Ухвала

від 21.01.2014 по справі 2а-5559/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 р. Справа № 1236/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року в справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Львівського меблевого комбінату до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

В червні 2012 року Відкрите акціонерне товариство Львівського меблевого комбінату (далі - ВАТ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2012 №№0002062321 та 0002072321. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на порушення вимог п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР) ДПІ самостійно та у спосіб, який ВАТ вважає неправомірним, розрахувала звичайну ціну продажу об'єктів нерухомості. Крім того, право позивача на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість (далі - ПДВ), сплаченого у зв'язку із здійсненням господарської операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Донбас-Інвест» (далі - ТОВ) підтверджується усіма необхідними первинними документами, які були представлені до перевірки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року в справі №2а-5559/12/1370 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.06.2012 №0002062321 повністю, а №0002072321 в частині збільшення ВАТ суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 1351911грн. Стягнуто з Державного бюджету України в користь ВАТ судовий збір у розмірі 2133грн.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни, оскільки вартість, яка у них вказана, є інвентаризаційною вартістю об'єкта, що визначається, виходячи з його будівельної (балансової) вартості на час будівництва. Додатково, висновок податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту в сумі 17667грн за рахунок відображення операцій з придбання послуг від ТОВ за лютий 2011 року є обґрунтований, оскільки позивачем не подано документів, які б підтверджували факт виконання робіт згідно договору від 01.02.2011 №ДІ-01/02-2011/1.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що при визначенні звичайної ціни продажу ВАТ нерухомого майна податковим органом використовувалися витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно, які встановлюють дійсну вартість такого майна, а позивачем занижено ціну його продажу. Позивачем не подано жодного доказу, який би підтверджував, що ціна за якою реалізовано нерухоме майно, відповідає реальній вартості такого майна. При реалізації такого майна оцінка його вартості суб'єктом оціночної діяльності відповідно до вимог законодавства не проводилась. В.о. голови правління ВАТ Слободянюк О.В. укладаючи відповідні договори купівлі-продажу нерухомого майна від імені ВАТ діяв за межами цивільної правоздатності.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

На підставі Акта від 24.05.2012 №549/22-20/00274849 позапланової виїзної документальної перевірки ВАТ з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВА ЛАЙВ» (далі - ТОВ-1), ТОВ та іншими за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог: пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.135.5.13 п.135.5 ст.135, п.146.14 ст.146 ПК України, пп.1.20.2 п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №334/94-ВР в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 1753366грн; п.14.1.191 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого занижено ПДВ всього в сумі 1369578грн, в тому числі в лютому 2011 року в сумі 4000грн, в березні 2011 року в сумі 13667грн, в квітні 2011 року на суму 1351911грн(а.с.14-36 т.1).

Перевіркою повноти визначення показників доходу встановлено їх заниження по взаєморозрахунках з ТОВ-1 за ІІ квартал 2011 року в сумі 7623330грн, в результаті реалізації основних засобів нижче звичайних цін, які визначалися ДПІ із використанням витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно. Під час перевірки не представлено експертної оцінки вартості нерухомого майна.

Аналогічно, встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ за рахунок заниження бази оподаткування при реалізації цього ж нерухомого майна.

13.06.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002062321, яким збільшено ВАТ суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1753366грн; №0002072321, яким збільшено ВАТ суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1369579грн(основний платіж 1369578грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн) (а.с.12-13 т.1).

Перевіряючи правомірність нарахування податковим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та ПДВ із застосуванням звичайних цін, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у ІІ кварталі 2011 року (акти приймання-передачі нерухомого майна оформлені 13, 14, 20, 21, 22 квітня 2011 року) ВАТ на підставі окремих договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 24.12.2010 реалізовано ТОВ-1, за ціною обумовленою сторонами, нерухоме майно, яке знаходиться за адресою м.Львів, вул.Зелена 204, а саме реалізовано:

1. склад техматеріалів літ. «Л-1» площею 563,3кв.м., за ціною -93288грн;

2. фанерний цех літ. «Є-3»площею 2726,2кв.м., за ціною - 451524грн;

3. склад готової продукції літ. «И-2»площею 642,2кв.м., за ціною -106347грн;

4. головний виробничий корпус літ. «З-2»площею 5165,2кв.м., за ціною -855324грн;

5. прохідну літ. «Й-1»площею 42,6кв.м., за ціною -18000грн;

6. котельню літ. «Ж-3»площею 924,1кв.м., за ціною -153030грн;

7. сушильні камери, охолоджуючі приміщення літ. «М-2»площею 1955,6кв.м., за ціною -323846грн;

8. автогараж 2-х машин літ. «І-1»площею 100,2кв.м., за ціною -16592грн;

9. цех театральних крісел літ. «Е-2»площею 1497,00кв.м., за ціною - 247903грн (а.с.109-134 т.1).

В подальшому ТОВ-1 придбане у ВАТ нерухоме майно реалізувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Профіт-торг», а з травня 2011 року ВАТ орендує таке нерухоме майно в останнього (а.с.138-155 т.1).

Згідно з п.146.14 ст.146 ПК України дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

За змістом абзацу 1 п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

Підпунктом 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону №334/94-ВР (чинного на час виникнення спірних відносин) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Зазначені висновки суду першої інстанції свідчать про правильне застосування норм матеріального права і узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 07 листопада 2011 року №21-328а11.

Також судом першої інстанцій зроблено правильний висновок, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни, оскільки вартість, яка у них вказана, є інвентаризаційною вартістю об'єкта, що визначається, виходячи з його будівельної (балансової) вартості на час будівництва (п.9 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127).

З огляду на те, що відповідачем не було представлено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу нерухомого майна у співставних умовах, висновок суду першої інстанції про неправомірність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та ПДВ, з підстав реалізації такого за цінами нижче звичайних є правомірним.

Щодо тверджень апелянта про укладення в.о. голови правління ВАТ Слободянюк О.В. вказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна від імені ВАТ за межами його цивільної правоздатності, то слід вказати на наступне.

Протоколом №2 загальних зборів акціонерів ВАТ від 16.05.2008 у зв'язку зі звільненням голови правління ВАТ у перерві між проведенням загальних зборів функціональні обов'язки такого покладено на заступника голови правління Слободянюка О.В. із наділенням визначених повноважень щодо представництва та здійснення розпорядчих функцій по управлінню, а саме, зокрема, за погодженням наглядової ради особисто підписувати договори, контракти, договори оренди, інші угоди від імені ВАТ на суму більше 10000грн (а.с.1-7 т.2).

Свої висновки апелянт обґрунтував відсутністю в матеріалах справи погодження наглядової ради на підписання в.о.голови правління вказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 239 цього ж Кодексу передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно зі ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Разом з тим, у відповідності до ч.3 ст.92 цього ж Кодексу орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що вказані договори купівлі-продажу нерухомого майна, які укладені в.о. голови правління Слободянюк О.В., не є нікчемними правочинами, а оспорюваними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом.

Відповідно до чинного податкового законодавства відповідно, відсутність або наявність обмежень повноважень представника на вчинення правочинів від імені юридичної особи не впливає на визначення правомірності відображення наслідків відповідних операцій у податковому обліку.

Необхідною умовою для визнання правочину недійсним на підставі ч.3 ст.228 ЦК України та ч.1 ст.207 ГК України є завідома суперечність спірного правочину інтересам держави та суспільства.

Зазначені норми повинні застосовуватися у податкових спорах із урахуванням функцій та повноважень контролюючих органів у розумінні ПК України, які покладені на них чинним законодавством.

Функції органів державної податкової служби визначені ст.ст.8-10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чинного на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Зокрема, згідно із п.1 ст.10 цього ж Закону податкові органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів.

Виходячи з цього, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи.

В інших випадках аналіз дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочинів, у тому числі на предмет порушення інтересів держави, не належить до компетенції податкових органів.

Можливе недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування.

В розглядуваній справі договори купівлі-продажу нерухомого майна були належним чином відображені ВАТ у податковому обліку, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено. Посилання контролюючого органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства, у розглядуваній справі не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про порушення інтересів держави у фіскальній сфері.

Крім того, для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Відповідних обставин у розглядуваній справі судами встановлено не було.

Навпаки, постановою Галицького районного суду м.Львова від 01 серпня 2012 року скасовано постанову прокурора відділу управління наглядом прокуратури Львівської області від 26 червня 2012 року про порушення кримінальної справи відносно Слободянюка О.В. за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України (а.с.264-267 т.1).

Разом з тим, є безпідставним твердження суду першої інстанції, що вказана постанова відповідно до вимог ст.72 КАС України є обов'язковою для адміністративного суду, оскільки такими є лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили (ч.4 цієї статті), якими така постанова не є.

Додатково, неможна погодитися з покликанням суду першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні на вимоги ст.172 ПК України, оскільки така стосується оподаткування доходів фізичних осіб платників податків.

Однак, оскільки судом відмовлено в позові не лише з цих підстав, то це (наведене) неправильне застосування норми матеріального та процесуального права не призвело до незаконності рішення в цілому і не може бути підставою для його скасування.

Частинами 1, 6 ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон) оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст.9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Випадки обов'язкового проведення оцінки майна встановлюються цим Законом.

За змістом ч.1, абзацу 8 ч.2 ст.7 Закону оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках оподаткування майна згідно з законом.

Оскільки чинним законодавством на момент укладення вказаних договорів та оподаткування їх результатів не передбачено обов'язкової оцінки майна, сторони визначили ціну продажу нерухомого майна з взаємною згодою (за домовленістю сторін, ст.627 ЦК України), то позивачем не порушено вимоги Закону при визначенні доходу та об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та ПДВ.

Також, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що наявні в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення описки у датах прийняття податкових повідомлень-рішень не можуть вважатися підставою для скасування чи зміни рішення суду, та можуть бути виправлені у порядку встановленому ст.169 КАС України.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в оскарженій частині правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

В іншій частині - щодо скасування податкового-повідомлення від 13.06.2012 №0002072321, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 17668грн(основний платіж 17667грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн), рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права роботи правові висновки щодо цієї частини судового рішення. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 24 січня 2014 року.