Постанова

від 27.01.2014 по справі 826/17215/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 січня 2014 року № 826/17215/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Діспомед» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2013 р. № 45526552207 та № 45626552207

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Діспомед» звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2013 р. № 45526552207 та № 45626552207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17215/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 10.12.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.09.2013 р. № 45526552207 та № 45626552207.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки, відповідач дійшов помилкового висновку про порушення ТОВ «Виробнича компанія Діспомед» вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), щодо завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 р. на суму 201 343 грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду за січень 2013 р. на суму 61 505 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 287 275 грн., у тому числі: за грудень 2012 р. на суму 287 275 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідачем, в свою чергу, були подані письмові заперечення проти позову, в яких податковий орган зазначає про те, що наявними матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Шервуд Груп» (код за ЄДРПОУ 38104582), а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Шервуд Груп» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і право на формування податкового кредиту.

На підтвердження зазначеного, відповідачем в запереченні на позовну заяву було зокрема наголошено, що за наслідками зустрічної звірки такого контрагента позивача ТОВ «Шервуд Груп», контролюючим органом було встановлено відсутність даного підприємства за місцем його реєстрації, а також відсутність у ТОВ «Шервуд Груп» жодних матеріально-технічних (офісних приміщень, складських приміщень, транспорту, устаткування, інше) та трудових можливостей (на підприємствах працює одна особа - директор) для здійснення такого виду господарської діяльності, як поставка товару у великих обсягах та на значні суми.

З приводу наведеного, відповідачем у запереченні на позовну заяву було також зазначено, що позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи, не було надано передбачених чинним законодавством документів (обов'язкових доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом ТОВ «Шервуд Груп» щодо надання останнім на користь ТОВ «Виробнича компанія Діспомед» послуг з поставки товару у великих обсягах та на значні суми, зокрема: товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля саме постачальника та довіреностей на отримання товару від постачальника, необхідність наявності яких вимагається чинним законодавством, та саме зазначеними документами, на думку Вищого адміністративного суду України, має підтверджуватися товарність господарських операцій з поставки товару.

Крім того, як зазначив представник відповідача в запереченні на позовну заяву, про фіктивну діяльність такого контрагента позивача ТОВ «Шервуд Груп» (протиправну діяльність спрямовану на ухилення від сплати податків та надання податкової вигоди третім особам), свідчить також те, що зазначене товариство у 2012 - 2013 р.р. звітувало із оборотами в сотні мільйонів гривень, проте як об'єкт оподаткування податком на прибуток декларувався таким суб'єктом господарювання в розмірі, що є в кількадесят разів меншим від того, який би мав декларуватися (та сплачуватися відповідний податок) при наявності таких багатомільйонних оборотів, а отже - такий контрагент позивача є «мінімізатором податкових зобов'язань», та правовідносини платників податків (в тому числі і позивача) із зазначеним суб'єктом господарювання, призводять до завдання шкоди Державному бюджету.

Однак, в судове засідання призначене на 10.12.2013 р., відповідач не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на неприбуття відповідача в судове засідання 10.12.2013 р., що був повідомлений належним чином, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати дану адміністративну справу № 826/17215/13-а в порядку письмового провадження.

Про перехід до розгляду зазначеної справи в порядку письмового провадження, відповідача було належним чином повідомлено листом від 10.12.2013 р., який був отриманий представником відповідача за довіреністю особисто наручно 13.12.2013 р., про що останній розписався на зворотньому боці такого листа, який наявний в матеріалах справи.

За наслідками переходу судом до розгляду даної справи в порядку письмового провадження, від позивача до канцелярії суду 20.12.2013 р. надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Станом на 27.01.2014 р. інших документів від сторін по справі до канцелярії суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін в минулих судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача ТОВ «ВК Діспомед» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Шервуд груп» (код ЄДРПОУ 38104582) за період з 01.12.2012 р. по 31.01.2013 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 16.08.2013 р. № 231/26-55-22-07/32250962, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), щодо завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 р. на суму 201 343 грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду за січень 2013 р. на суму 61 505 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 287 275 грн., у тому числі: за грудень 2012 р. на суму 287 275 грн.

Так, в Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді, а саме: у грудні 2012 р. - січні 2013 р., позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Шервуд груп» (код ЄДРПОУ 38104582), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару: медичного обладнання, виробів медичного призначення та продукції інших товарних груп (у великих обсягах та на значні суми).

Не погоджуючись із висновками, наведеними в Акті перевірки, позивачем було подано відповідачу заперечення на Акт перевірки, за наслідками розгляду якого податковим органом, позивача було повідомлено, що висновки Акта перевірки залишаються без змін.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 45526552207 від 10.09.2013 р., яким позивачу було збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 359 094,00 грн., з яких: 287 275,00 грн. - за основним платежем, та 71 819,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 45626552207 від 10.09.2013 р., яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 р. - січень 2013 р. на суму 262 848,00 грн.

Однак, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 10.09.2013 р. № 45526552207 та № 45626552207 - протиправними, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Так, в позовній заяві та в судових засіданнях позивач (представник позивача) не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Так, згідно наявних матеріалів справи, у перевіряємому періоді, а саме: у грудні 2012 року - січні 2013 року, позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Шервуд груп» (код ЄДРПОУ 38104582), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару: медичного обладнання, виробів медичного призначення та продукції інших товарних груп (у великих обсягах та на значні суми).

З даного приводу, між позивачем та ТОВ «Шервуд груп» був укладений Договір № 01/11-2012 від 01.11.2012 року на поставку товару, згідно умов якого Продавець (ТОВ «Шервуд груп») зобов'язується передати (поставити) у власність Покупця (позивача) належний Продавцю товар - медичне обладнання, вироби медичного призначення, продукцію інших товарних груп.

Придбання такого товару від зазначеного контрагента позивач підтверджує рахунками фактури, видатковими та податковими накладними, що надані до матеріалів справи.

Суми податку на додану вартість, що зазначені в податкових накладних, отриманих від ТОВ «Шервуд Груп», включені позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2012 р. в сумі 499 418,28 грн., зареєстровані в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за грудень 2012 р., у тому числі в додатку 5 в розділі II Податковий кредит «Операції з придбання з податком на додану вартість, які надають право формування податкового кредиту» відображено ПДВ в сумі 488 618,28 грн. та в розділі II «Операції з придбання з податком на додану вартість, які не надають права формування податкового кредиту» в сумі 10 800 грн.

Суми податку на додану вартість, що зазначені в податкових накладних, отриманих від ТОВ «Шервуд Груп», включені позивачем до складу податкового кредиту за січень 2013 року в сумі 673 594,22 грн., зареєстровані в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за січень 2013 р., у тому числі в додатку 5 в розділі II Податковий кредит «Операції з придбання з податком на додану вартість, які надають право формування податкового кредиту» відображено ПДВ в сумі 61 504,87 грн. та в розділі II «Операції з придбання з податком на додану вартість, які не надають права формування податкового кредиту» в сумі 612 089,35 грн.

Також, між позивачем та ТОВ «Шервуд груп» був укладений Договір № 131/12 від 04.12.2012 року на поставку товару, згідно умов якого Продавцем (постачальником) в даному випаду є вже саме позивач, а Покупцем - ТОВ «Шервуд груп».

Даний договір також стосується продажу (поставки) медичного обладнання, виробів медичного призначення, та продукції інших товарних груп.

За вказаним договором, ТОВ «Виробнича компанія Діспомед» отримало від контрагента ТОВ «Шервуд груп» за поставлений товар кошти в сумі 100 000 грн., без ПДВ відповідно рахунку-фактури № СФ-00717 від 05.12.2012 року, (виписка банку від 06.12.2012 року), та виписало на адресу ТОВ «Шервуд груп» податкову накладну № 30 від 06.12.2012 року на суму 100 000 грн., без ПДВ.

Сума податку на додану вартість, що зазначена в наведеній податковій накладній, включена позивачем до складу податкового зобов'язання за грудень 2012 р., зареєстрована в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та відповідає даним податкової декларації з ПДВ за грудень 2012 р.

Саме на виконання зазначеного Договору № 131/12 від 04.12.2012 року на поставку товару, по якому позивач виступав продавцем (постачальником), ТОВ «Виробнича компанія Діспомед» було надано до матеріалів справи подорожні листи вантажного автомобіля (складені самим же позивачем), проте як аналогічних документів, виданих ТОВ «Шервуд груп» на виконання умов Договору поставки № 01/11-2012 від 01.11.2012 року, по якому продавцем (постачальником) виступав контрагент ТОВ «Шервуд груп» - позивачем до перевірки та до матеріалів справи надано не було.

Крім того, в даному випадку, позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду підстави продажу контрагенту ТОВ «Шервуд груп» аналогічних товарів (медичного призначення), що купувалися позивачем у того ж контрагента ТОВ «Шервуд груп», та зазначене дає підстави вважати, що такі господарські операцій відбувалися безтоварно (без фактичної передачі товару від продавця до покупця), а виключно з метою проведення грошових коштів по рахунку контрагента.

Жодних доказів того, що товар, який продавався позивачем його контрагенту ТОВ «Шервуд груп» за договором № 131/12 від 04.12.2012 року був іншим, ніж товар, який купувався позивачем у того ж самого контрагента ТОВ «Шервуд груп» за договором № 01/11-2012 від 01.11.2012 року - ТОВ «ВК Діспомед» суду надано не було.

Також, з приводу правомірності (чинності) зазначених правочинів позивача з його контрагентом ТОВ «Шервуд груп», а також з приводу належності документів, на підставі яких позивачем формувався податковий кредит у перевіряємому періоді в розрізі правовідносин із ТОВ «Шервуд груп», наявними доказами у справі підтверджується наступне.

Згідно Акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 25.01.2013 р. № 336/22-3/38104582 «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Шервуд Груп» (код за ЄДРПОУ 38104582) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період: грудень 2012 р»., встановлено наступне:

- в ході проведення перевірки ТОВ «Шервуд Груп» не встановлено факту передачі товарів (послуг) контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також: інших первинних документів;

- перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства (поставка товару у великих обсягах);

- за адресою реєстрації ТОВ «Шервуд Груп» та його посадові особи не знаходяться;

- загальна чисельність працюючих на ТОВ «Шервуд Груп» згідно бази даних ДПІ у Печерському районі м. Києва складає - 1 особа;

- у зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів здійснення основного виду діяльності (як і будь-якого іншого виду діяльності) не є можливим.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, контролюючим органом було зроблено висновок про те, що операції по контрагенту позивача ТОВ «Шервуд Груп» - не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, автомобільного транспорту, виробничо-складських приміщень та іншого майна, що економічно необхідне для здійснення задекларованих видів діяльності: оптова торгівля товарами, поставка товарів.

У зв'язку з цим, контрагент позивача ТОВ «Шервуд Груп» фактично не міг самостійно здійснювати будь-яких господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача ТОВ «Шервуд Груп» здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності таким контрагентом позивача.

На переконання контролюючого орану, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Шервуд Груп» та його контрагентами - є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (паперовий, безтоварний варіант правочинів), оскільки без наявності будь яких матеріальних та трудових можливостей, жодна господарська діяльність, а тим паче діяльність з продажу (поставки) товарів у великих обсягах та на значні суми - здійснюватися не може.

З приводу зазначеного, позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагент ТОВ «Шервуд Груп» без наявності жодної матеріально-технічної бази (адміністративних та інших будівель (офісного приміщення, складів, технічних приміщень, гаражів, інше), устаткування, обладнання, транспорту, вантажних машин, а також відповідних трудових ресурсів (на підприємствах працює 1 особа - директор, а цивільних трудових договорів підприємствами із фізичними особами не укладалося), мав змогу виконувати будь-яку господарську діяльність, в тому числі і в розрізі правовідносин із позивачем.

Доказів щодо укладення таким контрагентом позивача ТОВ «Шервуд Груп» субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, - суду надано також не було.

Також, як зазначив представник відповідача в судовому засіданні 06.12.2013 р., та вказане підтверджується наявними матеріалами справи, про фіктивну діяльність контрагента позивача ТОВ «Шервуд Груп» (протиправну діяльність спрямовану на ухилення від сплати податків та надання податкової вигоди третім особам), свідчить також те, що зазначене товариство у 2012 р. - 2013 р. звітувало із оборотами в сотні мільйонів гривень, проте як об'єкт оподаткування податком на прибуток декларувався таким суб'єктом господарювання в розмірі, що є в кількадесят разів меншим від того, який би мав декларуватися (та сплачуватися відповідний податок) при наявності таких багатомільйонних оборотів, а отже - такий контрагент позивача є «мінімізатором податкових зобов'язань», та правовідносини платників податків (в тому числі позивача) із зазначеним суб'єктом господарювання, призводять до завдання шкоди Державному бюджету.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 із змінами та доповненнями, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів, тощо.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Так, як було зазначено вище, та жодними доказами не було спростовано позивачем, зазначений контрагент ТОВ «Шервуд Груп» - за місцем його реєстрації не знаходиться (складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки), а отже є неможливим встановити, яким саме чином таке товариство (без його фактичного розміщення за тією чи іншою адресою) мало змогу виконувати задекларовані види діяльності (оптова торгівля, поставка товару) у великих обсягах та на значні суми без наявності жодних матеріально-технічних та трудових ресурсів.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, за місцем реєстрації контрагент позивача ТОВ «Шервуд Груп», а також його посадові особи не знаходяться, а відповідно первинних документів на підтвердження фактичності господарської діяльності (зокрема в розрізі правовідносин із позивачем) від такого підприємства отримати не можливо.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновками відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Шервуд Груп» носять характер недійсних правочинів, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину - не можливо розшукати саме товариство та посадових осіб товариства (ч. 3 ст. 203 ЦКУ), та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ) - відсутність у товариства жодних матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення задекларованого виду господарської діяльності (оптова торгівля, поставка товару).

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні його контрагентом ТОВ «Шервуд Груп» - не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Згідно вимог п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 «Податкового кодексу України», право віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених у відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Крім того, як підтверджується наявними у справі доказами, позивачем, ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності здійснення) господарських операцій з контрагентом ТОВ «Шервуд Груп» щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки великогабаритного та іншого товару (медичного обладнання, виробів медичного призначення) у значних обсягах та на значні суми, зокрема: товарно-транспортних накладних встановленого законодавством зразку, дорожніх листів (саме щодо поставки товару від ТОВ «Шервуд Груп» до позивача, а не від позивача до ТОВ «Шервуд Груп»), довіреностей на одержання товару, тощо, а також не було надано доказів укладення таким контрагентом ТОВ «Шервуд Груп» субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо транспортування товару, оскільки власними силами, за відсутності в останнього будь-яких матеріально-технічних (складських приміщень, вантажного транспорту) та трудових ресурсів, такий контрагент позивача особисто не міг виконувати взяті на себе зобов'язання.

Так, під поставкою (транспортуванням) розуміються будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари (тобто коли має місце операція з відчуження майна з переходом права володіння користування та розпорядження).

Тобто поставка - це матеріально-технічне постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та їх подальша реалізація з метою отримання економічно-вигідного зиску та отримання прибутку.

Вищий адміністративний суд України в своєму інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначив: «Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 року) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

З даного приводу слід також наголосити на положеннях Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568) (далі - Наказ № 363).

Так, пунктами 1 та 11.3 Наказу № 363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також Дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п. 8.23 Наказу № 363, Замовник зобов'язаний забезпечити контроль за дотриманням законодавства про охорону праці та норм по техніці безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт і несе повну відповідальність за всі наслідки невиконання ним цих законодавчих актів.

Відповідно до п. 8.25 Наказу № 363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Вказаний Наказ є чинним на час розгляду даної справи та був чинним під час здійснення зазначених господарських операцій.

Відповідно до Наказу № 488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:

- подорожній лист вантажного автомобіля, ф. № 2;

- подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна);

- товарно-транспортна накладна, ф. № 1-ТН;

- талон замовника, ф. № 1-ТЗ.

Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що використання товарно-транспортної накладної при здійсненні автомобільних перевезень є обов'язковим. Відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

В той же час, позивачем ні під час перевірки, ні до матеріалів справи не були надані належним чином оформлені за встановленим законодавством зразком (типовою формою) товарно-транспортні накладні на підтвердження реальності надання послуг з поставки товару наведеним вище контрагентом ТОВ «Шервуд Груп» (або іншим контрагентом у разі укладення окремого договору із перевізником-субпідрядником), а відповідно позивачем не було допустимими доказами по справі доведено товарності (фактичності здійснення) таких господарських операцій із вказаним контрагентом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення обов'язковим для водія юридичної особи необхідним є дорожній лист з відмітками про проведення медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Також, згідно спільного Наказу Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 (далі - Наказ від 29 грудня 1995 року № 488/346) «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», п. 1 передбачено, що типовою формою первинного обліку роботи вантажного автомобіля, є зокрема «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. № 2.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, під час проведення перевірки ТОВ «ВК «Діспомед» не було надано перевіряючим вищезазначених документів (подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ) на підтвердження фактичності здійснення господарських операцій з постачання товару із контрагентом ТОВ «Шервуд Груп», а також зазначених документів не було надано позивачем і до адміністративної справи.

Отже, враховуючи наведені вище факти, вбачається проведення контрагентом позивача ТОВ «Шервуд Груп» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (платник не знаходиться за місцезнаходженням, не має жодних матеріальних та трудових ресурсів), а тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Зазначена позиція узгоджується також із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» та позицією Вищого адміністративного суду України викладену у постанові від 20.02.2013 р. по справі К/9991/59642/12.

Також, постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 р. у справі № 21-421а11 встановлено, якщо податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

З огляду на зазначене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Шервуд Груп» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно зі ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість та право на формування валових витрат.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Шервуд Груп» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

З даного приводу, суд також наголошує позивачу на тому, що судом було прийнято до уваги посилання ТОВ «ВК «Діспомед» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 р. по справі № 826/8527/13-а, якою було зокрема визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Шервуд Груп», а також щодо внесення до інформаційних баз ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС відомостей на підставі висновків Акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Шервуд Груп», проте як зазначене жодним чином не спростовує фактів встановлених під час перевірки саме позивача ТОВ «ВК «Діспомед» щодо його взаємовідносин із контрагентом ТОВ «Шервуд Груп» у грудні 2012 р. - січні 2013 р., що також підтверджується наявними у справі доказами, а саме щодо фіктивної діяльності контрагента позивача ТОВ «Шервуд Груп» (укладення безтоварних договорів) з метою ухилення від сплати податків та надання податкової вигоди третім особам, оскільки підприємство за адресою його реєстрації не знаходиться, первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами отримати не можливо, жодних матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення задекларованого виду діяльності (оптова торгівля, поставка товарів) підприємство не має, є мінімізатором податкових зобов'язань з податку на прибуток, а жодних передбачених чинним законодавством доказів на підтвердження фактичності (реальності) здійснення господарської операції з поставки товару (між ТОВ «Шервуд Груп» та ТОВ «ВК «Діспомед»), зокрема, але не виключно: товарно-транспортних накладних - позивачем ні до перевірки ні до матеріалів справи надано не було.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 10.09.2013 р. № 45526552207 та № 45626552207.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 27.01.2014 р.