Постанова

від 23.01.2014 по справі 826/8056/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8056/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-Сервер Електронних документів» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-Сервер Електронних документів» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2013 року №0002642250 та №0002652250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

До початку розгляду справи позивачем було подано до суду клопотання про виклик свідка, клопотання при призначення судової експертизи та витребування доказів.

Проаналізувавши клопотання позивача на підставі матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку необхідність відмови у їх задоволенні у зв'язку з їх необгрунтованістю.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва було проведено проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку по взаємовідносинах з ТОВ «Вад Технолоджи Груп» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 25.04.2013 року №287/22-509/37013130, в якому встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.228 п.14.1 ст.14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп.139.1.1 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), підпункту 2.5 пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 44424,00грн., в тому числі по періодам:за 2-4 квартали 2011 року в сумі 38334,00грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 6090,00грн.; та п.44.1 ст.44, п.201.1, 201.6 та 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), Наказу Державної адміністрації України від 21.12.2010 року №969, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.12.2010 року за №1401/18696 «;Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» та наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 року №1379, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), підпункту 2.5 пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 39133,00грн., в тому числі за листопад 2011 року на суму 25000,00грн., грудень 2011 року на суму 8333,00грн., за січень 2012 року на суму 5800,00грн.

На підставі акта перевірки від 25.04.2013 року №287/22-509/37013130 відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 21.05.2013 року №0002652250, яким згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 48916,00грн., з якої основний платіж 39133,00грн. та штрафна санкція 9783,00грн. та №0002642250, яким згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 45946,50грн., з якої основний платіж 44424,00грн. та штрафна санкція1522,50грн. (т.1 а.с.14,12)

Вважаючи вказанв податковв повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Вад Технолоджи Груп» за період, що перевірявся, не мали реального характеру, первинні документи, видані на їх виконання, не відповідають встановленим вимогам, та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договір, укладений позивачем з його контрагентом ТОВ «Вад Технолоджи Груп» є таким, що укладені без мети настання реальних наслідків.

До таких висновків відповідач прийшов на підставі того, що у провадженні СВ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013110060000070 від 17.01.2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212, ч.5 ст.191 КК України. Під час провадження досудового розслідування у кримінальному провадженні, було допитано колишнього засновника та директора ТОВ «Вад Технолоджи Груп» ОСОБА_2, який надав показання, що до діяльності вказаного підприємства відношення не має, статутний фонд підприємства не формував, документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «Вад Технолоджи Груп» не складав та не відписував.

Податковим органом надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що згідно з вимогами ст.203, ст.215, ст.216, ст. 228, ст.236 Цивільного кодексу України, правочини, укладені позивачем з вказаним суб'єктом господарювання є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Відповідно довідки АА №639268 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до видів діяльності за КВЕД ТОВ «ІС-Сервер електронних документів» відносяться комп'ютерне програмування, оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, консультування з питань інформатизації, інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем, оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність. (т.1 а.с.33)

З матеріалів справи вбачається, що в період, за який було проведено перевірку позивача, ТОВ « 1С-Сервер Електронних документів» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Вад Технолоджи Груп».

Як встановлено колегією суддів, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Вад Технолоджи Груп» (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.09.2011 року №0103/1 (т.1 а.с.63).

Згідно з мовами вказаного договору, Виконавець бере на себе зобов'язання надати за завданням Замовника наступні послуги - тестування програмного модуля « ІНФОРМАЦІЯ_1» Замовника з метою виявлення можливих помилок, некоректної роботи, викривлення даних, швидкості виконання розрахунків, а Замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх.

Оплата проводиться на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт (п. п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору по завершенні надання послуг в цілому Виконавець надає Замовнику акт виконаних робіт.

Відповідно до п.п. 1.3-1.5 ст. 1 договору № 6/12, вартість договору визначається як сукупність вартості робіт, що вказані в акті виконаних робіт.

Загальна вартість робіт складає 26176,80 грн. (з урахуванням ПДВ).

Початок робіт: 14 березня 2012 року, закінчення робіт: 30 червня 2011 року. Під закінченням робіт розуміється дата підписання обома сторонами акту здачі-приймання робіт.

На виконання умов договору №0103/1 від 01.09.2011 року сторонами підписані акти приймання-передачі майна №1 від 05.09.11, №2 від 04.11.11, №3 від 18.11.11, №4 від 05.12.11, №5 від 19.12.11, №6 від 27.12.11, №7 від 04.01.12, №8 від 11.01.12, №9 від 19.01.12 року, в яких зазначено, що позивач передає спірному контрагенту дистрибутив програмного забезпечення « ІНФОРМАЦІЯ_1» версія 01.00.016, 01.00.017, 01.00.018, 01.001019, 01.001020, 01.001021, 01.001022, 01.001023, 01.001024 відповідно, записані на оптичних носіях типу CR-V.(т.1 а.с.69-71, 145-147, 192-194).

На підтвердження виконання умов договору № 6/12 представником позивача надано суду копії: акту приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2012 року; податкової накладної від 19 березня 2012 року № 464, звіти про виконання робіт.

Крім того, судом встановлено, що згідно ліцензійного договору № 140501 від 14 травня 2011 р. автор програмного забезпечення « ІНФОРМАЦІЯ_1» (авторське право Ліцензіара на комп'ютерну програму «ІНФОРМАЦІЯ_1» підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1 від 13.05.2011 р.), ОСОБА_4, яка також виступає одним із засновників ТОВ « 1С-Сервер електронних документів», передала невиключну ліцензію, що дає право на використання твору комп'ютерна програма « ІНФОРМАЦІЯ_1» в обумовлених Договором межах та на необмежений строк для розповсюдження серед потенційних користувачів, якими є юридичні особи, що звітують до контролюючих органів.

За вказаним договором передаються права на використання твору такими способами: право зробити необхідну кількість копій Твору, встановити та використовувати Твір на робочих місцях Ліцензіата у відповідності до функціонального призначення Твору; право включати копії Твору або його частину до інших об'єктів інтелектуальної власності, які є власною розробкою Ліцензіата; право продавати копії Твору у складі власного програмного забезпечення, які є власною розробкою Ліцензіата; використовувати Твір під фірмовим найменуванням, виробничою маркою, товарним знаком; випускати у світ Твір у будь-якій формі і будь-яким способом для користування (придбання) невизначеному колу осіб; відтворювати Твір без обмеження тиражу; розповсюджувати Твір шляхом його реалізації споживачам без обмежень по території по галузях діяльності, тощо; внесення змін в Твір, в том числі з пристосуванням до іншого середовища та типів ЕОМ; комерційне використання Твору через надання відповідних послуг за плату; публічно використовувати Твір з метою демонстрації, реклами, інформації, тощо; транслювати та передавати Твір відповідними мережами; укладати субліцензійні договори.

Між ТОВ « 1С-Сервер електронних документів» та представництвом компанії «ІС» в Україні ТОВ «Єврософтпром» було укладено договір № Р00012 від 28.02.2011 року, згідно з умовами якого ТОВ « 1С-Сервер Електронних документів» зобов'язується надавати за плату послуги із забезпечення доступу користувачам до програмного продукту «1С: Підприємство» до сервісу здачі електронної звітності. Надання такого доступу забезпечується засобами програмного продукту « ІНФОРМАЦІЯ_1».

Наведене свідчить про наявність господарської мети при здійсненні вказаних вище господарських операцій та підтвверджує їх реальний характер.

Враховуючи те, що виконання дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій та зазначає, що формальна невідповідність первинних документів встановленим вимогам не може свідчити про безтоварний характер господарських операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВАД Технолоджі Груп» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, п.п. 139. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи, справжність підпису на яких директора ТОВ «ВАД Технолоджі Груп» ОСОБА_2 підтверджена висновком спеціаліста №26 від 12.06.13.

Колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на пояснення, директора ТОВ «ВАД Технолоджі Груп» ОСОБА_2, відповідно до яких вказана особа не має відношення до господарської діяльності ТОВ «ВАД Технолоджі Груп», зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення засновника ТОВ «ВАД Технолоджі Груп», на які посилається суд першої інстанції при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначена особа надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

Перевіряючи посилання апелянта на порушення відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимог п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Апелянт вказує, що перевірка, за результатами якої складено акт від 25.04.2013 року №287/22-509/37013130 та винесено спірні податкові повідомлення-рішення проведена на підставі п/п. 78.1.11. ПК України відповідно до постанови слідчого. Позивач зазначає, що відповідно до п. 86.9. ПК України у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується податковим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до набрання законної сили відповідним рішенням суду, а матеріали перевірки передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. При цьому, як вважає позивач, зазначений пункт ПК України не передбачає будь-яких винятків для прийняття податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідними судовим рішенням в залежності від характеру чи кваліфікації розслідуваного суспільно небезпечного діяння.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку скаржник посилається на редакцію п. 86.9. ПК України, яка діяла до проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень. Проте, станом на дату прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до п. 86.9. ПК України (в редакції Закону від 20.11.2012 року № 5503-VI, який набрав чинності з 04.01.2013 р., тобто до дати прийняття оскаржуваних рішень), у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Тобто, у зв'язку із внесеними до п. 86.9. ПК України змінами, які набрали чинності з 04.01.2013 р., у разі проведення перевірки платника податків на підставі п/п. 78.1.11. ПК України, податкове повідомлення-рішення не приймається до набрання законної сили відповідним судовим рішенням лише у випадку, якщо відносно посадових осіб цього ж платника податків, який перевіряється, в рамках кримінального провадження розслідується кримінальне правопорушення, предметом якого є податки та/або збори.

Відносно інших осіб (платників податків), перевірка яких проведена на підставі п/п. 78.1.11. ПК України, ДПІ не обмежена у праві прийняття податкових повідомлень-рішень, у т.ч., в даному випадку - відносно позивача, оскільки під час розгляду справи не встановлено обставин розслідування в рамках кримінального провадження кримінального правопорушення стосовно посадових осіб позивача, предметом якого б були податки/збори.

При цьому, як вже зазначалося вище, вищезгадана кримінальна справа порушена за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ «Вад Технолоджи Груп».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність факту здійснення господарських операцій та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-Сервер Електронних документів» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-Сервер Електронних документів» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державної податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0002642250 та №0002652250.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-Сервер Електронних документів» (код ЄДРПОУ 37013130, 03115, м. Київ, вул. Депутатська, 16/8) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1896,00 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яносто шість грн. 00 коп).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.