Ухвала

від 22.01.2014 по справі 2а-15528/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2014 р. м. Київ К/800/16228/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря: Мосійчук І.М.

представників: позивача Охріменка О.О.

відповідача Глушковської А.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 у справі №2а-15528/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (далі-ТОВ «Хліб Інвестбуд», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі-ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.10.2012 №0008122230, №0008132230, №0008142230.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 21.03.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 28.03.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема пп. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216, 228, 236 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №1372/22-30/33307354 від 18.09.2012, складеного за результатом планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Хліб Інвестбуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період роботи з 01.10.2010 по 31.03.2012, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 02.10.2012:

- №0008122230, яким за порушення п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14, п. 198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 32118782,00грн. за березень 2012 року;

- №0008132230, яким за порушення п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України , п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 38486 010,00грн.;

- №0008142230, за порушення п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 488445грн., в тому числі основний платіж - 488444,00грн. та штрафні санкції -1,00грн.

При цьому, податковий орган виходив з неправомірного формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями щодо придбання товарів (робіт, послуг) з ПП «Інвест пром», ТОВ «Феррус», ПП «Поляріс лайт», ПП «Евагор», ТОВ «МетРудТранс», ТОВ «Херсон пак», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Ін-Агро», ТОВ «Сервіс - К.М.Б.», ПП «Юпитер русторг», ТОВ «Кіровограднафтопостач» з огляду на їх нікчемність, як таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків. Щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток податковий орган виходив з того, що позивачем при здійсненні поставки зернових культур за зовнішньоекономічними контрактами занижено дохід від реалізації вказаної продукції, оскільки договірна ціна поставки товарів нижча їх звичайної ціни.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вищезазначеної норми права, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, слід зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з ПП «Інвест пром», ТОВ «Феррус», ПП «Поляріс лайт», ПП «Евагор», ТОВ «МетРудТранс», ТОВ «Херсон пак», ТОВ «Торон Плюс», ТОВ «Ін-Агро», ТОВ «Сервіс - К.М.Б.», ПП «Юпитер русторг», ТОВ «Кіровограднафтопостач» позивачем надано видаткові накладні та податкові накладні, розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Вищий адміністративний суд вважає об'єктивним висновок судів про те, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують фактичного виконання зазначених операцій.

Щодо тверджень податкового органу про заниження доходу отриманого позивачем від реалізації товару за зовнішньоекономічними контрактами, суд касаційної інстанції вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до абз.2 ч.1 Розділу ХІХ Податкового кодексу України «Прикінцеві та перехідні положення», цей кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім, зокрема, ст. 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати норми п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до абз. 2 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (абзац перший підпункту 1.20.2 цього пункту).

Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого п.п. 1.20.1 цього пункту.

Матеріалами справи не підтверджено, що при визначенні рівня звичайних цін на товар податковий орган діяв у межах наведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, доводи податкового органу про продаж позивачем товарів за цінами, нижчими за звичайні, є недоведеними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. обов'язок щодо доказування правомірності рішення на суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв