збільшення розміру позовних вимог та розглядає вимоги позивача з урахуванням наведених у заяві уточнень.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р. справу № 910/10544/13 передано судді Коткову О.В., у зв'язку з відпусткою судді Пригунової А.Б.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 16.12.2013 р. справу № 910/10544/13 передано на розгляд судді Пригуновій А.Б.

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що відсутність дозвільних документів на земельну ділянку площею 711 кв.м. на території острову р. Дніпро Венеціанський, в межах міста Києва є наслідком бездіяльності посадових осіб Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації щодо оформлення прав відповідача на користування вказаною земельною ділянкою.

02.12.2013 р. та 20.12.2013 р. через відділ Господарського суду міста Києва прокурор подав заяви про збільшення розміру позовних вимог, у яких просить зобов'язати Приватне підприємство «Бузочок» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану у Дніпровському районі міста Києва, Парк культури і відпочинку Гідропарк, урочище «Передмісна Слобідка» (код ділянки 63:397:016), площею 711 кв.м. та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан, шляхом звільнення будівель та споруд (яка знаходиться за адресою м. Київ, Дніпровський район, пр. Броварський, 7-Ж) за рахунок Приватного підприємства «Бузочок».

Розглянувши вищевказані заяви, суд відзначає, що останні фактично не є збільшенням розміру позовних вимог, а відтак - суд відмовляє у прийнятті до розгляду збільшення та розглядає по суті вимоги прокурора з урахуванням поданих уточнень.

У даному судовому засіданні прокурор підтримав заявлені вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник позивача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 20.01.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.06.2013 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої складено акт, у якому зазначається, що на земельній ділянці у Дніпровському районі міста Києва, Парк культури і відпочинку Гідропарк, урочище «Передмісна Слобідка» (код ділянки 63:397:016) розташоване «кафе-бар «Бузочок», що відноситься до ІІ категорії складності «Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ».

14.06.2013 р. Державною інспекцією сільського господарства в місті Києві проведено перевірку дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства за результатами якого складено акт № А-269/090, у якому вказується, що земельна ділянка у Дніпровському районі міста Києва загальною площею 711 кв.м. використовується Приватним підприємством «Бузочок» для розміщення кафе з літнім майданчиком «Бузочок» за відсутності документів, що посвідчують право власності чи право користування, тобто є самовільно зайнятою.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відповідно до рішення Київської міської ради від 23.12.2004 р. № 878/2288 острів Венеціанський входить до складу регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», знаходиться у власності територіальної громади міста Києва, відноситься до земель водного фонду та в оренду чи користування не передавалась, а відтак - Приватне підприємство «Бузочок» здійснює господарську діяльність на вищевказаній земельній ділянці без правовстановлюючих документів, що є порушенням вимог чинного законодавства України, що регулює земельні відносини.

Також прокурор зазначає, що на земельній ділянці у Дніпровському районі міста Києва, Парк культури і відпочинку Гідропарк, урочище «Передмісна Слобідка» (код ділянки 63:397:016) відповідачем самовільно побудовано об'єкт нерухомості ІІ категорії складності, який експлуатується в якості закладу громадського харчування без прийняття його в експлуатацію в установленому порядку, що є порушенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно зі ст. 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

У відповідності до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Згідно рішення № 3-рп/99 від 08.04.1999 р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 15 Земельного кодексу України закріплює повноваження у сфері земельних відносин за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Статтею 2 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство, відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України, включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У відповідності до ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено умови надання земельних ділянок комунальної власності у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Тож, згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Тож, виходячи з аналізу вищенаведених норм, підставою користування земельною ділянкою на умовах оренди, або на праві власності є відповідний договір, укладений у відповідності до рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства України та в межах визначеної компетенції, а також одержання державного акту на право власності на землю.

Разом з тим, судом встановлено, що ані органом місцевого самоврядування, ані органом виконавчої влади не приймалось рішення про передачу Приватному підприємству «Бузочок» земельної ділянки площею 711 кв.м. у Дніпровському районі міста Києва, Парк культури і відпочинку Гідропарк, урочище «Передмісна Слобідка» (код ділянки 63:397:016), договір оренди не укладався, державний акт на право власності на землю не видавався.

Відповідачем, в свою чергу, доказів виникнення права власності, права постійного користування або права оренди на спірну земельну ділянку суду не надано.

Інших доказів, які б давали суду можливість дійти висновку, що зайняття спірної земельної ділянки не є самовільним відповідачем суду не надано.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно тверджень відповідача про бездіяльність органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади у вирішенні питання надання Приватному підприємству «Бузочок» у користування спірної земельної ділянки, суд відзначає, що, по-перше, доводи відповідача не підтверджені жодними засобами доказування, а по-друге, тривалий час вирішення питання відведення земельної ділянки не є підставою користування такою ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів та не звільняє особу від відповідальності за порушення вимог земельного законодавства.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначається Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», метою якого є забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорона довкілля.

За приписами Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 459/2011 центральним органом виконавчої влади, який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна інспекція сільського господарства України, основним завданням якої є реалізація державної політики у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з п. 4 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 459/2011, Державна інспекція сільського господарства України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

У відповідності до п. 5 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 459/2011 Державна інспекція сільського господарства України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Виходячи із наявних у справі документів та встановлених судом обставин, необхідність оформлення речових прав на спірну земельну ділянку, обумовлена приписами розділів ІІІ та ІV Земельного кодексу України.

У відповідності до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків

Згідно зі ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів наявності у нього речових прав на спірну земельну ділянку, з огляду на те, що протиправне використання відповідачем спірної земельної ділянки обмежує законного користувача у праві використовувати її за цільовим призначенням, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора в частині зобов'язання Приватного підприємства «Бузочок» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану у Дніпровському районі міста Києва, Парк культури і відпочинку Гідропарк, урочище «Передмісна Слобідка» (код ділянки 63:397:016), площею 711 кв.м. та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Стосовно ж вимоги прокурора про знесення будівель та споруд, які знаходяться за адресою: м. Київ, Дніпровський район, пр. Броварський, 7-Ж), суд відзначає, що за змістом ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття судом рішення щодо майна, в резолютивній частині вказується його найменування та місце його знаходження.

Тобто, майно, щодо якого судом прийнято рішення про передачу, має бути визначено індивідуальними ознаками, наділеними тільки їй, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (назва, площа тощо).

В той же час прокурором не вказано жодних ознак будівель та споруд щодо яких заявлено вимоги про знесення.

Також суд відзначає, що прокурором не надано суду доказів, що будівлі та споруди адреса яких прокурором вказана як: м. Київ, Дніпровський район, пр. Броварський, 7-Ж знаходяться саме на спірній земельній ділянці у Дніпровському районі міста Києва, Парк культури і відпочинку Гідропарк, урочище «Передмісна Слобідка» (код ділянки 63:397:016), площею 711 кв.м.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог прокурора в частині знесення майна та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених прокурором вимог та наведених ним підстав, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Київського міжрайонного екологічного прокурора.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Київського міжрайонного екологічного прокурора задовольнити частково.

2. Зобов'язати Приватне підприємство «Бузочок» (02160, м. Київ, вул. Каунаська, 10-А, код ЄДРПОУ 21660752) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану у Дніпровському районі міста Києва, Парк культури і відпочинку Гідропарк, урочище «Передмісна Слобідка» (код ділянки 63:397:016), площею 711 кв.м. та повернути її Київській міській раді (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, код ЄДРПОУ 22883141), привівши у придатний для використання стан.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Бузочок» (02160, м. Київ, вул. Каунаська, 10-А, код ЄДРПОУ 21660752), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 147, 00 (одна тисяча сто сорок сім грн. 00 коп.) грн.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.01.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.