Ухвала

від 17.12.2013 по справі 2а-940/10/2770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/1471/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О. , розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 01.06.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 у справі № 2а-940/10/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкермеблі"

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом, в якому поставлено питання визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 26.11.2009 № 0000352301/0, від 17.02.2010 № 0000352301/1, якими позивачу державним податковим органом за наслідками перевірки визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 65 953,50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на відсутність у держаного податкового органу підстав призначення податкової перевірки та порушення останнім порядку проведення такої перевірки, про невідповідність акту перевірки як доказу порушення позивачем податкового законодавства, оскільки факти встановлених порушень не відповідають дійсності, а безпосередньо акт перевірки не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок, внаслідок чого оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 01.06.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі Державну податкову інспекцію у Балаклавському районі м. Севастополя на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою ухвалення оспорюваних податкових повідомлень - рішень була проведена працівниками відповідача планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2008 по 02.11.2009, за результатами якої було складено акт від 12.11.2009.

У ході вказаної перевірки встановлено, що в порушення п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" Товариством внаслідок ліквідуванні не проведено умовний продаж за звичайними цінами товарів та основних фондів, які рахувалися на балансі підприємства станом на 01.06.2009 у сумі 220 098,54 грн., стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих періодах, та відповідно не збільшено суму податкових зобов'язань, що призвело до заниження податкового зобов'язання за наслідками податкового періоду. При цьому у акті зазначено, що анулювання свідоцтва платника ПДВ відбулося 24.06.2009, але Товариством у декларації за червень 2009 року не було відображено податкові зобов'язання у сумі 44 019,70 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивач вніс свої заперечення з приводу зроблених в акті висновків, які були розглянуті державним податковим органом із наданням висновку щодо заперечень платника податків на акт перевірки від 12.11.2009, викладеним у довільній письмові формі від 20.11.2009. У вказаному висновку від 20.11.2009 державний податковий орган зазначив, що при передачі залишків товарі та основних фондів у власність іншої юридичної особи на безоплатній основі Товариство у травні 2008 року повинно було виконати вимоги п. 4.2 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" або у червні 2009 року вимоги п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", в якому відбулося повернення до податкового органу свідоцтва платника ПДВ та його ліквідація у зв'язку з рішенням про ліквідацію Товариства. Таким чином, враховуючи наявність на балансі Товариства станом на 01.06.2009 залишків товарів та основних фондів у сумі 219 842,70 грн. та допущену арифметичну помилку у акті від 12.11.2009 щодо суми податкового зобов'язання належного до сплати у бюджет у сумі 44 019,70 грн., яка була розраховано з суми залишку товарів та основних фондів загальною вартістю 220 098,54 грн., а не 219 842,70 грн., державним податковим органом на підставі акту перевірки від 12.11.2009 та згідно з п. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ухвалено податкове повідомлення - рішення від 26.11.2009 № 0000352301/0, яке за результатами адміністративного оскарження залишено без змін та, з метою доведення строків сплати податкового зобов'язання, ухвалено податкове повідомлення - рішення від 17.02.2010 № 0000352301/1.

Задовольняючи позовні вимоги, судові інстанції виходили з того, що доводи, викладені державним податковим органом у висновках щодо заперечень до акту перевірки, не є доказами щодо встановлених порушень у розумінні порядку проведення перевірки, а відсутність залишків товарно-матеріальних цінностей та основних фондів на обліку позивача станом на дату анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ унеможливлює порушення ним абз. 12 п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Проте, на порушення ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги без повного і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та застосування до встановлених обставин норм матеріального права.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, передача залишків товарно - матеріальних цінностей та основних фондів від Товариства до ТОВ "Севастопольський морський завод" відбулася 19.05.2008, що підтверджено відповідними первинними документами (протоколи прийому передачі товарно - матеріальних цінностей від 19.05.2008 № 2, № 3, № 4, № 5 та акти приймання - передачі основних засобів від 19.05.2008), тоді як свідоцтва платника ПДВ Товариства анульовано лише 24.06.2009.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, державний податковий орган посилається на те, що операції безкоштовної передачі активів передбачають передачу на них прав власності, ці операції підпадають під визначення терміна "Продаж товарів". Отже, з такої позиці відповідача, на величину вартості безкоштовно переданих активів (у тому числі і безкоштовно переданих основних засобів) збільшується валовий дохід у податковому обліку, а також нараховуються податкові зобов'язання з ПДВ.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи Товариство як юридична особа було припинено шляхом реорганізації в примусовому порядку (за рішенням учасників, що володіють в сукупності 100 % голосів) у вигляді приєднання (а.с.54-60).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 755-IV юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Питанням припинення суб'єктів господарювання (юридичних осіб) також присвячено норми Господарського кодексу України (ст. 59-61) та Цивільного кодексу України (ст. 104-112).

Згідно зі ст. 104 Цивільного кодексу України і ст. 59 Господарського кодексу України, юридична особа припиняє своє існування шляхом ліквідації чи реорганізації.

Унаслідок реорганізації шляхом приєднання після передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам підприємство, що приєднується, припиняє своє існування (ліквідується та виключається з Держреєстру) (ст. 104 Цивільного кодексу України).

У чинному законодавстві немає окремих норм, що регулюють передачу активів у процесі приєднання підприємства, але підприємства в обов'язковому порядку потрібно мати передавальний акт (ст. 107 Цивільного кодексу України, ст. 37 Закону № 755-IV), який являє собою розподільчий баланс підприємства, що ліквідується в процесі приєднання, а також обов'язково мають бути вирішені питання про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, з якої здійснюється виділення нової юридичної особи, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Щодо податкового обліку з ПДВ підприємствами, що реорганізуються, та їхніми правонаступниками, то при приєднанні підприємства об'єкт оподаткування не виникає, оскільки ці операції не підпадають під термін "поставка товарів" згідно з нормами п. 1.4 Закону України "Про податок на додану вартість".

Операції під час переходу майнових прав у процесі реорганізації підприємств не є об'єктом обкладення ПДВ і потрапляють під дію пп. 3.2.8 вказаного Закону як поставка за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням гудвілу) іншому платникові податку.

Під поставкою сукупних валових активів слід розуміти поставку підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи.

Враховуючи зазначене, не є об'єктом оподаткування операції з включення активів (чи їх частини) реорганізованого підприємства до складу активів новоствореного підприємства - платника ПДВ, який набуває прав і обов'язків цього реорганізованого підприємства. Здійснення зазначених операцій не призводить до збільшення чи зменшення податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Разом з тим, відповідно до останнього абзацу пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі якщо товари (послуги), при придбанні яких було сформовано податковий кредит, у подальшому починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, оскільки операції з передачі активів підприємства, що реорганізується до складу активів підприємства, що створюється не є об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (тобто активи починають використовуватись в операціях, які не є об'єктом оподаткування), то при такій передачі підприємство, що реорганізується повинно визнати умовний продаж таких активів, та нарахувати ПДВ за звичайними цінами, які відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Також, відхиляючи редакцію акта перевірки від 12.11.2009, уточнену листом позивача від 20.11.2009, та враховуючи лише зміст акта документальної перевірки від 12.11.2009, який на думку судів не відповідає загальним вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 (втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984), суди попередніх інстанцій не врахували, що сам по собі акт перевірки не має і не може мати для платника податків будь-яких наслідків. Він, як і результати розгляду заперечень щодо акту перевірки, призначається для керівника податкового органу, і носить інформативний характер щодо факту вчинення порушення суб'єктом господарювання. Водночас непринципові погрішності в акті перевірки, що не дозволяють говорити про неправомірність його висновків, не можуть бути підставою для визнання недійсними рішень, прийнятих на підставі такого акта, а певні процедурні недоліки проведення виїзних перевірок, без спростування факту вчинення порушення суб'єктом господарювання, самі по собі не є такими, що звільняють останнього від відповідальності за вчинені ним порушення, оскільки платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється державним податковим органом.

Ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну Державної податкової інспекції у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 01.06.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 у справі № 2а-940/10/2770 скасувати, а матеріали справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко