Постанова

від 20.01.2014 по справі 827/2048/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 827/2048/13-а

20.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Щербінін О.О.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ураніс"- Калюжний Леонід Ігорович (наказ №2К від 11.10.2006року),

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ураніс"- Петрова Наталія Юріївна, довіреність № б/н від 28.08.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі- Обухова Алла Вячеславівна, довіреність № 22/9/27-05-10-25 від 29.08.13

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 827/2048/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Александров О.Ю.) від 13.11.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ураніс" (вул. Вакуленчука, буд.29, місто Севастополь, 99053)

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі (вул. Пролетарська, буд.24, місто Севастополь, 99014)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13.11.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ураніс" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі №0000122210 від 26.07.2013 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ураніс" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1839,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 919,50 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі №0000142210 від 26.07.2013 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ураніс" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53227,50 грн., у тому числі 42 582,00 грн. - основний платіж, 10645,50 грн. - штрафні санкції. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі №0000132210 від 26.07.2013 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ураніс" розміру від'ємного значення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 19873,00 грн., вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено,що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ураніс" (далі- позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі (далі-відповідач) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2013: №0000142210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53227,50 грн., у тому числі 42582,00 грн.-основний платіж, 10645,50грн.-штрафні санкції; №0000122210 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1839,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 919,50грн.; №0000132210 про зменшення розміру від'ємного значення вартість суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 19 873,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки не відповідають дійсності та у відповідача були відсутні підстави для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1839,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 919,50грн., збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53227,50 грн., зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 19873,00 грн.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.07.2013 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення:№0000122210 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1839,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 919,50грн.; №0000142210 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53227,50 грн., у тому числі 42 582,00 грн.-основний платіж, 10645,50 грн.-штрафні санкції;№0000132210 про зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 19873,00 грн.

Передумовою зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 19873,00грн. став акт №143/27-05-22-01-10/31734954 від 17.07.2013 позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ "Евоком Україна" за період з 01.02.2012 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: частини п'ятої статті 203, частини першої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів, послуг; пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 21712,00 грн., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування (р.23) на загальну суму 1839,00 грн., та завищення від'ємного значення податку на додану вартість (р.240 на загальну суму 19873,00 грн.;пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 42 582,00 грн. також перевіркою встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з контрагентом-постачальником ТОВ "Евоком Україна" за період з 01.02.2012 по 30.09.2012 та не підтверджено реальність проведених господарських операцій з постачальником - з ТОВ "Евоком Україна" за лютий та липень 2012 року, з урахуванням їх виду, обсягу та розрахунків.

З приводу повноти та правильності нарахування та сплати позивачем податку на прибуток підприємств застосуванню до спірних відносин підлягають норми розділу III Податкового кодексу України, з приводу повноти та правильності нарахування та сплати податку на додану вартість-норми розділу V Податкового кодексу України.

За змістом норм розділу III Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств.

За змістом норм розділу V Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідними операціями.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 28.09.2011 між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Евоком Україна" (Постачальник) укладено договір поставки №15, згідно якого Постачальник зобов'язується поставляти визначений цим Договором товар, а Покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати товар згідно з рахунками. Найменування, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, зазначаються у рахунках, оплата товару здійснюється по договірних цінах, узгоджених сторонами у розрахунку.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на виконання умов вказаного договору сторонами оформлені відповідні податкові накладні, накладні, рахунки(том 1, аркуші справи:46, 51, 55, 60, 65, 69, 73, 77, 82, 86, 90, 93, 97, 101, 108 114 118 122 126 130 133 137, 141; 48, 49 53 54 57 62 63 67, 71, 75, 79, 81, 84, 88, 92, 95, 99, 103, 104, 105, 111, 112, 116,120, 124, 129, 132, 135, 139, 143, 144, 146; том 2 аркуші справи: 98, 102, 104; том 1 аркуші справ: 50, 58, 64, 68, 72, 76, 80, 85, 96, 100, 106, 113, 117, 121, 125, 128, 136, 140, 145).

Як вбачається з матеріалів справи 01.06.2010 між Приватним підприємством "Нічний експрес" (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Евоком Україна" (Замовник) укладений договір №9117 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно якого Відправник або Одержувач передає (отримує), а Перевізник приймає на себе забезпечення перевезення на території України вантажі, кількісні та якісні характеристики яких, а також маршрут доставки, відомості про Одержувача, вказуються з заявках (вантажних деклараціях) на кожне перевезення.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на підставі договору №9117 від 01.06.2010 перевізником - Приватним підприємством "Нічний експрес" від ТОВ "Евоком Україна" на адресу позивача здійснювалося перевезення вантажів (радіодеталей, електрообладнання), що підтверджується відповідними вантажними деклараціями ( том 3, аркуші справи 108-120).

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що зазначені податкові накладні підписані, скріплені печаткою підприємства - постачальника товарів, яке на момент їх видачі було зареєстровано як юридична особа та мало статус платника податку на додану вартість, що відповідачем не оспорюється. Оплата придбаних товарів позивачем здійснена, що підтверджується наданими суду копіями платіжних доручень копіями виписками по банківським операціям у 2012 році, карткою рахунку 63.1 по контрагенту - ТОВ "Евоком Україна"( том 1 аркуші справи:147-152, том 3 аркуш справи 92;том 2 аркуші справи232-239; том 1 аркуші справи153-159).

Заявником апеляційної скарги не враховано, що фактичне переміщення товарів від ТОВ "Евоком Україна" до позивача підтверджується наведеними вантажними деклараціями, а використання у власній діяльності- відповідними відомостями списання ТМЦ; звітами щодо руху ТМЦ за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2012 року;контрактом №UR16-2011 від 07.04.2011 з покупцем-Elnacom Systems LLC, США, на поставку 20 комплектів рамочних антенн;контрактом №UR35-2011 від 07.04.2011 з покупцем - Elnacom Systems LLC, США, на поставку антено-узгоджувальних пристроїв у кількості 1350 штук; наказами позивача від 11.10.2011 "Про відкриття замовлення", від 17.11.2011 "Про відкриття замовлення»; вантажними митними деклараціями на експорт товарів (радіопристроїв) (том 1, аркуші справи 248-251, том 2 аркуші справи 2-5, 7-9, 11-14, 16-19, 21-23);том 2 аркуші справи 42-46, 47-51, 52-56, 57-61, 62-67, 68-73, 74-78, 79-84); том 1 аркуші справи 182-186;, том 2 аркуші справи 187-191; том 2 аркуші справи 192, 193; том2 аркуші справи 24-25, 27-28, 30-31, 33-34, 36-37, 39-40).

Слід зазначити, що доказів про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, відповідачем суду не надано. Господарські операції здійснювалися в межах основних видів діяльності (виробництво електронних компонентів; виробництво обладнання зв'язку; виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування) за КВЕД, зазначених в довідці Управління статистики у місті Севастополі АА №769932 від 12.11.2012 ( том 1 аркуш справи 11).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що господарські операції з поставки радіодеталей та електрообладнання позивачу також здійснювалися Товариством з обмеженою відповідальністю "Евоком Україна" в межах основних видів діяльності (оптова торгівля електронними компонентами та устаткуванням; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; інші види оптової торгівлі) за КВЕД, зазначених в довідці Головного міжрегіонального управління статистики у місті Києві АА №340726 (том 2, аркуш справи 243).

Як свідчать матеріали справи з метою здійснення виробничої діяльності позивачем 01.12.2011 з Публічним акціонерним товариством "Мусон" укладений договір на оренду, відшкодування витрат та надання послуг №1146-А, згідно з яким позивач орендує приміщення 3-го поверху корпусу 1 по вул. Вакуленчука, 29 у місті Севастополі, загальною площею 552,12 кв.м.(том 3 аркуші справи 52-60).

Судова колегія звертає увагу на те, що не надано відповідачем й доказів відсутності у ТОВ "Евоком Україна" на час вчинення господарських операцій статусу юридичної особи та платника податків, незвичності вказаних операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо підтвердженості реальності здійснення господарських операцій, складені Товариством з обмеженою відповідальністю "Евоком Україна" податкові накладні є підставою для включення позивачем зазначених у них сум до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, а також до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими вважаються посилання в апеляційній скарзі щодо нікчемності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Евоком Україна",оскільки норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, відповідачем не наведено. Відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає неспрямованість укладених позивачем з контрагентами договорів на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. Будь-яких достовірних доказів нікчемності угод між позивачем та контрагентами заявником апеляційної скарги не зазначено. Жодною нормою законодавства державні податкові інспекції не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними. Угоди з контрагентами позивача недійсними не визнавалися. Підстави вважати її нікчемними відсутні.

Слід зазначити, що актом перевірки відповідача також підтверджується факти оформлення зазначених документів між позивачем та його контрагентами на виконання укладених договорів, поряд з цим, акт перевірки не містить встановлення фактів недоліків в оформленні даних документів.

Судова колегія, з урахуванням норм Податкового кодексу України, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат до складу матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для невключення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що документи, створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.Оскільки законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення таких сум до витрат, то у позивача існують достатні підстави для формування на основі таких документів матеріальних витрат.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податків права на віднесення сум до складу витрат з податку на прибуток підприємств та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (робіт, послуг) по операціях, що підлягали оподатковуванню. Тобто, якщо контрагент не виконав своїх податкових зобов'язань щодо нарахування та сплати податків до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, а не для добросовісного придбавача товарів (робіт, послуг).

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначена позиція узгоджується також із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Судова колегія зазначає, що покупець (позивач) не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем робіт, ані за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Недоречними визнаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів невстановленими особами, оскільки платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. Крім того, відповідачем не наведено належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо неправомірного зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1839,00 грн. збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53227,50грн., зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 19873,00грн., що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2013: №0000142210; №0000122210; №0000132210.

Оскільки судом встановлено помилковість зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1839,00 грн. збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53227,50грн., зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 19873,00грн. за наслідками позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ "Евоком Україна" за період з 01.02.2012 по 30.09.2012, то і застосування у спірних податкових повідомленнях-рішеннях штрафних санкцій в сумі 919,50грн. та в сумі 10645,50грн. слід визнати такими, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального права.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено про стягнення судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13.11.2013 у справі № 827/2048/13-а змінити.

Викласти пункт 5 резолютивної частини у наступній редакції:

"5.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ураніс" (ідентифікаційний код 317334954; адреса місцезнаходження: вул. Вакуленчука, буд.29, місто Севастополь, 99053) судовий збір у розмірі 758,59 грн."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13.11.2013 у справі № 827/2048/13-а залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 січня 2014 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко