Постанова

від 20.01.2014 по справі 902/1321/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"20" січня 2014 р. Справа № 902/1321/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод"

на рішення господарського суду Вінницької області від 02.12.13 р.

у справі № 902/1321/13 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Фермерського господарства "Дружба - Л"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод"

про стягнення заборгованості у розмірі 177554 грн. 01 коп.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, Зволінський Ф.Ф., Петренко Н.О.;

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 02.12.2013 р. у справі № 902/1321/13 позов Фермерського господарства "Дружба-Л" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" про стягнення 177554,01 грн. заборгованості задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" на користь Фермерського господарства "Дружба-Л" 177 554,01 грн. - заборгованості; 5000,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката; 3551,08 грн. - витрат на сплату судового збору.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 01.01.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 3 на закупівлю молока у 2011 році.

З наявних в матеріалах справи доказів, судом першої інстанції встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу продукції заліковою вагою 765962 кг на суму 2849059,72 грн., що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, реєстром товарно - транспортних накладних на перевезення сировини, податковими накладними, прийомними квитанціями за 2011 рік та актом звірки, підписаним та скріпленим печатками сторін. Натомість, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме в сумі 2662000,00 грн.

З урахуванням встановлених обставин у справі, місцевий господарський суд вказав на те, що заборгованість відповідача становить в сумі 187059,72 грн.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було прийнято до уваги відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про адвокатуру", а також роз'яснення, наведені у п. 10. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

З приводу тверджень відповідача про погашення боргу за договірними відносинами 2011 року згідно з платіжним дорученням від 03.02.2012 року № 40 на суму 100 000 грн. та випискою банку від 16.03.2012 року на суму 60 000 грн., суд першої інстанції вказав на те, що між сторонами по справі існували договірні відносини у 2012 році, крім того, в платіжних документах (виписках банку) не зазначено, що саме ці кошти були сплачені за договором 2011 року, тому дані кошти були зараховані як сплата за договором 2012 року.

З огляду на той факт, що позивачем в повному обсязі доведено вину відповідача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 177 554,01 грн. підлягають до задоволення.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, в розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування своїх висновків в цій частині, суд першої інстанції вказав на приписи ст. ст. 44, 48 ГПК України, ст.. 12 Закону України "Про адвокатуру", на роз'яснення, наведені у п. 10. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", а також на умови договору № б/н від 26.04.2013 року про надання правової допомоги. При цьому, суд зазначив, що заявлена сума витрат на послуги адвоката в розмірі 5000 грн. є співрозмірною з ціною позову, обґрунтованою та правомірною.

З урахуванням встановлених обставин справи та того факту, що відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення штрафних санкцій, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів), суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Вінницької області від 02.12.2013 р. у справі №902/1321/13 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

01.01.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди № 3 на купівлю молока у 2011 році, відповідно до п. 1.1 якого товаровиробник зобов'язався постачати, а переробник - приймати та оплачувати сировину (молоко). В позовній заяві зазначено, що на виконання умов договору позивачем у 2011 році поставлено сировину на загальну суму 2849059,72 грн., а оплачено лише частину сировини у розмірі 2 662 000 грн. При цьому, скаржник стверджує, що згідно платіжних доручень та банківських виписок відповідачем у 2011 році сплачено 2 804 000 грн.

Крім того, скаржник наголошує на тому, що у 2012 році між сторонами існували господарські правовідносини, пов'язані з поставкою позивачем сировини (молока) за договором №3 від 01.01.2012 року. Так, позивачем тільки протягом березня, квітня 2012 року відповідачу поставлено сировину на загальну суму 138799,74 гривень. Зазначені обставини підтверджуються приймальними квитанціями форми № ПК-3 за березень, квітень таварно - транспортними накладними за березень, квітень 2012 рок форма № І-ТС(МС) про закупівлю молока.

Також скаржник стверджує, що відповідачем правомірно віднесено в рахунок погашення боргу за 2011 рік грошові кошти, які надійшли у 2012 році за поставлене молоко, без зазначення у платіжних документах конкретного періоду у призначенні платежу, а саме: платіжне доручення від 03.02.2012 року № 40 на суму 100000 гривень та виписка банку від 16.03.2012 року на суму 60000 гривень. Частково зазначені кошти відповідачем правомірно віднесено в рахунок погашення боргу за 2011 рік за договором № 3 від 01.01.2011 р. У зазначених платіжних документах у призначення платежу не вказано оплата молока згідно договору за 2012 р., а тому зазначені суми проплати правомірно віднесено на погашення заборгованості за договором від 01.01.2011 р. № 3, оскільки у відповідності до зазначеного договору в частині розрахунків останній діє до повного розрахунку сторін.

Поряд з тим, скаржник зазначає, твердження суду про те, що дані кошти були зараховані як сплата за договором 2012 року спростовується тим, що у 2012 році у відповідача рахувалась передоплата, яка погасила борг за 2011 рік та договірні зобов'язання за 2012 рік. Вказані дані підтверджуються документами, наданими відповідачем до суду, а саме: приймальними квитанціями, банківськими виписками та платіжними дорученнями, договором.

В обґрунтування своїх вимог, відповідач (скаржник) посилається на положення ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, відповідно до яких встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і мають містити визначені обов'язкові реквізити.

Таким чином, скаржник наголошує на тому, що заборгованість в розмірі 177544,01 гривень має бути підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій. Натомість, позивачем не підтверджені факти реально вчинених господарських операцій первинними документами, з яких виник борг у розмірі 177544,01 гривень.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, в задоволення апеляційної скарги відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач вказує наступне.

За період з 01.01.2012 р. по 02.04.2012 р. позивачем відповідачу було поставлено продукції згідно товарно-транспортних накладних №№ 332-362 за січень 2012 року на суму 217 888, 50 грн.; згідно товарно-транспортних накладних №№ 363-391 за лютий 2012 р. на суму 266 216,11 грн.; згідно товарно-транспортних накладних №№ 392-422, 1-11 за березень 2012 року на суму 349 834,00 грн.; згідно товарно-транспортних накладних №№423-434, 1-7 за квітень 2012 року на суму 98005,90 грн. Всього за 2012 рік поставлено на загальну суму 931944,51 грн.

За 2012 рік відповідачем за поставлену продукцію позивачу було перераховано кошти згідно виписки банку на суму 937000 грн. У вказану суму враховані суми за документом № 40 на суму 100000 грн. та за документом № 107 на суму 60 000 грн.

Переплата у 2012 році становить 5055,49 грн.

Також, процесуальний опонент скаржника зазначає, що відповідно до доданих до справи документів щодо купівлі - продажу молочної сировини за 2011 рік позивачем було поставлено відповідачу продукції заліковою вагою 765962 кг на суму 2 849 059, 72 грн. Відповідач оплатив продукцію лише частково у сумі 2 662 000 грн., тобто, визнав свої обов'язки як покупця. Підтвердив їх підписанням акту звірки від 25.03.2013 р.

Крім того, позивач пояснює, що у 2011 році на його рахунок, виходячи з документів, що були подані відповідачем, було сплачено за поставлене молоко - 2 802 000 грн. В дійсності було сплачено 2 802 000 грн., з яких: 2 662 000 грн. дійсно сплачено у 2011 році, а 140 000 грн. позивачем віднесено як оплату за 2010 рік (платіжне доручення № 67 від 28.01.2011 р. на суму 100 000,00 грн., платіжне доручення № 166 від 25.03.2011 р. на суму 20 000 грн., видатковий касовий ордер № 41 від 19.01.2011 р. на суму 20 000 грн.).

Позивач наголошує на тому, що відповідач документально не підтвердив операцію оплати за молоко від 03.02.2012 р. на суму 100 000 грн., а платіжне доручення № 40 як оплату за 2011 рік.

Також зауважує, що посилання відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову, на відсутність доказової сили товарно-транспортними накладними є необгрунтованим, так як в даних накладних є всі реквізити, по більшості з них вже проведено оплату, що підтверджує визнання їх дійсності стороною, факт отримання молока відповідачем підтверджується й іншими доказами (зокрема, приймальними квитанціями, податковими накладними та актом звірки).

З урахуванням наведеного вище, позивач стверджує, що судом першої інстанції правомірно було задоволено позовні вимоги, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

20 січня 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представники позивача - Фермерського господарства "Дружба-Л" заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Додатково пояснили, що сам факт поставки молочної сировини підтверджується не лише товарно-транспортними накладними, але й податковими накладними, проведеною звіркою та приймальними квитанціями. З огляду на зазначене, просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Крім того, представниками позивача в судовому засіданні було надано для огляду оригінали товарно-транспортних накладних (за період з 2011 - 2012 рр.), оригінал договору на купівлю молока від 01.01.2012 р. з додатками, оригінали акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2012 р. - 25.03.2013 р. та приймальних квитанцій.

Представник відповідача (скаржника) в судове засідання не з'явився.

20.01.2014 р. від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 902/1321/13 на іншу дату у зв'язку із неможливістю забезпечити явку свого представника в судове засідання.

Судова колегія дійшла висновку, що подане відповідачем клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики зхастосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. (абз. 2 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року).

Підставою для відкладення розгляду справи, апелянт називає перебування свого представника в Київській області, при цьому не зазначає в чому саме полягає необхідність участі його представника в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язанні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також своєчасне повідомлення відповідача про проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (Т.2 а.с. 225 ) , суд апеляційної інстанції вважає, що у останнього була можливість належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні.

Окрім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 27 . 12 .201 3 р. у справі № 902/1321/13 не було визнано явку представника відповідача в судове засідання обов'язковою.

Таким чином, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що у відповідності зі ст. 75 ГПК України апеляційна скарга підлягає розгляду за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників однієї із сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 01.01.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 3 на закупівлю молока у 2011 році, за умовами п. 1.1. якого товаровиробник зобов'язується постачати, а переробник приймати і оплачувати сировину-молоко (далі по тексту - Договір, Т.1, а.с. 7-8, Т.2, а.с. 18).

Відповідно до п. 2 Договору товаровиробник зобов'язується поставити, а переробник приймає згідно ДСТУ-3662-97 "Молоко коров'яче незбиране" і оплачує на умовах, викладених у таблиці.

Згідно з п. 3.1. договору прийняте молоко оплачується по договірній ціні за 1 кг молока базисного вмісту жиру та базисного білка згідно протоколу погодження ці на період до її зміни. Протокол погодження цін переробник погоджує з товаровиробником в зимовий час 2 рази на місяць, а в літній період-щодекадно.

Відповідно до п. 3.2. договору звірка поставки молока здійснюється представниками сторін кожного першого числа наступного місяця.

У п. 3.4 Договору сторони погодили, що оплату за поставлене молоко покупець зобов'язувався проводити через кожні 7 днів (п'ятниця) місяця. Переробник має право здійснювати попередню оплату за молоко, яке товаровиробник зобов'язується постачати переробнику за попереднім зверненням товаровиробника. У випадку попередньої оплати молока переробником, товаровиробник зобов'язується здійснювати поставки молока переробнику до повного погашення боргу і такий повинен бути погашеним товаровиробником поставкою молока переробнику протягом 15 днів.

Відповідно до п. 4.1. договору поставка молока проводиться транспортом переробника або товаровиробника.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що факт поставки молока продавцем покупцеві підтверджується товарно-транспортними накладними на кожну поставку, ветеринарним свідоцтвом (Ф-2) 1 раз на місяць та податковою накладною 1 раз на місяць до 10 числа наступного місяця.

Відповідно до п. 4.3. договору переробник надає товаровиробнику на слідуючий день після прийняття молока по кількості та якості: приймальну квитанцію один раз на місяць 5 числа наступного місяця за звітним.

За умовами п. 6.1 цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2012 р., а відносно розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було підписано протоколи погодження цін на закупівлю молока, а саме: протокол введений у дію з 10 грудня 2010 року; протокол введений у дію з 05 січня 2011 року; протокол введений у дію з 01 лютого 2011 року; протокол введений у дію з 01 березня 2011 року; протокол введений у дію 01 квітня 2011 року; протокол введений у дію з 21 квітня 2011 року; протокол введений у дію з 01 серпня 2011 року; протокол введений у дію з 11 вересня 2011 року, копії яких наявні в матеріалах справи (Т.2, а.с. 37-44).

Крім того, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується той факт, що позивачем на виконання умов договору № 3 від 01.01.2011 року було поставлено відповідачу продукції заліковою вагою 765962 кг на суму 2849059,72 грн. Вказане засвідчується наступними документами: товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (Т.1, а.с. 9-207); реєстром товарно транспортних накладних на перевезення сировини фермерським господарством "Дружба-Л" Погребищенському маслосирзаводу в 2011 році на загальну суму 2849059,72 грн. (Т.1, а.с. 208-215); податковими накладними: № 9 від 31.01.2011 року на загальну суму 170 322,86 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 38 від 28.02.2011 року на загальну сум 152 170,20 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 61 від 31.03.2011 року на загальну суму 194 013,18 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 9 від 30.04.2011 року на загальну суму 219 782,99 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 8 від 31.05.2011 року на загальну суму 283 328,80 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 15 від 30.06.2011 року на загальну суму 303 531,56 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 20 від 31.07.2011 року на загальну суму 299 471,96 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 13 від 31.08.2011 року на загальну суму 287 871,53 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 10 від 30.09.2011 року на загальну суму 293 654,45 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 11 від 31.10.2011 року на загальну суму 226 720 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 29 від 30.11.2011 року на загальну суму 214 135,70 грн. в тому рахунку ПДВ.; № 18 від 31.12.2011 року на загальну суму 204 056,50 грн. в тому рахунку ПДВ.; прийомними квитанціями за 2011 рік (Т.2, а.с. 25-36).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме в сумі 2662000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями про сплату коштів згідно договору № 3 від 01.01.2011 року, які містяться в матеріалах справи та виписками банку.

Тому, враховуючи викладене заборгованість відповідача становить в сумі 187059,72 грн.

При цьому, між сторонами 25.03.2013 року було обопільно підписано акт взаємозвірки на суму 177 554,01 грн. (Т.2, а.с. 45). Таким чином, відповідач визнав факт наявності заборгованості останнім у зв'язку із неналежним виконання своїх договірних збов'язань.

Станом на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, скаржником (відповідачем) не було надано жодних належних доказів на підвердження факту погашення заборгованості, яка виникла в останнього перед позивачем, в розмірі 177 554,01 грн.

Крім того, з матеріалів справи судовою колегією суду апеляційної інстанції встановлено, що 01.01.2012 р. між ФГ "Дружба-Л" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" було укладено договір № 3 на купівлю молока у 2012 році, за умовами п.1.1. якого товаровиробник зобов'язується постачати, а переробник приймати і оплачувати сировину-молоко (Т.3, а.с. 17).

За умовами п. 2 вказаного договору товаровиробник зобов'язується поставити, а переробник приймає згідно ДСТУ-3662-97 "Молоко коров'яче незбиране" і оплачує на умовах, викладених у таблиці.

Відповідно до п. 3.1. договору прийняте молоко оплачується по договірній ціні за 1 кг молока базисного вмісту жиру та базисного білка згідно протоколу погодження цін на період до її зміни. Протокол погодження цін переробник погоджує з товаровиробником в зимовий час 2 рази на місяць, а в літній період-щодекадно.

Згідно з п. 3.2. договору звірка поставки молока здійснюється представниками сторін кожного першого числа наступного місяця.

У п. 3.4 договору сторони погодили, що оплату за поставлене молоко покупець зобов'язувався проводити через кожних 10 календарних днів.

Переробник має право здійснювати попередню оплату за молоко, яке товаровиробник зобов'язується постачати переробнику за попереднім зверненням товаровиробника. У випадку попередньої оплати за молоко переробником, товаровиробник зобов'язується здійснювати поставки молока переробнику до повного погашення боргу, але не пізніше 15 календарних днів з моменту поступлення коштів.

Відповідно до п. 4.1. договору поставка молока проводиться транспортом переробника або товаровиробника.

За умовами п. 6.1 цей Договір вступає в законну силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р., а відносно розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно з реєстром ТТН на перевезення молочної сировини ФГ "Дружба-Л" Погребищенському МСЗ в 2011 році позивачем було поставлено молочної сировини на суму 2 849 059, 72 грн. (Т.1, а.с. 208-215, Т.3. а.с. 25-32).

Згідно з реєстром ТТН на перевезення молочної сировини ФГ "Дружба-Л" Погребищенському МСЗ в 2012 році позивачем було поставлено молочної сировини на суму 931 944, 51 грн. (Т.3. а.с. 33-35).

Таким чином, між сторонами існували договірні правовідносини на підставі укладення договору № 3 на купівлю молока у 2011 р. від 01.01.2011 р. та договору № 3 на купівлю молока у 2012 р. від 01.01.2012 р.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості у зв'язку із невиконанням відповідачем в повному обсязі договірних зобов'язань саме за договором № 3 на купівлю молока у 2011р. від 01.01.2011 р.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається із встановлених обставини справи, між сторонами виникли договірні правовідносини за договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В сиду дії ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Із встановлених обставин справи вбачається, що позивач виконав свої договірні в частині поставки продукції (молочної сировини) на суму 2 849 059, 72 грн. Натомість, всупереч наведеним вище положенням діючого законодавства та умовам договору, відповідач договірні зобов'язання не виконав в повному обсязі, узв'язку з чим в останнього виникла заборгованість на суму 177 554,01 грн.

При цьому, судовою колегією суду апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження скаржника з приводу погашення вказаної суми заборгованості, яка виникла за договором № 3 на купівлю молока у 2011 році від 01.01.2011 р. шляхом проведення відповідачем оплати згідно з платіжним дорученням № 40 від 03.02.2012 р. на суму 100 000 грн. та відповідно до виписки з банку від 16.03.2012 р. на суму 60 000 грн., з огляду на наступне.

Як вбачається з платіжного доручення № 40 від 03.02.2012 р., відповідно до якого відповідачем було перераховано на рахунок позивача суму 100 000 грн., в графі "призначення платежу" вказаного доручення відсутні дані про те, що оплату проведено згідно договору № 3 від 01.01.2011 р. (Т.2, а.с. 92).

Крім того, у виписці банку від 16.03.2012 р. на суму 60 000 грн., в графі "призначення платежу" зазначено: "за молоко згідно договору б/н від 12.03.2012 р."

Таким чином, встановлені факти свідчать про те, що докази, на які посилається скаржник в обгрунтування своїх вимог, не можуть прийматися судом до уваги як такі, які підтверджують факт виконання зобов'язань відповідно договору № 3 від 01.01.2011 р., адже у вказаних вище документах відсутня вказівка про перерахування відповідних сум коштів саме на виконання умов договору № 3 від 01.01.2011 р.

Крім того, судова колегія вважає безпідставними твердження скаржника стосовно того, що завірені копії товарно - транспортних накладних не можуть прийматися до уваги як належні докази на підтвердження факту виконання господарських операцій, з урахуванням наступного.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведений перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 зазначеного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Згідно з п. 2.2. Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

При цьому, зі змісту наданих позивачем копій товарно - транспортних накладних вбачається, що отриманий відповідачем товар був прийнятий представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод", про що свідчать підписи на накладних в графі "молоко прийняв".

В той же час, скаржником не спростовано той факт, що підписи, виконані від імені юридичної особи - відповідача, були здійснені неуповноваженими на те особами.

Таким чином, відповідачем не надано жодних пояснень та заперечень щодо прийняття поставленої продукції згідно товарно - транспортних накладних.

Отже, наявні в матеріалах справи первинні документи свідчать про те, що відповідачем було прийнято поставлену молочну сировину, відповідно вказаним засвідчується факт проведення господарських операцій.

Крім того, інші докази у справі (приймальні квитанції, податкові накладні, акт звірки від 25.03.2013 р.) вказують на те, що відповідач брав у часть у здійсненні господарських операцій щодо прийняття поставленого товару, а тому в останнього виникли обов'язки щодо оплати отриманої продукції.

Таким чином, скаржником не спростовано того факту, що на момент звернення позивача до суду першої інстанції та прийняття рішення у даній справі, в останнього виникла заборгованість згідно з товарно - транспортними накладними на суму 177 554,01 грн.

За наведених обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно невиконання відповідачем в повному обсязі обов'язків за договором № 3 від 01.01.2011р., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми боргу в розмірі 177 554,01 грн. підлягають до задоволення.

З приводу стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, в розмірі 5000 грн., судова колегія зважає на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між позивачем та адвокатом - ОСОБА_2 підтверджуються договором № б/н від 26.04.2013 року про надання правової допомоги, згідно п. 1.1. представник зобов'язується за винагороду та за рахунок позивача надати йому необхідну юридичну правову допомогу при провадженні кримінального провадження по представленню його інтересів у господарському суді Вінницької області (Т. 2, а.с. 47). Вказаний договір засвідчений печатками сторін.

У п. 4.1. договору, сторони погодили, що розмір послуг виконавця за даним договором становить 5000 грн.

Згідно наявної в матеріалах справи квитанції до прибуткового касового ордера № 11 від 12.09.2013 року від позивача було прийнято суму 5000 грн. в якості оплати за послуги згідно договору № б/н про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 26.04.2013 року (Т.2, а.с. 49).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_2 має права займатися адвокатською діяльністю відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 від 31.03.2005 року виданого Київською обласною КДКА та довіреність б/н від 01.10.2013 року року, видана ФГ "Дружба - Л" на представництво його інтересів ОСОБА_2.

Згідно свідоцтва НОМЕР_1 про право на заняття адвокатською діяльністю гр. ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю (Т.2, а.с. 48).

Відповідно до статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами ст. 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п. 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до п. 6.5. розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

З урахуванням наведених вище положень закону, роз'яснень ВГСУ, встановленого факту надання адвокатських послуг позивачеві та встановлення підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що заявлена суму витрат на послуги адвоката в розмірі 5000 грн. є співрозмірною з ціною позову, обґрунтованою та правомірною, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Вінницької області від 02.12.2013 р. у справі № 902/1321/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 02.12.2013 р. у справі № 902/1321/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" - без задоволення.

2. Справу № 902/1321/13 надіслати господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.