СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2014 року Справа № 901/2863/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євдокімова І.В.,
суддів Антонової І.В.,
Заплава Л.М.,
за участю представників сторін:
прокурор, Махиня Вікторія Валерівна, посвідчення № 015753 від 21.03.2013;
відповідача, Сігітова Світлана Василівна, довіреність № б/н від 10.01.2014, Публічне акціонерне товариство "Кримгідроспецбуд";
відповідача, Зотова Аліса Леонідівна, довіреність № б/н від 11.02.2014, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелті Крим";
третьої особи, Белоусов Віктор Сергійович, довіреність № 1 від 08.01.2014, Фонд державного майна України.
розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Севастополя
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Бєлоглазова І.К.) від 09.12.2013 у справі № 901/2863/13
за позовом Прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі (вул. Павліченко, 1,Севастополь,99011) Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)
до Публічного акціонерного товариства "Кримгідроспецбуд" (вул. К. Лібкнехта, 39/41,Сімферополь,95006) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелті Крим" (вул. Нова, 50-Г,Ізобільне,Алушта,98531)
3-тя особа ОСОБА_6 (АДРЕСА_1)
ОСОБА_7 (АДРЕСА_2)
ОСОБА_8 (АДРЕСА_3)
ОСОБА_9 (АДРЕСА_4)
Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, 1а,Севастополь,99000)
ОСОБА_10 (АДРЕСА_5)
ОСОБА_11 (АДРЕСА_6
ОСОБА_12 (АДРЕСА_7)
ОСОБА_13 АДРЕСА_8
ОСОБА_14 АДРЕСА_9
ОСОБА_15 АДРЕСА_9
ОСОБА_16 АДРЕСА_10
ОСОБА_17 АДРЕСА_11
ОСОБА_18 АДРЕСА_11
ОСОБА_19 АДРЕСА_10
ОСОБА_20 АДРЕСА_9
ОСОБА_21 (АДРЕСА_5)
ОСОБА_22 АДРЕСА_12)
ОСОБА_23 АДРЕСА_11
ОСОБА_24 АДРЕСА_13
Севастопольська міська державна адміністрація (вул. Леніна, 2,Севастополь,99011)
Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ 133,01133)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу і зобов'язання повернути об'єкт нерухомості
ВСТАНОВИВ :
Прокурор м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» та товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Крим» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.04.2008, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Кримгідроспецбуд» та товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелті Крим», та зобов'язання відповідачів повернути у натурі все отримане на виконання вказаного договору і передати будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: м. Севастополь, вул. Істоміна, 51, загальною площею 1 197,90 кв.м. у комунальну власність Севастопольської міської ради.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2013 року у справі № 901/2863/13 відмовлено в задоволенні позову.
Приймаючи відповідне рішення, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 25.04.2008 відкрите акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд», було власником адміністративно-побутового корпусу за адресою: м. Севастополь, вул.. Істоміна, 51, а отже мало право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та здійснювати відповідно до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ані позивачем, ані прокурором не надано доказів реєстрації спірної будівлі в якості гуртожитку, навіть якщо б будівля за адресою: м. Севастополь, вул.. Істоміна, 51, мала статус гуртожитку на момент приватизації державного спеціалізованого тресту «Кримгідроспецбуд», вона правомірно могла бути включена до вартості його майна, що підлягало приватизації.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора міста Севастополя звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення, суперечить нормам процесуального та матеріального права.
Зокрема, заявник апеляційної скарги звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що вирішуючи спір, в порушення статей 4, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції належним чином не досліджено правомірність включення спірної споруди до вартості майна публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд», що підлягає приватизації та законність переведення будівлі гуртожитку у нежитловий фонд.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 січня 2014 року, прийнято апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Севастополя на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.12.2013 у справі №901/2863/13 до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 29.01.2014.
До початку судового засідання на адресу суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Крим" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні, яке відбулось 29 січня 2014 року, прокурор та представник Фонду державного майна України підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду першої інстанції, представник публічного акціонерного товариства "Кримгідроспецбуд" та представник товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Крим" проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили відмовити в її задоволенні.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.1991 між Житлово-комунальною конторою треста «Севастопольбуд» (продавець) та Будівельне-монтажним трестом „Кримгідроспецбуд" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продає, а покупець придбає на кошти фонду накопичення колективу будівлю гуртожитку, яка розташована за адресою місто Севастополь, вул.. Істоміна, 51, загальною площею 1454 кв.м. з напівпідвальним поверхом технічного призначення. Остаточна вартість будівлі, яка підлягає сплаті, складає 57206 руб. (том1 а.с.51).
Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та Положення про порядок корпоратизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 №508, наказом Української державної корпорації по виконанню монтажних та спеціальних будівельних робіт від 22.12.1994 №217 на базі Державного спеціалізованого тресту «Кримгідроспецбуд» створено відкрите акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд» (том 1 арк.с.100).
25.04.2008 між відкритим акціонерним товариством «Кримгідроспецбуд» та товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелті Крим» був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого відкрите акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд» продало, а товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелті Крим» купило будівлю адміністративно-побутового призначення загальною площею 1 197,90 кв.м. в цілому, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул.. Істоміна, 51. Будівля належить продавцю на підставі рішення Господарського суду міста Севастополя від 21.12.2007 у справі №20-11/590, зареєстрованого у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської ради за реєстраційним №4642 у реєстровій книзі №19 стор. 144 від 22.02.2008.
Договір посвідчений нотаріусом 25.04.2008 та зареєстрований у реєстрі за №751.
Вважаючи, що право власності на об'єкт нерухомості виникло у відкритого акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 21.12.2007 у справі №20-11/590, яке в подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2010, а за наслідками нового розгляду справи, у позові про визнання власності на спірну будівлю відмовлено, отже у ПАТ «Кримгідроспецбуд» були відсутні підстави для розпорядження вказаною будівлею, прокурор звернувся до суду із відповідним позовом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вбачає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За умовами частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Отже зі змісту вказаних вимог законодавства вбачається, обов'язковість господарського суду при вирішенні спору та наданні правової оцінки спірним правовідносинам вірно обирати нормативно-правову базу законодавства, яке підлягає застосуванню до відповідного спору.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, щодо законності включення спірної будівлі до вартості майна ВАТ «Кримгідроспецбуд» та правомірного набуття права власності на останню.
Проте, з такими висновками суду попередньої інстанції, погодитись не можна, з наступних підстав.
Згідно з п. 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №508 від 05.07.1993, розмір статутного фонду відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається діючою Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди.
Відповідно до пунктів 41, 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 №717, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, яке приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а також вартість об'єктів, які не підлягають приватизації.
Згідно зі статтею 127 Житлового Кодексу України (в редакції від 01.01.1984) під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки.
Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території УРСР, утворюють житловий фонд (стаття 4 Житлового Кодексу України).
За змістом статей 4-6 Житлового кодексу України гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду і відповідно до статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизації не підлягають.
Крім того, відповідно до частини 2 пункту 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції Закону України від 03.03.2005, чинній на момент звернення позивача до суду) в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Отже не передача будівлі гуртожитку до комунальної власності свідчить не про підстави набуття права власності на останню, а лише про порушення умов діючого на той момент законодавства.
Також слід зазначити, що пунктом 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, чинній на момент створення ВАТ "Кримгідроспецбуд") не встановлювався порядок приватизації об'єктів державного житлового фонду, що знаходяться у повному господарському віданні підприємств, як і не передбачалося набуття права власності на гуртожитки разом з іншим майном у процесі його приватизації (наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 11.07.2006 у справі № 17/339 та від 23.09.2008 у справі № 2-1/17489-2007).
Правова позиція, якого відповідно до статті 111 28 ГПК є обов'язковою для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Отже, вищенаведене ставить під сумнів висновок господарського суду щодо Законного включення спірної будівлі до вартості майна та статутного фонду ВАТ «Кримгідроспецбуд», у зв'язку з чим, судова колегія вважає, що позивач не набув на законних підставах права власності на будівлю гуртожитку, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Істоміна, 51.
На думку судової колегії безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, є висновки господарського суду про відсутність доказів реєстрації будівлі по вул.. Істоміна, 51 в м. Севастополі, як гуртожитку, у зв'язку з наступним.
Як вказувалось вище, Будівельно-монтажний трест «Кримгідроспецбуд», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд» придбав спірне майно у Житлово-комунальної контори треста "Севастопольбуд" за договором від купівлі-продажу від 09.01.1991.
Зі змісту договору купівлі-продажу від 09.01.1991 вбачається, що між Житлово-комунальною конторою треста "Севастопольбуд" (продавець) та Будівельне-монтажним трестом "Кримгідроспецбуд" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продає, а покупець придбає на кошті фонду накопичення колективу будівлю гуртожитку , яка розташована за адресою м. Севастополь, вул. Істоміна, 51.
Крім того, статус спірної будівлі, як гуртожитку, також був встановлений постановою Вищого господарського суду Україні від 25.03.2010 у справі №20-11/590. Зазначена постанова є дійсною у встановленому Законом порядку не скасована.
До того ж, слід звернути увагу на те, що відповідно до вимог статті 2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Статтею 6 зазначеного Закону встановлено, що для Реєстрації місця проживання особи серед іншого переліку необхідних документів, особа подає заяву про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.
Зі змісту Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" вбачається, що реєстрація особи, яка передбачена Законом, можлива лише у житловому приміщенні.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судовою колегією, у спірній будівлі з 1993 року у встановленому законом порядку зареєстровані мешканці у кількості понад 20 осіб, що також дає підстави вважати спірну будівлю гуртожитком, який відносився до житлового фонду, а продаж зазначеного майна при наявності зареєстрованих громадян та разом з ними є взагалі неприпустимим, оскільки є порушенням житлових прав останніх, а як слід порушення інтересів держави, що виражається у продажі державного житлового фонду. Проте, суд першої інстанції взагалі не звернув на це увагу, що призвело до передчасних висновків.
Більш того, факт перебування спірної будівлі по вул. Істоміна, 51 у статусі гуртожитку також підтверджено рішенням Нахімовського районного суду від 30.07.2013, залишеним без змін апеляційним судом м. Севастополя від 15.10.2013 у цивільній справі №765/1097/13-ц (№22ц/797/2488/2013), яке у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору.
Так, статтею 35 Господарського процесуального кодексу України, визначені підстави звільнення від доказування. Для господарського суду є обов'язковими рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Норми зазначеної статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу .
Крім того, зі змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що висновки останнього фактично суперечать один одному.
Так, суд першої інстанції звертає увагу на те, що позивачем та прокурором не доведено факт перебування спірної будівлі у статусі гуртожитку, тоді як в той же час зазначає, що зазначена будівля придбалася ВАТ "Кримгідроспецбуд" саме, як гуртожиток, статус, якої у зв'язку з відсутністю потреби був змінений наказом підприємства, що на думку судової колегії є порушенням вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що до теперішнього часу будівля, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Істоміна, 51 є гуртожитком , статус якої не змінювався у встановленому Законом порядку.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що судом першої інстанції взагалі не звернуто увагу на порушення ВАТ "Кримгідроспецбуд" вимог Закону під час зміни статусу гуртожитку на адміністративно-побутовий корпус.
Так, в своєму рішенні господарський суд зазначає, що з метою підготовки документів, необхідних для реєстрації будівлі в бюро технічної інвентаризації, а також у зв'язку з відсутністю необхідності використання будівлі за адресою м. Севастополь, вул.. Істоміна, 51, як гуртожитку та додатковою потребою у приміщеннях адміністративно-побутового призначення, державним спеціалізованим трестом «Кримгідроспецбуд» було вирішено провести перепрофілювання придбаної без документів про введення в експлуатацію будівлі гуртожитку в адміністративний корпус з приміщеннями готельного призначення для мешкання робітників СМУ-624. З урахуванням викладеного, наказом №8 від 21.01.1992 було утворено робочу комісію по визначенню готовності будівлі до експлуатації як адміністративно-побутового корпусу з приміщеннями готельного призначення для мешкання робітників СМУ-624. Зазначеною комісією 28.01.1992 складний акт про готовність будівлі до експлуатації як адміністративно-побутового корпусу з приміщеннями готельного призначення для мешкання робітників СМУ-624.
Наказом №23 від 11.05.1992 Трест «Кримгідроспецбуд» змінив статус гуртожитку за адресою: м. Севастополь, вул.. Істоміна, 51, на адміністративно-побутовий корпус СМУ-624 Тресту «Кримгідроспецбуд», керівника СМУ-624 Трест «Кримгідроспецбуд» зобов'язано змінити статус гуртожитку на адміністративно-побутовий корпус, замовити у Бюро технічної інвентаризації м. Севастополя інвентарну справу, а також оформити право власності на адміністративно-побутовий корпус Тресту «Кримгідроспецбуд» (том 1 арк.с. 141).
З посиланням на вищенаведені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що введення в експлуатацію та зміна статусу спірного об'єкту, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Істоміна, 51 з гуртожитку на адміністративно-побутовий корпус було здійснено із дотриманням положень діючого на той період порядку приймання в експлуатацію закінчених будівництвом (реконструкції) об'єктів.
Однак, судова колегія не може погодитись із таким висновками суду попередньої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до статті 8 Житлового кодексу України , переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу. Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і громадського житлового фонду в нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів громадських організацій. Переведення жилих будинків і жилих приміщень, що належать колгоспам, у нежилі здійснюється за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених. Переведення жилих будинків житлово-будівельних кооперативів у нежилі не допускається.
За умовами статті 7 Житлового кодексу України, періодично, у строки, встановлювані Радою Міністрів Української РСР, провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів. Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Так відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 року №189 "Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання" якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання.
При цьому додаються такі документи:
а)акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком;
б)технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність;
в)висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення);
г)висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.
Таким чином на момент прийняття наказу №23 від 11.05.1992 Трест „Кримгідроспецбуд" та утворення робочої комісії, вже існував чіткий порядок переведення жилих будинків в нежилі приміщення.
Однак, матеріали справи відповідних доказів про виведення будівлі з житлового фонду і переведення в нежитловий не містять, зазначених доказів також не було надано відповідачами у продовж всього часу розгляду справи, отже судом першої інстанції не було встановлено правомірності переведення жилої будівлі гуртожитку у нежитлове приміщення адміністративно - побутового призначення та правомірності набуття права власності ВАТ "Кримгідроспецбуд" на зазначену будівлю.
Також, слід зазначити, що до складу вищезазначеної комісії входили лише працівники ВАТ "Кримгідроспецбуд", проте, у той час вже існував законно передбачений порядок зміни статусу гуртожитку на адміністративно-побутовий корпус.
Крім того, факт відсутності акту державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченої будівництвом спірної будівлі і документів про виведення будівлі з житлового фонду і переведення в нежитловий, був встановлений у постанові Вищого господарського суду України від 25.03.2010 у справі №20-11/590.
Посилання суду першої інстанції на довідку публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» №188 від 28.03.2007, як на доказ того, що вищезазначене майно як адміністративно-побутова будівля було обліковано на балансі підприємства, що на думку суду апеляційної інстанції є належним доказом у розумінні статті 43 ГПК України, введення в експлуатацію та зміни статусу спірного об'єкту, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул.. Істоміна, 51 з гуртожитку на адміністративно-побутовий корпус було (реконструкції) об'єктів, оскільки це є внутрішній документ підприємства.
Крім того, посилання суду першої інстанції на акт приймання-передачі нерухомого майна у власність від 24.06.2002, відповідно до якого Українська державна корпорація „Укрмонтажспецбуд" передає, а відкрите акціонерне товариство „Кримгідроспецбуд" приймає у власність нерухоме майно згідно додатку №2 адміністративно-побутовий корпус також є помилковим, оскільки як вбачається зі змісту зазначеного акту у власність відкритому акціонерному товариству, зокрема, включений адміністративно-побутовий корпус у м. Севастополі під інвентарним номером - 806 та не зрозуміло який самий адміністративно-побутовий корпус та за якою адресою він розташований.
З викладеного вбачається, що до теперішнього часу будівля, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Істоміна, 51 є гуртожитком , статус якої не був змінений у встановлений Законом порядку.
Отже, оскільки спірне приміщення є гуртожитком, статус якого не змінено у встановленому Законом порядку, тому правових підстав вважати зазначену будівлю приміщенням адміністративно-побутового призначення не має, як не має підстав вважати його адміністративно-побутовим корпусом із приміщеннями готельного призначення.
Таким чином, на думку судової колегії, будівля гуртожитку, яка розташована за адресою м. Севастополь, вул. Істоміна, 51, не увійшла до статутного фонду позивача, як приміщення адміністративно-побутового призначення, а висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав вважати за позивачем Законного набуття права власності на спірну будівлю є хибними та такими, що не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та спростовується її матеріалами.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно із пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Вищий Господарський суд України у пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснив, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.
Слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Як було встановлено судом апеляційної інстанції, у ВАТ «Кримгідроспецбуд» правонаступником, якого є публічне акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд» не виникло у встановленому Законом порядку права власності на будівлю гуртожитку за адресою: м. Севастополь, вул.. Істоміна, 51, а також зазначена будівля не увійшла до статутного фонду відповідача, а як слід і до вартості майна під час корпоратизації підприємства, а тому публічне акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд» не мало права відчужувати майно, яке йому не належить.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що спірна будівля, яку було відчужено за спірним договором є гуртожитком статус якого не змінено та права власності ВАТ «Кримгідроспецбуд» у Законному порядку не набуто, а тому у публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» (продавець за спірним договором) на момент укладання спірного правочину був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для здійснення вищезазначеного правочину, що дає підстави для визнання його недійсним із застосуванням наслідків його недійсності.
За умовами статті 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Суд попередньої інстанції не навів правового обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, а отже судова колегія вважає рішення суду не відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення підлягає скасуванню.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2013 року у справі №901/2863/13 прийнято з порушенням норм статей 43, 104 Господарського процесуального кодексу України, тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга першого заступника прокурора міста Севастополя задоволенню.
Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Севастополя на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.12.2013 у справі № 901/2863/13 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.12.2013 у справі № 901/2863/13 скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі.
4. Позов прокурора міста Севастополя задовольнити.
5.Визнати недійсним договір від 25.04.2008 купівлі-продажу будівлі адміністративно-побутового призначення, розташованої за адресою: м. Севастополь, вул. Істоміна, 51 загальною площею 1197,90 м2, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Кримгідроспецбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелті Крим".
6.Зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Кримгідроспецбуд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелті Крим" повернути у натурі все отримане на виконання договору від 25.04.2008.
7.Зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Кримгідроспецбуд" передати будівлю гуртожитку розташовану за адресою: м. Севастополь, вул. Істоміна, 51 загальною площею 1197,90 м2 у комунальну власність Севастопольської міської ради.
8.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кримгідроспецбуд" (95006, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Лібкнехта, буд. 39/41, ідентифікаційний номер 01416501, з будь якого рахунку виявленого під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31211206783002 у банку отримувача - ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, отримувач: Держбюджет м. Сімферополя, 22030001, ЗКПО 38040558) судовий збір у розмірі 35557,00 грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят сім гривень 00 коп.)
9.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Крим" (98531, АР Крим, м. Алушта, село Ізобільне, вул. Нова, буд. 50г, ідентифікаційний номер 34782120, з будь якого рахунку виявленого під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31211206783002 у банку отримувача - ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, отримувач: Держбюджет м. Сімферополя, 22030001, ЗКПО 38040558) судовий збір у розмірі 35557,00 грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят сім гривень 00 коп.)
10.Господарському суду АР Крим видати накази.
Головуючий суддя І.В. Євдокімов
Судді І.В. Антонова
Л.М. Заплава
Розсилка:
1. Прокурор міста Севастополя (вул. Павліченко, 1,Севастополь,99011)
2. Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)
3. Публічне акціонерне товариство "Кримгідроспецбуд" (вул. К. Лібкнехта, 39/41,Сімферополь,95006)
4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелті Крим" (вул. Нова, 50-Г,Ізобільне,Алушта,98531)
5. ОСОБА_6 (АДРЕСА_1)
6. ОСОБА_7 (АДРЕСА_2)
7. ОСОБА_8 (АДРЕСА_3)
8. ОСОБА_9 (АДРЕСА_4)
9. омунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, 1а,Севастополь,99000)
10. ОСОБА_10 (АДРЕСА_5)
11. ОСОБА_11 (АДРЕСА_6
12. ОСОБА_12 (АДРЕСА_7)
13. ОСОБА_13 АДРЕСА_8
14. ОСОБА_14 АДРЕСА_9
15. ОСОБА_15 АДРЕСА_9
16. ОСОБА_16 АДРЕСА_10
17. ОСОБА_17 АДРЕСА_11
18. ОСОБА_18 АДРЕСА_11
19. ОСОБА_19 АДРЕСА_10
20. ОСОБА_20 АДРЕСА_9
21. ОСОБА_21 (АДРЕСА_5)
22. ОСОБА_22 АДРЕСА_12)
23. ОСОБА_23 АДРЕСА_11
24. ОСОБА_24 АДРЕСА_13
25. Севастопольська міська державна адміністрація (вул. Леніна, 2, м. Севастополь, 99011)
26. Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, м. Київ,-133, 01601)
27. ПАТ "Кримгідроспецбуд" (вул. К. Лібкнехта, 39/41, м. Сімферополь, АР Крим, 95018)
28. ТОВ "Ріелті Крим" (вул. Нова, 50-г, с. Ізобільне, м. Алушта, АР Крим, 98531)
Суд | Севастопольський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 29.01.2014 |
Оприлюднено | 03.02.2014 |
Номер документу | 36913301 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Севастопольський апеляційний господарський суд
Євдокімов Ігор Вячеславович
Господарське
Севастопольський апеляційний господарський суд
Євдокімов Ігор Вячеславович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні