Ухвала

від 20.04.2015 по справі 826/8056/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2015 року м. Київ К/800/9644/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Лосєва А.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року

у справі № 826/8056/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С - Сервер Електронних Документів»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю « 1С - Сервер Електронних Документів» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2013 року у справі № 826/8056/13-а у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 21.05.2013 року № 0002642250 та № 0002652250.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ « 1С - Сервер Електронних Документів» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Вад Технолоджи Груп» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 25.04.2013 року № 287/22-509/37013130, яким встановлено порушення пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 44 424, 00 грн., п. 44.1 ст. 44, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 39 133, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.05.2013 року № 0002642250, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 45 946, 50 грн., № 0002652250, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 48 916, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірності податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо реальності господарських операцій позивача з його контрагентом та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ « 1С - Сервер Електронних Документів» (Замовник) та ТОВ «Вад Технолоджи Груп» (Виконавець) укладено договір, відповідно до умов якого Виконавець бере на себе зобов'язання надати за завданням Замовника наступні послуги: тестування програмного модуля «С-Звіт» Замовника з метою виявлення можливих помилок, некоректної роботи, викривлення даних, швидкості виконання розрахунків, а Замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції позивача з його контрагентом: договором, додатковою угодою, актами приймання-передачі майна, звітами про виконання робіт, податковими накладними, актами виконаних робіт.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно ліцензійного договору автор програмного забезпечення «1С-Звіт» (авторське право Ліцензіара на комп'ютерну програму « 1С-Звіт» підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір) ОСОБА_6, яка також виступає одним із засновників ТОВ « 1С - Сервер Електронних Документів», передала невиключну ліцензію, що дає право на використання твору комп'ютерна програма « 1С-Звіт» в обумовлених Договором межах та на необмежений строк для розповсюдження серед потенційних користувачів, якими є юридичні особи, що звітують до контролюючих органів.

За вказаним договором передаються права на використання твору такими способами: право зробити необхідну кількість копій Твору, встановити та використовувати Твір на робочих місцях Ліцензіата у відповідності до функціонального призначення Твору; право включати копії Твору або його частину до інших об'єктів інтелектуальної власності, які є власною розробкою Ліцензіата; право продавати копії Твору у складі власного програмного забезпечення, які є власною розробкою Ліцензіата; використовувати Твір під фірмовим найменуванням, виробничою маркою, товарним знаком; випускати у світ Твір у будь-якій формі і будь-яким способом для користування (придбання) невизначеному колу осіб; відтворювати Твір без обмеження тиражу; розповсюджувати Твір шляхом його реалізації споживачам без обмежень по території по галузях діяльності, тощо; внесення змін в Твір, в том числі з пристосуванням до іншого середовища та типів ЕОМ; комерційне використання Твору через надання відповідних послуг за плату; публічно використовувати Твір з метою демонстрації, реклами, інформації, тощо; транслювати та передавати Твір відповідними мережами; укладати субліцензійні договори.

Між позивачем та представництвом компанії «ІС» в Україні ТОВ «Єврософтпром» укладено договір, згідно якого ТОВ « 1С - Сервер Електронних Документів» зобов'язується надавати за плату послуги із забезпечення доступу користувачам до програмного продукту « 1С: Підприємство» до сервісу здачі електронної звітності. Надання такого доступу забезпечується засобами програмного продукту «1С-Звіт».

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено наявність господарської мети при здійсненні вказаних вище господарських операцій та підтвердження їх реального характеру.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року у справі № 826/8056/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

А.М.Лосєв