Постанова

від 28.01.2014 по справі 901/73/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року Справа № 901/73/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівВасищака І.М., Чернова Є.В., за участю представників: позивача -не з'явились, відповідача -не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуфізичної особи-підприємця Піліпяка В.А. на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 у справі№901/73/13-г за позовомБілогірського районного споживчого товариства дофізичної особи-підприємця Піліпяка В.А. про виселення та стягнення 1800 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2013 (суддя Медведчук О.Л.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 (судді: Рибіна С.А., Голик В.С., Сотула В.В.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Фізична особа-підприємець Піліпяк В.А. в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм процесуального права, а саме ст.ст.34,101 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на недослідження судами попередніх інстанцій суперечностей між пунктами 6.2 та 6.4 договору оренди №344 від 28.09.2007 в частині неможливості та можливості його одностороннього припинення відповідно. Крім того, заявник вважає, що оскільки з 01.10.2010р. жодна зі сторін не заявила про припинення договору оренди після закінчення строку його дії, та враховуючи заяву позивача про переукладення договору оренди №344 від 28.09.2007, договір вважається продовженим на той же 3-річний строк (до 28.09.2013р.). Також, на думку заявника, об'єкт оренди з 20.09.2012р. фактично займала та використовувала Білогірська райдержадміністрація для проведення виборів, що унеможливило користування згаданим об'єктом з боку відповідача та звільняє останнього від внесення орендної плати за період користування приміщенням іншою особою.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

28.09.2007р. між Білогірським районним споживчим товариством (орендодавцем) та фізичною особою-підприємцем Піліпяком В.А. (орендарем) укладений договір здачі в оренду основних засобів №344 (далі - договір оренди №344), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування клуб Білогірського районного споживчого товариства, який знаходиться за адресою: м.Білогірськ, вул.Нижньогірська,13, загальною площею 198,5 кв.м. за актом приймання-передачі основних засобів у тимчасову оренду.

Відповідно до розділу 6 договору оренди №344 строк його дії - з 01.10.2007р. по 01.10.2010р. Сторони погодили, що в разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору після закінчення його строку на протязі одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах.

28.09.2007р. на виконання умов договору оренди №344 приміщення були передані позивачем відповідачу за актом приймання-передачі основних засобів в оренду.

Згідно з ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст.193 ГК України та ст.ст.525,526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що обов`язок орендодавця з передачі нежитлових приміщень був виконаний належним чином, про що свідчить підписаний сторонами акт приймання-передачі основних засобів в оренду. Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання з оплати за користування майном виконав не в повному обсязі, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 1800 грн. за період з 01.06.2012р. по 01.12.2012р.

Оскільки розмір оплати за користування приміщеннями встановлений п.3.1 договору оренди №344 та відповідач не надав доказів її оплати у встановленому договором розмірі, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Піліпяка В.А. заборгованості по орендній платі в розмірі 1800 грн.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2.4 договору оренди №344 передбачено, що після закінчення строку дії договору відповідач повинен повернути орендоване майно за актом приймання-передачі.

У листопаді 2012 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору оренди №344 у зв'язку з невиконанням орендарем вимог щодо погашення заборгованості по орендній платі за більш ніж три місяці та просив звільнити орендовані приміщення. Дана вимога залишена відповідачем без реагування.

Враховуючи розрахунок орендної плати, апеляційний суд дійшов висновку про те, що договір оренди №344 припинив свою дію 30.11.2012р.

Таким чином, оскільки до моменту винесення рішення судом першої інстанції відповідач орендовані приміщення не повернув, суд визнав правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача з орендованих приміщень.

Однак, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.629 та ч.1 ст.762 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Предметом даного спору є, зокрема, стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди №344, яка виникла в період з 01.06.2012р. по 01.12.2012р., а підставою позову - невиконання відповідачем зобов'язань по внесенню орендної плати у розмірах та строки, встановлені цим договором.

Судами залишено поза увагою імперативні приписи ч.6 ст.762 ЦК України, згідно яких наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Зважаючи на те, що норма ч.6 ст.762 ЦК України не містить договірних застережень, то її застосування в орендних правовідносинах сторін ніяким чином не залежить від таких обставин, як-от, невизначеність в договорі умов щодо звільнення орендаря від внесення орендної плати через неможливість користування орендованим майном, за яку орендар не відповідає; обізнаність чи необізнаність орендаря з незадовільним технічним станом орендованого майна чи фактичним його використанням іншими особами тощо .

Зокрема, не застосувавши до спірних правовідносин приписи ч.6 ст.762 ЦК України, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки наявному у справі акту прийому-передачі від 26.09.2012 (а.с.59 том 2) та листу №1656/03/18 від 17.09.2012 (а.с.57 том 2), які вказують на фактичне користування іншою особою (Білогірською міською радою) спірним приміщенням в період з 26.09.2012р. по 20.12.2012р. для розміщення виборчої дільниці, тобто частково і в період дії договору оренди 28.09.2007 №344, укладеного між сторонами по справі.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Всупереч вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України апеляційним судом належним чином не відхилено та не спростовано доводи відповідача щодо тимчасової неможливості фактичного використання ним спірного приміщення за договором оренди №344 з незалежних причин, а саме через обставини невідкладного зайняття приміщення третьою особою у вищезгаданий період з метою дотримання положень Закону України "Про вибори народних депутатів України". Вказані обставини не виключають наявність підстав для звільнення орендаря від внесення орендної плати за період з 26.09.2012р. по 20.12.2012р. в силу приписів ч.6 ст.762 ЦК України.

Отже, судами попередніх інстанцій помилково не досліджено питання щодо неможливості використання відповідачем орендованого нерухомого майна за цільовим призначенням з незалежних від орендаря причин та обумовлену цим наявність передбачених ч.6 ст.762 ЦК України підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати в спірний період.

Колегія враховує, що один об'єкт оренди чи його частина у період дії відповідного договору не може бути використаний третьою особою (за винятком передачі майна суборенду), оскільки це унеможливлює реалізацію відповідачем права користування цим об'єктом і не відповідає вимогам ст.759 ЦК України.

Разом з тим, при розгляді позовних вимог про виселення орендаря із займаних приміщень судами не враховано наступне.

Стаття 782 ЦК України надає право наймодавцю відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Проте, підстави припинення договору оренди і односторонньої відмови від договору оренди не слід ототожнювати. Так, відмова від договору передбачає повідомлення орендодавцем орендаря про таку відмову і тільки з моменту отримання відповідного повідомлення договір є розірваним (ч.2 ст.782 ЦК України).

Однак, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено направлення відповідачу (орендарю) та одержання останнім повідомлення орендодавця про відмову від договору у зв'язку з невнесенням орендної плати протягом трьох місяців підряд. При цьому, наявний у справі лист позивача від 12.11.2012 (а.с.17 том 1) за своїм змістом не може вважатися належним доказом реалізації орендодавцем права на односторонню відмову від договору оренди, оскільки цей лист не містить як посилань на ст.782 ЦК України так і вказівок на вчинення такої відмови.

З цих же підстав, колегія визнає помилковим висновок апеляційного суду про припинення 30.11.2012р. договору оренди №344 у зв'язку з направленням орендодавцем листа-повідомлення від 12.11.2012 про одностороннє дострокове розірвання цього договору (а.с.17 том 1), оскільки, по-перше, односторонню відмову від договору оренди та його дострокове розірвання не слід ототожнювати.

По-друге, згідно з ч.1 ст.188 ГК України та ч.1 ст.651 ЦК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на те, що заявник правильно зазначає про взаємовиключні положення пунктів 6.2 та 6.4 договору оренди №344 від 28.09.2007 в частині недопустимості та можливості його одностороннього припинення відповідно, колегія приймає до уваги правила ч.1 ст.651 ЦК України, ч.1 ст.188 ГК України та п.6.3 договору оренди щодо можливості його дострокового розірвання за згодою сторін або за вимогою однієї із сторін за рішенням суду. Разом з тим, доказів розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку матеріали справи не містять та позивачем не надано.

Таким чином, суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновку про наявність підстав для виселення орендаря зі займаного приміщення у зв'язку із розірванням орендодавцем договору оренди №344 в односторонньому порядку.

Водночас, з огляду на те, що сторони в п.6.5 договору оренди №344 погодили, що в разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору після закінчення його строку на протязі одного місяця він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, касаційна інстанція, керуючись ст.111 12 ГПК України, вважає за необхідне доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи з'ясувати, чи на підставі ст.764 ЦК України мала місце пролонгація даного договору оренди після 01.10.2010р., врахувавши, при цьому, лист-заперечення орендодавця від 30.08.2010 (а.с.37 том 2) та п.4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".

Разом з тим, достеменно встановивши дійсний момент припинення договору оренди №344 від 28.09.2007, суду першої інстанції також слід звернути увагу на абзац 4 п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про найм (оренду) майна", яким роз'яснено, що з урахуванням положень ст.с.653,795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Колегія також враховує, що викладеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин припинення договору оренди та стягнення орендної плати (постанови ВСУ від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180 та від 04.12.2012 у справі №36/12), суть якої полягає у наявності в орендодавця правових підстав вимагати від орендаря виконання зобов'язання зі сплати орендних платежів, нарахованих за період після закінчення або дострокового розірвання договору оренди аж до моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцю.

Наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності заборгованості за договором оренди в спірний період, її розміру, оцінки наявних у справі доказів в розрізі застосування до спірних відносин положень ч.6 ст.762, ст.764 ЦК України, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.111 7 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Зважаючи на те, що вищезгадані істотні порушення норм процесуального права (ст.ст.34,43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія з урахуванням вимог п.3 ст.111 9 ГПК України вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Піліпяка В.А. задовольнити частково

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 у справі №901/73/13-г скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: І.Васищак

Є.Чернов