Постанова

від 27.01.2014 по справі 802/5001/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 січня 2014 р. Справа № 802/5001/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Колос М.С.,

представника позивача: Джугострана В.І.,

представника відповідача: Міровського В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: спільного Українсько-Ліванського підприємства "Бейрут+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

26.12.2013 року спільне Українсько-Ліванське підприємство "Бейрут+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Бейрут+") звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ) № 0007932201 від 23.12.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 230 252 грн., з яких 160 492 грн. за основним платежем і 69 760 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги мотивує тим, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахувань позивачем ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "АРС Трейд" за червень 2011 року, ТОВ "Викуп" за вересень-жовтень 2011 року і ТОВ "Ейс констракшен менеджмент" за липень-грудень 2011 року відповідачем було складено акт № 1195/2201/23106391 від 11.12.2013 року про порушення ТОВ "Бейрут+" п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, ст. 1, п. 2 ст. 3, ст. 4, п.1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також п. 2.4 Положення "Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 року № 88, внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за червень-грудень 2011 року на загальну суму 160 492 грн. На підставі вказаного акту перевірки 23.12.2013 року Вінницькою ОДПІ прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке, на думку платника податків, є протиправним і такими, що підлягає скасуванню. Зокрема позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на первинних бухгалтерських документах ТОВ "Бейрут+" та не відповідають обставинам його господарської діяльності, а відтак не можуть бути підставою для прийняття рішення про донарахування грошових зобов'язань. Також не погоджується з висновками податкового органу про те, що господарські операції із зазначеними в акті перевірки контрагентами фактично не здійснювалися і не носять реального характеру. Крім того, твердження відповідача про те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, ґрунтуються виключно на припущеннях. Просить врахувати, що характер здійснених спірних операцій повністю відповідає меті господарської діяльності ТОВ "Бейрут+", а отримані ним від контрагентів податкові накладні мають всі обов'язкові реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, та виписані особами, що були зареєстровані як платники ПДВ на час їх оформлення.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просить суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги позивача заперечив і наполягає на тому, що при проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Бейрут+" і прийнятті оскаржуваного рішення Вінницька ОДПІ діяла відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов не може бути задоволений. Також пояснив, що йому не відомо про будь-які вироки (постанови) суду у кримінальних справах відносно засновників чи інших посадових осіб контрагентів позивача, а основними підставами для висновків про нікчемність спірних господарських операцій є акти податкових органів, якими встановлено, що правочини, укладені контрагентами позивача, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Крім того, представник відповідача звертає увагу суду на те, що у представлених позивачем податкових накладних в графі "місцезнаходження (податкова адреса) продавця" зазначено або невірну адресу, або адресу, за якою контрагент позивача не знаходиться.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, які є у справі, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити з огляду на таке.

Встановлено, що ТОВ "Бейрут+" як юридична особа зареєстроване 04.03.1996 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради (код ЄДРПОУ 23106391), взяте на податковий облік 07.03.1996 року та у спірний період було платником ПДВ згідно із свідоцтвом № 100327851 від 16.03.2011 року.

На виконання наказу Вінницької ОДПІ від 05.12.2013 року та у відповідності до вимог ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Вінницької ОДПІ Кіт С.М. в період з 09 по 10 грудня 2013 року проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ "Бейрут+" з питань достовірності та повноти нарахування сум ПДВ по взаєморозрахункам з контрагентами ТОВ "АРС Трейд" за червень 2011 року, ТОВ "Викуп" за вересень-жовтень 2011 року та ТОВ "Ейс констракшен менеджмент" за липень-грудень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 1195/2201/23106391 від 11.12.2013 року (а.с. 10-24), яким зроблено висновки про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, ст. 1, п. 2 ст. 3, ст. 4, п.1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також п. 2.4 Положення "Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 року № 88, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за червень-грудень 2011 року на загальну суму 160 492 грн.

На підставі вказаного акту перевірки 23.12.2013 року Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007932201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 230 252 грн., з яких 160 492 грн. основного платежу і 69 760 грн. застосовані штрафні (фінансові) санкції (а.с. 9).

Надаючи правову оцінку зазначеному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд керується такими мотивами.

Як вбачається з акту № 1195/2201/23106391 від 11.12.2013 року, ТОВ "Бейрут+" включило до податкового кредиту ПДВ в сумі 20 975 грн. у зв'язку з оплатою товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ "АРС Трейд" в червні 2011 року, в сумі 9282 грн. у зв'язку з оплатою товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ "Викуп" у вересні-жовтні 2011 року та в сумі 130 235 грн. у зв'язку з оплатою товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ "Ейс констракшен менеджмент" у липні-грудні 2011 року.

Загальна сума завищення податкового кредиту по взаєморозрахункам із вказаними контрагентами за червень-грудень 2011 року, на думку податкового органу, становить 160 492 грн. (стор. 13-22 акту перевірки).

При цьому, як стверджує відповідач, операції з поставки товарів на адресу ТОВ "Бейрут+" фактично не здійснювалися і мають фіктивний характер.

Однак, такі висновки Вінницької ОДПІ не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам податкового закону і є помилковими.

Пунктом 14.1.181 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).

В силу вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Свої висновки про порушення позивачем вимог законодавства та завищення ним податкового кредиту Вінницька ОДПІ обґрунтовує тим, що операції з вказаними в акті перевірки контрагентами фактично не могли здійснюватися, і, на думку ревізора, не мали реального характеру.

Проте, зазначені висновки суперечать документам первинного бухгалтерського обліку платника податків та у ході судового розгляду справи не підтвердилися.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності ТОВ "Бейрут+" є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та вантажний автомобільний транспорт (а.с. 99).

Встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу товарів № 55/06 від 01.06.2011 року, укладеного між ТОВ "Бейрут+" (покупець) та ТОВ "АРС Трейд" (продавець), покупець придбав у продавця запасні частини та мастильні матеріали на суму 125 850, в тому числі ПДВ - 20 975 грн. (а.с. 48-50).

Реальність зазначеної господарської операції підтверджується усіма необхідними первинними документами, зокрема: податковою накладною № 830 від 30.06.2011 року (а.с. 37), накладною № 354 від 30.06.2011 року (а.с. 28), платіжними дорученнями № 176 від 14.06.2011 року на суму 49 500 грн., № 197 від 24.06.2011 року на суму 49 350 грн., № 200 від 30.06.2011 року на суму 27 000 грн. (а.с. 56-57, 103-105), товарно-транспортною накладною серії ААК б/н від 30.06.2011 року (а.с. 75).

Крім того, судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу товарів № 15/09 від 01.09.2011 року між позивачем як покупцем та ТОВ "Викуп" як продавцем, покупець придбав у продавця стелаж на суму 25 920, в тому числі ПДВ - 4320 грн., та касову кабіну на суму 29 772 грн., в тому числі ПДВ - 4962 грн. (а.с. 51-53).

Реальність цієї господарських операцій повністю підтверджується документально: податковими накладними № 33 від 03.10.2011 року та № 33 від 02.09.2011 року (а.с. 38-39), накладними № 33 від 03.10.2011 року та № 33 від 02.09.2011 року (а.с. 29-30), платіжними дорученнями № 272 від 15.09.2011 року на суму 29 772 грн. та № 328 від 26.10.2011 року на суму 25 920 грн. (а.с. 58, 101-102), товарно-транспортними накладними серії ААК б/н від 02.09.2011 року та серії ААК б/н від 03.10.2011 року (а.с. 73-74).

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу товарів № 33/07 від 01.07.2011 року, укладеного між ТОВ "Бейрут+" (покупець) та ТОВ "Ейс констракшен менеджмент" (продавець), покупець придбав у продавця запчастини та мастильні матеріали (а.с. 54-55).

Реальність відповідних господарських операцій підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними № 35 від 04.07.2011 року, № 128 від 05.08.2011 року, № 41 від 02.09.2011 року, № 49 від 04.10.2011 року, № 45 від 01.11.2011 року та № 36 від 01.12.2011 року (а.с. 40-47), накладними № 35 від 04.07.2011 року, № 128 від 05.08.2011 року, № 41 від 02.09.2011 року, № 49 від 04.10.2011 року, № 45 від 01.11.2011 року та № 36 від 01.12.2011 року (а.с. 31-36), платіжними дорученнями № 212 від 12.07.2011 року на суму 62 400 грн., № 225 від 27.07.2011 року на суму 45 420 грн., № 238 від 11.08.2011 року на суму 55 800 грн., № 253 від 26.08.2011 року на суму 54 600 грн., № 270 від 13.09.2011 року на суму 54 300 грн., № 294 від 29.09.2011 року на суму 38 160 грн., № 295 від 30.09.2011 року на суму 80 700 грн., № 308 від 11.10.2011 року на суму 52 500 грн., № 311 від 18.10.2011 року на суму 38 700 грн., № 326 від 26.10.2011 року на суму 29 838 грн., № 344 від 09.11.2011 року на суму 99 600 грн., № 386 від 15.12.2011 року на суму 47 400 грн., № 367 від 30.11.2011 року на суму 31 581 грн., № 7 від 06.01.2012 року на суму 75 600 грн. та № 8 від 11.01.2012 року на суму 14 808 грн. (а.с. 59-66, 106-120), товарно-транспортними накладними серії ААК б/н від 04.07.2011 року, від 05.08.2011 року, від 02.09.2011 року, від 04.10.2011 року, від 01.11.2011 року та від 01.12.2011 року (а.с. 67-73).

Окрім того, на вимогу суду позивачем представлено докази подальшого використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності, що підтверджується актами на списання автозапчастин (а.с. 121-123, 125-126, 129-130, 132-133), актами на заміну автомобільних шин (а.с. 124, 127, 131), актом введення в експлуатацію основних засобів (а.с. 128).

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та є її основним видам.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагентів були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій, посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентами позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо безтоварності укладених правочинів ґрунтуються не на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, а на сумнівах і припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу органом державної податкової служби.

Крім того, відповідно до ст. 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу вимог частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що правочини між ТОВ "Бейрут+" та ТОВ "АРС Трейд", ТОВ "Викуп", ТОВ "Ейс констракшен менеджмент" не можуть визнаватися нікчемними в розумінні положень статті 203 ЦК України, оскільки вони відповідають волевиявленню та внутрішній волі їх учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх зміст не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Отже, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ТОВ "Бейрут+" у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки воно ґрунтуються на припущеннях, що не відповідає статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при їх укладенні відповідачем не доведено.

Що стосується посилання Вінницької ОДПІ на те, що в окремих податкових накладних зазначені неправильні відомості у графі "місцезнаходження (податкова адреса) продавця", суд виходить з того, що наявність помилки в оформленні певних документів сама собою не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, жодними належними доказами відповідач не підтвердив фактів наявності розбіжностей в адресах постачальників і помилковість тих адрес, які зазначені у накладних.

Відповідач посилається також на те, що згідно з отриманими від ДПІ у Печерському районі м. Києва актів встановлено неможливість проведення зустрічних звірок з ТОВ "АРС Трейд", ТОВ "Викуп" і ТОВ "Ейс констракшен менеджмент" у зв'язку з тим, що вказані підприємства не знаходяться за своєю юридичною адресою, мають ознаки фіктивності через відсутність інформації про їх складські приміщення, трудові ресурси, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, виробничого обладнання, сировини і матеріалів, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Оцінюючі такі доводи відповідача суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена зокрема у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року. Крім того, вона повністю узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З огляду на викладене суд вважає безпідставними та необґрунтованими висновки Вінницької ОДПІ про неправомірність включення ТОВ "Бейрут+" до податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 160 492 грн., сплаченого у зв'язку із придбанням товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "АРС Трейд" за червень 2011 року, ТОВ "Викуп" за вересень-жовтень 2011 року та ТОВ "Ейс констракшен менеджмент" за липень-грудень 2011 року.

Тому податкове повідомлення-рішення відповідача № 0007932201 від 23.12.2013 року визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з приписів вказаної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ № 0007932201 від 23.12.2013 року, а тому адміністративний позов ТОВ "Бейрут+" належить задовольнити у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України та ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0007932201 від 23.12.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь спільного Українсько-Ліванського підприємства "Бейрут+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (ідентифікаційний код 23106391) сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків відповідача Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Стягнути з Державного бюджету України на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) решту суми судового збору, що підлягав сплаті при зверенні до адміністративного суду, а саме судовий збір у розмірі 4129 (чотири тисячі сто двадцять дев'ять) грн. 20 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено: 30.01.2014 року.

Суддя Сало Павло Ігорович