Рішення

від 29.01.2014 по справі 367/4141/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4141/13-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д.Є. Провадження № 22-ц/780/424/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Категорія 44 29.01.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

28 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1887/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922113 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0075, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Прокурор вважає, що рішення Коцюбинської селищної ради прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим їх має бути визнано недійсними з наступних підстав.

Спірна земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, що підтверджується висновком судово-землевпорядної експертизи № 325 від 5.03.2012 року, проведеної Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та неінформаційних систем «Київгеоінформатика». Земельну ділянку передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство». Крім того, на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 дана земельна ділянка надана у користування Святошинському лісопарковому господарству без виключення її з Держлісфонду України. КП «Святошинське лісопаркове господарство» з 1976 року постійно здійснює господарську діяльність на оспорюваній земельній ділянці, також вона містить таксаційні описи. За інформацією Державного комітету України із земельних ресурсів № 9946/26/4-11 від 1.07.2011 року, Коцюбинською селищною радою передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 72 га, в тому числі і відповідачу, за рахунок земель, які знаходяться у користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство» та згідно з картографічними матеріалами лісовпорядкування обліковується як квартали Святошинського та Київського лісництв. За даними КП «Святошинське лісопаркове господарство» зазначена земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та будь-яких погоджень на вилучення земель із свого користування підприємство не надавало. Спірну земельну ділянку в приватну власність відповідача було передано без її вилучення з користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» на підставі відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах його компетенції. Тобто, без відома держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача, яким є КП «Святошинське лісопаркове господарство», незаконно вибула земельна ділянка площею 0,1500 га лісового фонду шляхом передачі її у власність ОСОБА_2 без проведення процедури вилучення.

Прокурор зазначав, що при розпорядженні вказаною земельною ділянкою Коцюбинської селищною радою не дотримано вимоги ст.ст. 20, 21 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України щодо порядку зміни цільового призначення землі, поскільки перевіркою встановлено, що зміна цільового призначення спірної земельної ділянки в порушення встановлених чинним законодавством вимог не проводилась, будь-яких рішень щодо такої зміни не приймалось. Отже земельну ділянку лісового фонду спірним рішенням Коцюбинської селищної ради передано у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що призведе до знищення лісових ресурсів.

В порушення вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», якою передбачено обов'язковість проведення вказаної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земель лісогосподарського призначення, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 державну експертизу не проходив. При цьому згідно до ст. 35 вказаного Закону, підставою прийняття органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування рішень щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є саме позитивні висновки такої експертизи. Відведення спірної земельної ділянки відповідачу під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд генеральним планом смт. Коцюбинське не передбачено, а тому оскаржуване рішення Коцюбинської селищної ради прийнято також у порушення вимог земельного законодавства, порушує право державної власності на спірну земельну ділянку і має бути визнане недійсним. З цих же підстав підлягає визнанню недійсним виданий на підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_2 державний акт серії ЯЖ № 922113 на право власності на земельну ділянку.

Також прокурор вважає, що виникнення права власності на майно, яке не є новоствореним, передбачає припинення права власності попереднього власника, однією з підстав якого відповідно до ст. 346 Цивільного кодексу України є відчуження власником свого майна. Уповноваженим державою органом рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не приймалось, а відтак право державної власності на цю ділянку не припинено, а право власності на неї ОСОБА_2 на законних підставах не виникло. Право власності держави на спірну земельну ділянку відповідачами не визнається, що відповідно до вказаних положень законодавства є підставою для визнання права власності держави на спірну земельну ділянку.

Прокурор додатково зазначив, що 25.04.2009 року було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки № 2143, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала земельну ділянку, площею 0,1500 га, у ОСОБА_2 по АДРЕСА_1. На державному акті на право власності на землю серії ЯЖ № 922113, виданому на ім'я ОСОБА_2 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1

У зв'язку з даними обставинами, прокурор м. Ірпеня просив суд визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1887/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1»; визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 922113 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_2, площею 0,1500 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0075, по АДРЕСА_1, за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію даного державного акту; визнати право власності держави на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0075.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1887/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1». Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 922113 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_2, площею 0,1500 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0075, по АДРЕСА_1, за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 листопада 2013 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1, через представника за довіреністю ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині визнання недійсним державного акту та скасування його державної реєстрації, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду у вказаній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1887/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі йому у приватну власність земельної ділянки площею 0,1500 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 30.01.2009 року було видано державний акт серії ЯЖ № 922113 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0075, площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Крім того судом встановлено, що 25.04.2009 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки № 2143, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала земельну ділянку, площею 0,1500 га, у ОСОБА_2 по АДРЕСА_1. На державному акті на право власності на землю серії ЯЖ № 922113, виданому на ім'я ОСОБА_2 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1

Згідно листа Відділу Держкомзему у м. Ірпінь від 18.01.2013 року №01-02/44-1, наявного в матеріалах справи, державна статистична звітність (форми 6-зем) по смт. Коцюбинське в період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року не велася, землі запасу по смт. Коцюбинське в період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року не обліковувалися. Відомості щодо встановлення та зміни меж Коцюбинської селищної ради у відділі Держкомзему відсутні. Зазначені обставини, також підтверджуються актом службового розслідування стосовно діяльності колишнього начальника відділу Держкомзему в м. Ірпінь ОСОБА_4 Державного комітету України із земельних ресурсів від 27.04.2011 року. Відповідно до висновку № 9544/28 від 15.12.2008 року Державного управління охорони навколишнього середовища в Київській області про погодження матеріалів проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідача було надано позитивний висновок за умови здійснення переведення земельної ділянки в категорію - землі житлової та громадської забудови та внесення відповідного коригування до Генерального плану смт. Коцюбинське та розробки містобудівного обґрунтування. Однак, як вбачається з проекту землеустрою, наявного в матеріалах справи, вказані умови висновку виконані не були.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 року селище міського типу Берковець перейменоване в селище ім. Коцюбинського та до його складу включено залізничну станцію Біличі, та будь-які графічні додатки до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 року, які б підтверджували межі селища Коцюбинське не збереглися, з 1941 року і по даний час рішення щодо встановлення чи зміни меж с. Коцюбинське компетентними органами не приймались, проект встановлення меж не розроблявся та не затверджувався.

Вказані обставини також встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.11 року, що залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.12 року у справі за позовом Київської міської ради до Державного управління навколишнього природного середовища в м. Києві, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Ірпінської міської ради, Коцюбинської селищної ради, за участю прокуратури м. Києва, треті особи - Державне агентство земельних ресурсів України, КП «Святошинське лісопаркове господарство», КП КОР «Обласний лісгосп», Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання бездіяльності протиправною, рішень нечинними та їх скасування, зобов'язання вчинити дії.

Частина 3 ст. 61 ЦПК України визначає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, вищевказаним рішенням суду встановлено, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті рішень щодо відведення земельних ділянок у власність 501 громадянину, у тому числі і відповідачу ОСОБА_2 керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку селища Коцюбинське затверджених рішенням «Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське» від 25.09.2008 року № 689/22-5.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23.11.09 року, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 року у справі за позовом прокурора міста Ірпеня в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації до Коцюбинської селищної ради, треті особи: відділ Держкомзему в м. Ірпінь, виконком Ірпінської міської ради, про визнання незаконними та скасування п. 3 рішення Коцюбинської селищної ради № 689/22-5 від 24.09.2008 року «Про перспективний план розвитку с. Коцюбинське» та рішення № 711/22-5 від 28.10.2008 року «Про передачу деревної рослинності віднесену до категорії зелених насаджень в межах с. Коцюбинське», було встановлено, що вищезазначеним рішенням Коцюбинської селищної ради не встановлювались межі с. Коцюбинське, тобто фактично Коцюбинська селищна рада виконувала вимоги ст. 173 ЗК України щодо реалізації процедури встановлення меж селища; Генерального плану селища Коцюбинське на момент ухвалення вищевказаних рішень не було, його межі не були чітко визначеними, а його статус був сформований на підставі Указу Президії Верховної Ради від 11.02.1941 року; немає ніяких підстав вважати, що Коцюбинська селищна рада при винесенні вищевказаних рішень вирішувала питання належності до її території будь яких земель у певно визначених межах. При цьому, наявність у Пропозиціях перспективного розвитку, наданих на погодження селищної ради, схем розвитку селища, не звільняло органи, які виготовляють та погоджують Генеральний план селища діяти у межах закону.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що на момент прийняття спірного рішення будь-яка містобудівна документація, визначена Законом України «Про планування і забудову територій» в с. Коцюбинське була відсутня, а Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації та згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка могла б бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб.

Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю,навіть якщо ці порушення не пов"язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 173 Земельного кодексу України, межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про основи містобудування" визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про планування і забудову територій" сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми закону та ту обставину, що земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного рішення, розташована поза межами населеного пункту - смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття спірного рішення від 24.12.2008 року № 1887/25-5 межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про незаконність прийнятого рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1887/25-5, як такого, що не відповідає положенням п.12 Перехідних положень та ст. 12 ЗК України.

При вирішенні даного спору, на думку судової колегії, суд першої інстанції вірно та обґрунтовано не прийняв до уваги рішення Коцюбинської селищної ради від 29.04.2010 року № 75 від 15.09.2010 року, № 153 та від 06.11.2009 року, № 170, оскільки вони прийняті після прийняття оспорюваного рішення і обставини які ними підтверджуються не існували на момент прийняття спірного рішення.

Також судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість доводів прокурора про нікчемність договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2143 від 25.04.2009 року, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вказаний договір порушує публічний порядок.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1887/25-5 та відмову у задоволенні вимог про визнання права на спірну земельну ділянку за державою, і, з урахуванням ст.ст. 12, 122, 152, 155, 173 ЗК України, ст.ст. 212-213 ЦПК України, ухвалив законне та обґрунтоване рішення в цій частині.

Разом з тим колегія суддів не може повністю погодитись з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним державного акта на право власності на землю серії ЯЖ № 922113, виданого на ім'я ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, зважаючи на наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст. 81, ст. 131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно ст.126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, в даному випадку є необґрунтованим.

Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст.204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, такі висновки узгоджуються із положеннями ч. 3 ст.152 ЗК України, згідно якої захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом подання позову про визнання угоди недійсною.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким колегія суддів погоджується, про те, що укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки № 2143 від 25.04.2009 року не є таким, що порушує публічний порядок, оскільки він укладений між приватними особами і його предметом є майно, що перебуває у приватній власності.

З огляду на те, що ОСОБА_1 набула права власності на спірну земельну ділянку на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу, який не визнаний судом недійсним і не є нікчемним, колегія суддів приходить до висновку, що і відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності до нового власника ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, з підстав зазначених прокурором.

Крім того, згідно до ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач ), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Доказів незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння земельною ділянкою ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта серії ЯЖ № 922113 на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0075, по АДРЕСА_1, за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації скасувати, з підстав, викладених вище та норм закріплених ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року в частині визнання недійсним державного акту серії ЯЖ № 922113 на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0075, по АДРЕСА_1, за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: