Постанова

від 27.10.2014 по справі 802/5001/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/20316/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову та ухвалуВінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2014 Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі № 802/5001/13-а за позовомСпільного Українсько-Ліванського підприємства «Бейрут+» у формі товариства з обмеженою відповідальністю доВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Спільне Українсько-Ліванське підприємство «Бейрут+» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007932201 від 23.12.2013.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2014, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0007932201 від 23.12.2013, стягнуто з Державного бюджету України на користь Спільного Українсько-Ліванського підприємства «Бейрут+» у формі товариства з обмеженою відповідальністю сплачений судовий збір у розмірі 458,80 грн. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, стягнуто з Державного бюджету на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації решту судового збору у розмірі 4 129,20 грн. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності та повноти нарахування суми ПДВ по взаєморозрахунках з контрагентами: ТОВ «АРС Трейд» за червень 2011 року, ТОВ «Викуп» за вересень-жовтень 2011 року, ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» за липень-грудень 2011 року, за результатами якої складено акт № 1195/2201/23106391 від 11.12.2013;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, ст. 1, п. 2 ст. 3, ст. 4, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» п. 2.4 Положення «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень-грудень 2011 року на 160 492,00 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007932201 від 23.12.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 230 252,00 грн. (з яких: 160 492,00 грн. - основний платіж та 69 760,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що операції з поставки товарів між позивачем та ТОВ «АРС Трейд», ТОВ «Викуп» та ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» не спричинили реального настання правових наслідків, а тому їх слід розцінювати як такі, що мають ознаки фіктивності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з наведеними контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, що не спростовано відповідачем.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує нарахування податку на додану вартість у складі ціни товару.

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи, в тому числі, податкові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження обставин фактичного отримання товару та використання його позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Разом з тим, в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, судами попередніх інстанції не було враховано наступного.

Згідно п.5 ч.1 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.163 названого Кодексу в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно ч.1 ст.94 названого Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Проте, судом першої інстанції зазначені положення не враховано та стягнуто на користь позивача судовий збір з Державного бюджету України шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Судом апеляційної інстанції вказану помилку не усунуто.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат підлягають скасування з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення на користь Спільного Українсько-Ліванського підприємства «Бейрут+» у формі товариства з обмеженою відповідальністю судового збору в розмірі 4 588,00 грн. з Державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 скасувати в частині розподілу судових витрат та прийняти в цій частині нову постанову.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Спільного Українсько-Ліванського підприємства «Бейрут+» у формі товариства з обмеженою відповідальністю судовий збір в розмірі 4 588,00 грн.

4. В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний