Ухвала

від 20.01.2014 по справі 2а-12788/12/0170/30

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12788/12/0170/30

20.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи №2а-12788/12/0170/30 за апеляційною скаргою Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Суворова С.В. ) від 25.10.13

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рестайл-Плюс" (вул. Шкільна буд. 9, с. Перове, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97560)

до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Белова, 2-а, с. Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.10.13 задоволено адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Рестайл-Плюс" до Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0002322301 від 25.10.2012 року щодо збільшення ПАТ «Рестайл-Плюс» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 91 120,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 72 896,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 224,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0002312301 від 25.10.2012 року щодо збільшення ПАТ «Рестайл-Плюс» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 86 968,75 грн., з них за основним платежем - 69 575,00 грн., за штрафними санкціями - 17 393,75 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача - ПАТ "Рестайл- Плюс" (код ЄДРПОУ 33655432) суму сплаченого судового збору в розмірі 1 780,88 грн.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.10.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Приватне акціонерне товариство «Рестайл-Плюс» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим 09.11.2012 року з адміністративним позовом до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002322301 від 25.10.2012 року Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 91 120,00 грн., в тому числі за основним платежем - 72 896,00 грн., штрафні санкції - 18 224,00 грн.; № 0002312301 від 25.10.2012 року Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 86 968,75 грн., в тому числі за основним платежем - 69 575,00 грн., штрафні санкції - 17 393,75, грн.

Приватне акціонерне товариство «Рестайл-Плюс» зареєстроване юридичною особою 24.01.2007 року за адресою: 97560, АР Крим, Сімферопольський район, с. Перове, вул. Шкільна, буд.9, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (т.1. а.с.116), та перебуває на обліку в Сімферопольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Позивач є платником податку на додану вартість, згідно до Свідоцтва про реєстрацію №200017372 від 19.01.2011 року (т.2. зв. бік а.с.158).

Посадовими особами відповідача проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПАТ «Рестайл-Плюс» (код ЄДРПОУ 33655432) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель-Плюс» (код ЄДРПОУ 31263808), ПП «Ротонда Торг» (ЄДРПОУ 36165656), ПП «Габарит-плюс» (ЄДРПОУ 35941644), ПП «Гранд-М» (ЄДРПОУ 33581667), ПП «Райс-М» (ЄДРПОУ 33655597), ПП «Гранд продукт» (ЄДРПОУ 34946788), ТОВ «ВТК «Окнополь» (ЄДРПОУ 36070617), ТОВ «Бренд Строй» ((ЄДРПОУ 36165567), ПП «Сіті Буд» (код ЄДРПОУ 37081640), ПП «Скипер» (ЄДРПОУ 37081677), ПП «Добре Місто» (ЄДРПОУ 37081745), ПП «Команд» (ЄДРПОУ 37081766), ПП «Мобкримторг» (ЄДРПОУ 37081792), ПП «Визат Торг» (ЄДРПОУ 37081939), ПП «Нантехімідж» (ЄДРПОУ 37081965), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ32271261), ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь» (ЄДРПОУ 32841299), ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986), ПП «Укрторгапартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримспецтехнолоджи»(ЄДРПОУ 36693441), ТОВ «Тонар-Крим» (ЄДРПОУ 37860178), ТОВ «Кримстройіндустрія» (ЄДРПОУ32100553), ТОВ «Аквамарин» (ЄДРПОУ 32836776), ПП «Євроградстрой» (ЄДРПОУ 34836406), ПП «Прима Торг» (ЄДРПОУ 37081588), ТОВ «ТМ-Компані» (ЄДРПОУ 37132621), Фірма «Капітль Плюс» (ЄДРПОУ 31095815), КП «Альянс» (ЄДРПОУ 32468182), ПП «Пан Буд» (ЄДРПОУ 37081614, ПП «Беллартикс» (ЄДРПОУ 3708991, ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 55096833), ПП «Мастер Торг» (ЄДРПОУ 37196250) за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №1651/22-0/33655432 від 28.09.2012 року (далі - акт перевірки, т.1, а.с.12-53).

Перевіркою, встановлено відсутність у позивача об'єктів, які підпадають під визначення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198, 200 Податкового кодексу України; внаслідок не підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських операцій з суб'єктами господарювання, а саме: БВП «Строитель-Плюс» (код ЄДРПОУ 31263808) встановлено порушення позивачем заниження ПДВ за рахунок завищення податкового кредиту на загальну суму 72 896,00 грн.; п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, ст.185, п.188.1 ст.188, 200 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за рахунок завищення валових витрат на загальну суму 86 850,00 гр..

Позивачем оскаржено акт про результати позапланової документальної невиїзної перевірки, шляхом надання заперечень за вих. №253 від 09.10.2012 року (т.1, а.с.55-56).

Листом від 16.10.2012 року за №2510/10/22-0 відповідач надав відповідь, з якої вбачається, що факти порушень позивачем, які викладені у акті позапланової документальної невиїзної перевірки №1651/22-0/33655432 від 28.09.2012 року встановлені відповідно до норм діючого податкового та іншого законодавства, та є обґрунтованими й правомірними (т.1. а.с.57-67).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: 0002322301 від 25.10.2012 року щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 91 120,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 72 896,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 224,00 грн. (т.1, а.с.8); №0002312301 від 25.10.2012 року щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 86 968,75 грн., з них за основним платежем - 69 575,00 грн., за штрафними санкціями - 17 393,75 грн. (т.1. а.с.10).

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2009 року, січні 2010 року, березні-червні 2010 року, серпні-жовтні 2010 року, грудні 2010 року БВП «Строитель-Плюс» здійснив поставку товару позивачу згідно до видаткових накладних: №РН-1051 від 23.03.2009 року на загальну суму 82 920,00 грн., у т.ч. ПДВ - 13 830,00 грн. (а.с.68); №РН-197 від 26.01.2010 року на загальну суму 90 300,00 грн., у т.ч. ПДВ - 15 050,00 грн. (а.с.70); №РН-0000075/831 від 15.03.2010 року на загальну суму 32 830,00 грн., з них ПДВ - 5 471,67 грн. (а.с.72); №РН-0000001710 від 26.04.2010 року на загальну суму 85 050,00 грн., з них ПДВ - 14 175,00 грн. (а.с.74); №РН-1902 від 21.05.2010 року на загальну суму 32 830,00 грн., з них ПДВ - 5 471,67 грн. (а.с.76); №2717 від 24.06.2010 року на загальну суму 24 600,00 грн., з них ПДВ - 4 100,00 грн. (а.с.78); №4304 від 19.08.2010 року на загальну суму 20 500,00 грн., з них ПДВ - 3 416,67 грн. (а.с.80); №5501 від 27.09.2010 року на загальн6у суму 17 850,00 грн., з них ПДВ - 2 975,00 грн. (а.с.82); №6233 від 19.10.2010 року на загальну суму 1 200,00 грн., у т.ч. ПДВ - 200,00 грн. (а.с.84); №8603 від 24.12.2010 року на загальну суму 18 000,00 грн., з них ПДВ - 3 000,00 грн. (а.с.86) та на підставі рахунків-фактур: №СФ-0000075 від 22.02.2010 року на суму 32 830,00 грн., в т.ч. ПДВ - 5 471,67 грн.; №1443 від 26.04.2010 року на суму 85 050,00 грн., в т.ч. ПДВ - 14 175,00 грн.; №4264 від 19.08.2010 року на суму 20 500,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 416,67 грн.; №4563 від 27.09.2010 року на суму 17 850,00 грн., з них ПДВ - 2 975,00 грн.; №5074 від 19.10.2010 року на суму 12 000,00 грн., з них ПДВ - 2 000,00 грн.; №5740 від 24.12.2010 року на суму 18 000,00 грн., з них ПДВ - 3 000,00 грн.;

Продавцем - БВП «Строитель-Плюс» виписано податкові накладні: №1051 від 23.03.2009 року на загальну суму 82 920,00 грн., з них ПДВ - 13 820,00 грн. (а.с.69); №197 від 26.01.2010 року на загальну суму 90 300,00 грн., з них ПДВ - 15 050,00 грн. (а.с.71); №831 від 22.02.2010 року на загальну суму 32 830,00 грн., з них ПДВ - 5 471,67 грн. (а.с.73); №1710 від 28.04.2010 року на загальну суму 85 050,00 грн., з них ПДВ - 14 175,00 грн. (а.с.75); №1902 від 21.05.2010 року на загальну суму 32 830,00 грн., з них ПДВ - 5 471,67 грн. (а.с.77); №2717 від 24.06.2010 року на загальну суму 24 600,00 грн., ПДВ - 4 100,00 грн. (а.с.79); №4304 від 19.08.2010 року на загальну суму 20 500,00 грн., з них ПДВ - 3 416,67 грн. (а.с.81); №5501 від 27.09.2010 року на загальну суму 17 850,00 грн., у т.ч. ПДВ - 2 975,00 грн. (а.с.83); №6233 від 19.10.2010 року на загальну суму 12 000,00 грн.. у т.ч. ПДВ - 2 000,00 грн. (а.с.85); №8603 від 24.12.2010 року на загальну суму 18 000,00 грн., з них ПДВ - 3 000,00 грн. (а.с.87).

Здійснення оплати позивачем підтверджено фіскальними чеками, копії яких наявні у матеріалах справи.

Здійснення поставки товару від БВП «Строитель-Плюс» до ПАТ «Рестайл-Плюс» підтверджено подорожніми листами №60 від 24.12.2010 року (т.1, а.с.146), №56 від 19.10.2010 року (т.1. а.с.146), №53 від 27.09.2010 року (т.1. а.с.147), від 19.08.2010 року (т.1. а.с.148), №41 від 24.06.2010 року (т.1. а.с.149), №37 від 21.05.2010 року (т.1. а.с.150), №33 від 26.04.2010 року (а.с.151), №20 від 15.03.2010 року (т.1. а.с.152), №6 від 26.01.2010 року (т.1. а.с.153).

За 2009-2010 роки БВП «Строитель-Плюс» передало, а ПАТ «Рестайл-Плюс» прийняло товарів на загальну суму 416 880,00 грн., у т.ч. ПДВ 69 480,01 грн.

Вищезазначені суми ПДВ, у т.ч. по взаємовідносинам з БВП «Строитель-Плюс», задекларовані та відображені позивачем у податкових деклараціях з ПДВ та додатках до них.

Суми податку на прибуток задекларовані та відображені позивачем у податковій декларації з податку на прибуток за 2010 рік від 05.02.2011 року (т.1, а.с.89-91), та додатку до неї (т.1, а.с.90-91). До вказаної декларації позивачем надано пояснювальну записку (т.1. а.с.95).

З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником нежитлових будівель, закритих трансформаторних підстанцій, про що свідчать Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.174-182).

Також, ПАТ «Рестайл-Плюс» є власником цілісного майнового комплексу у відповідності до договору оренди від 31.12.2009 року, укладеного між ЗАТ «Рестайл-Плюс» та ЗАТ «Птахофабрика «Южная», згідно умов якого Орендодавець - позивач передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування цілісний майновий комплекс, а саме нерухоме майно - нежитлові будови комплекс кролікоферми, що розташована за адресою: Сімферопольський район, с. Каштанове, вул. Богданова, 2 а. загальною площею 2 941,8 кв. м, що складається з літ. А основний ганок (4 шт.), Б основне, Г основне, Д основне, ДІ прибудова, Ж основне, навіс, З, навіс, К.; Обладнання та інше майно, що є невід'ємною частиною даного договору (т.2, а.с.99).

Отриманий від БВП «Строитель-Плюс» товар, позивач використав у власній господарській діяльності, про що свідчать довідки про використання придбаного обладнання, що знаходиться на балансі ПАТ «Рестайл-Плюс», шляхом встановлення силових трансформаторів та осередків КСО на закритих трансформаторних підстанціях - 324, 861, 173, 176, 96 (т.1, а.с.144, т.2. а.с.91).

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Враховуючи, що спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у період з 01.01.2009 по 31.03.2012, слід перевіряти відповідність правил оподаткування спірних взаємовідносин Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі - Закон №168), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі - Закон №334) та Податковому кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р..

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств")

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону № 334 до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9.п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону № 168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно п.п. 7.5. вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Також судова колегія приймає до уваги, що по справі проведено судово-економічну експертизу, згідно висновку №92/13 від 12.08.2013 року вбачається, що експертом досліджені господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом, вивчені та оцінені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту, на даних комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем та актів про неможливість проведення зустрічної звірки зазначених вище контрагентів з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, по їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської.

Відповідно до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011р. за №34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, акти перевірки контрагентів на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Щодо посилання податкового органу в апеляційній скарзі на матеріали кримінальної справи №69-0146.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Щодо посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних при поставці товарів.

Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14.Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)): списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Отже, ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.

Вимоги щодо обов'язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).

Сам по собі факт відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними.

Таким чином, посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження відсутності реального виконання умов договору та права на формування податкового кредиту є необґрунтованими, оскільки відсутність товарно-транспортної накладної, за умови наявності інших первинних документів, та відсутності у даному випадку підстав для оформлення товарно-транспортних накладних, не може бути беззаперечним доказом обґрунтованості викладених висновків відповідача.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 18.04.2012 р. у справі К/9991/74763/11, від 02.02.2012 р. у справі К-20170/09.

Щодо посилань на Вирок Київського районного суд м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013р. по справі № 123/3318/13-к, яким встановлено, що засновником ряду юридичних осіб, а саме: КП "Альянс", БВП "Строитель плюс", ПП "Севелітстрой", ПП "Кримторг" та ПП "Кримспецтехнолоджі" вчинено пособництво службовим особам ТОВ "Союз КДС", ПАТ "Крименерго", ТОВ "Південна будівельна компанія", ТОВ "Кримкомплекс" та ТОВ "Будком" в умисному ухиленні від сплати податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи зазначені норми, суд робить висновок, що преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, є підставами для звільнення від доказування.

Згідно до ч.4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, відповідно до диспозиції ч.4 ст. 72 КАС України обов'язковими для адміністративного суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Як уже зазначалося, частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим вказана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Зазначена позиція викладена у листі ВАСУ від 14.11.2012 р. №2379/12/13-12.

Враховуючи, що вироком суду від 10.04.2013р. по справі №123/3318/13-к не встановлені обставини безпосередньо щодо позивача, то суд вважає, що вирок суду не містить обставин, які є мають преюдиційне значення для розгляду вказаної справи та свідчать про недотримання платником податків норм податкового законодавства під час формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, у вказаному вироку не надана будь-яка оцінка діям службових осіб суб'єктів господарювання (контрагентів позивача) по взаємовідносинах з позивачем у справі стосовно вчинених господарських операцій, за результатом яких позивачем були сформовані витрати та нарахований податковий кредит.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.10.13 по справі №2а-12788/12/0170/30 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко