Рішення

від 27.01.2014 по справі 645/12887/13-ц

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/12887/13-ц

Провадження № 2/645/654/14

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 січня 2014 р. м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Федорової О.В.,

при секретарі судового засідання Ляховій І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Алмаз»

про стягнення компенсації за весь час вимушеного простою; середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача ТОВ «Торгівельна компанія «Алмаз» 56873,72 грн., з яких: 794,92 грн. компенсації за 17 днів вимушеного простою за період з 01.10.2013 року по 17.10.2013 року з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого окладу; 1469,60 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2013 року по 24.12.2013 року; 4609,20 грн. середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки (вимушеного прогулу) за період з 17.10.2013 року по 07.11.2013 року та 50000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом № 17-к від 01.02.2013 року позивач була прийнята на роботу в ТОВ «Торгівельна компанія «Алмаз» на посаду продавця непродовольчих товарів (ювелірних виробів) та 17.10.2013 року була звільнена за згодою сторін. Позивач стверджує, що 30.09.2013 року за рішенням адміністрації ТОВ «ТК Алмаз» магазин, розташований в м. Харкові, ТРК «Караван», було закрито, товар та обладнання з магазину демонтовано та вивезено. Персонал вказаного магазину, який на той час складався із трьох працівників, звільнено не було, так само як і не було визначено іншого місця роботи, у зв'язку з чим вважає, що у даній ситуації підлягає застосуванню норма ст. 113 КЗпП про порядок оплати часу простою. Крім того, позивач наголосила, що в порушення трудового законодавства, відповідач в день звільнення, не провів з нею остаточний розрахунок та не видав розрахунковий лист, а також несвоєчасно повернув їй трудову книжку. Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення її прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.

Також позивач просить стягнути з відповідача спричинену їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 50000,00 грн..

В судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

23.01.2014 року до суду надійшло заперечення проти позову (вхідний № 1987), в якому ТОВ «ТК «Алмаз» зазначено, що магазин «Алмаз» в м. Харків, в якому працювала позивачка, дійсно був закритий 30.09.2013 року у зв'язку з його нерентабельністю. Відповідач наголошує, що з усіма працівниками було досягнуто домовленості про звільнення з роботи, зокрема і з ОСОБА_1., про що свідчить її заява про звільнення від 17.10.2013 року. При цьому, відповідач заперечує проти позовної вимоги про стягнення на користь позивачки оплати вимушеного простою, посилаючись на те, що згідно із заявою ОСОБА_1 від 15.09.2013 року про надання відпустки, остання з 01.10.2013 року по 08.10.2013 року перебувала у відпустці. Оскільки згідно з Наказом по підприємству № 1506/1 від 15.06.2011 року працівники працювали за змінним графіком, а саме: тиждень через тиждень з вівторка по понеділок, час виходу з відпустки позивачки співпав з неробочими днями ОСОБА_1, оскільки робочий тиждень останньої повинен був розпочатись 15.10.2013 року, проте, через закриття магазину і неможливістю позивачки працювати у м. Дніпропетровську, де розташоване ТОВ «ТК «Алмаз», сторони домовились про припинення трудових відносин, у зв'язку з чим відповідач вважає позовну вимогу про стягнення компенсації за час вимушеного простою безпідставною.

Крім того, відповідач стверджує, що позивачка передала свою заяву про звільнення через іншого співробітника та не приїхала до м. Дніпропетровська в день звільнення, а оскільки трудова книжка зберігається за місцем знаходження підприємства - у м. Дніпропетровськ, видати її у день звільнення було неможливо. Про те, що трудову книжку позивачеві буде відправлено кур'єрською поштою, сторони домовились по телефону.

Також, відповідач зазначив, що бухгалтерія і каса підприємства знаходяться у м. Дніпропетровськ, та оскільки позивачка не з'явилась на підприємство у день звільнення, бухгалтером підприємства було проведено депонування суми розрахунку, що підтверджується відповідними касовими документами, засвідчені копії яких надані до суду. Вимогу про розрахунок відповідач отримав 18.11.2013 року, але наголосив, що після цього позивачка не з'явилась до підприємства та у вимозі не зазначила рахунок, на який необхідно перерахувати кошти. Таким чином, на даний час в касі підприємства депонована сума коштів у розмірі 707,15 грн.

Крім того, відповідач заперечує проти вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди в сумі 50000,00 грн., посилаючись на недоведеність та необґрунтованість вказаної вимоги.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення позивача та її представника, суд встановив наступне.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка знаходилась у трудових правовідносинах з відповідачем з 01.02.2013 року по 17.10.2013 року, та була звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін, що підтверджується записом у Трудовій книжці позивача, копія витягу з якої міститься в матеріалах справи.

Позивач зазначила, що 30.09.2013 року за рішенням адміністрації ТОВ «ТК Алмаз» магазин, розташований в м. Харкові в ТРК «Караван», було закрито, товар та обладнання з магазину демонтовано та вивезено. Персонал вказаного магазину, який на той час складався із трьох працівників, звільнено не було, так само як і не було визначено іншого місця роботи.

Згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З письмового заперечення проти позову, наданого відповідачем, вбачається, що ТОВ «ТК «Алмаз» не заперечує, що 30.09.2013 року магазин «Алмаз», в якому працювала позивачка, був закритий, у зв'язку з чим в силу вищенаведеної норми діючого законодавства вказані обставини не підлягають доказуванню.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на те, що з 01.10.2013 року по 08.01.2013 року позивачка перебувала у відпустці згідно з її письмовою заявою про надання відпустки від 15.09.2013 року, засвідчена копія якої міститься у матеріалах справи /а.с. 28/.

Позивач зазначила, що нею дійсно було складено заяву про надання відпустки від 15.09.2013 року, проте відповідач не повідомив її про те, що її заяву задоволено та таку відпустку їй буде надано, та не ознайомив її з наказом про надання відпустки.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки», ст.74 КЗпП України право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно з ч. 10, 11 ст. 10 вказаного Закону черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Для оформлення щорiчної та iнших видiв вiдпустки, що надається працiвникам вiдповiдно до чинних законодавчих актiв i положень, колективних договорiв, положень про відпустки та графiкiв вiдпусток, видається наказ (розпорядження) роботодавця про надання вiдпустки який має типову форму, затверджену наказом Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 5 грудня 2008 р. № 489.

На пiдставi наказу (розпорядження) про надання вiдпустки вiддiл кадрiв робить вiдмiтки в особовiй картцi працiвника, а бухгалтерiя здiйснює розрахунки.

Втім, відповідачем не подано суду доказів того, що ТОВ «ТК «Алмаз» розглянуто заяву позивачки про надання відпустки на вісім календарних днів з 01.10.2013 року та видано відповідний наказ про надання їй відпустки, а також доказів ознайомлення позивачки з таким наказом.

Крім того, відповідачем не подано доказів виконання зобов'язання щодо ознайомлення позивачки з графіком відпусток та її письмового повідомлення про дату початку відпустки за два тижні до встановленого графіком терміну.

Сама заява позивачки про надання відпустки та табель обліку використання робочого часу за звітний період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року, в якому міститься відмітка про основну щорічну відпустку позивачки з 05.10.2013 року по 11.10.2013 року, не є такими доказами.

Таким чином, суд вважає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем покладених на нього вищевказаними нормами діючого законодавства обов'язків щодо ознайомлення позивачки з графіком відпусток та щодо видачі наказу про надання відпустки та ознайомлення з цим наказом, суд вважає, що заперечення відповідача проти позову у цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд критично ставиться до посилання відповідача на те, що згідно із наказом № 1506/1 від 15.06.2011 року, яким в структурному підрозділі підприємства - магазині «Алмаз» в м. Харкові встановлений графік роботи співробітників: тиждень через тиждень з вівторка по понеділок, позивачка мала після відпустки стати до роботи з 15.10.2013 року, у зв'язку з чим час виходу з відпустки співпав з неробочими днями ОСОБА_1.

Позивачка пояснила суду, що про такий наказ вона дізналася лише в судовому засіданні, та з його змістом ТОВ «ТК «Алмаз» її не ознайомлювало. Згідно з усним розпорядженням керівництва Товариства, вона працювала у магазині три дні через три дні.

Конкретний режим роботи працівників установлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку (далі - Правила). Дотримання вимог внутрішнього трудового розпорядку працівниками підприємства передбачено статтею 21 КЗпП. Його дія поширюється на всіх найманих працівників.

Відповідно до вимог пункту 2 статті 29 КЗпП до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника з Правилами.

Відповідно до вимог статті 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається Правилами і графіками змінності відповідно до законодавства.

Підписи працівників у графіках змінності юридично підтверджують факт ознайомлення з режимом їхньої роботи на поточний або майбутній місяць.

Відповідачем, в свою чергу, не подано доказів ознайомлення позивачки з правилами внутрішнього трудового розпорядку та з графікам змінності. Також, відповідач не надав доказів ознайомлення позивачки з наказом № 1506/1 від 15.06.2011 року.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено того, що вимушене призупинення роботи позивачки в період з 01.10.2013 року по 17.10.2013 року сталося не з вини ТОВ «ТК «Алмаз».

Відповідно до ст. 34 КЗпП України, простой - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою, або іншими обставинами, під простоєм розуміється вимушене призупинення роботи.

Таким чином вимушене призупинення роботи ОСОБА_1 з 01.10.2013 року по 17.10.2013 року (дата написання заяви про звільнення), слід вважати простоєм.

Згідно ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду /окладу/ на момент простою. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці за час простою, який мав місце не з вини працівника встановлюється Кодексом законів про працю України, норми і гарантії в оплати праці, передбачені ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та Кодексом законів про працю України є мінімальними державними гарантіями.

З розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого окладу сума заборгованості за час вимушеного простою за період з 01.10.2013 року по 17.10.2013 року складає 794,92 грн. (1336/20*17*70/100).

Таким чином, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 794,92 грн. компенсації за 17 днів вимушеного простою за період з 01.10.2013 року по 17.10.2013 року, обґрунтованою, законною та підлягаючою задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 17.10.2013 року по 24.12.2013 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Втім, відповідач в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не повідомив позивачку про нараховані суми, належні їй при звільнені.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати в день звільнення належних працівникові сум, підприємство повинно виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при наявності вини власника або уповноваженого органу.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка була звільнена 17.10.2013 року.

Відповідач - ТОВ «ТК «Алмаз» розташоване у м. Дніпропетровськ, а позивачка працювала у магазині «Алмаз» в м. Харкові.

Зі змісту прибуткового касового ордеру № 84 від 21.10.2013 року, відомості на виплату грошей № ТК-0000539 за жовтень 2013 року та вставного аркуша до додатка № ТК-0000539, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 в сумі 707,15 грн. була задепонована /а.с. 49-51/.

Згідно Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженою постановою Національного банку України №637 від 15.12.2004 року, депонована заробітна плата це готівкові кошти, що одержані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов'язаних з оплатою праці, та не виплачені в установлений строк окремим фізичним особам.

Суд вважає, що відповідачем безпідставно було задепоновано заробітну плату позивачки за жовтень 2013 року, оскільки позивачем не подано доказів того, відповідачем було письмово повідомлено позивача про нараховані суми, належні їй при звільненні, також, відсутні докази того, що позивачці було запропоновано прибути у день звільнення до м. Дніпропетровська для отримання належної останній заробітної плати.

Крім того, суд критично ставиться до посилання відповідача, що позивачка у своїй вимозі про розрахунок, направленої на адресу ТОВ «ТК «Алмаз», та отриманої відповідачем 18.11.2013 року не зазначила рахунку, на який необхідно перерахувати кошти, оскільки судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 мала картковий рахунок № НОМЕР_2, відкритий в ПАТ «Актабанк», та як вбачається з виписок з цього рахунку, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, позивачка отримувала заробітну плату, яка перераховувалася на вказаний картковий рахунок /а.с. 16-19/.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були сплачені належні йому від підприємства , установи організації, суми в день звільнення , коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності вини.

Відповідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", а саме п. 32 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Враховуючи, що позивачку звільнено 17.10.2013 року, при розрахунку середнього заробітку повинна бути врахована сума отриманого нею доходу за серпень-вересень 2013 року.

Пунктом 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ № 100 (далі Порядок № 100), передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 заробітна плата за серпень 2013 року склала 1336,00 грн., та за вересень 2013 року - 1366,00 грн.

Враховуючи, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів встановлення тривалості робочого часу позивача, суд при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь час затримки видачі трудової книжки, керується Листом Міністерства соціальної політики України від 21.08.2012 року №9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік».

Таким чином, за вказаний період позивачем відпрацьовано 43 дні, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 склала 62,14 грн. ((1336,00 грн. + 1336,00грн.)/43 дні).

Кількість днів затримки у період 17.10.2013 року по 24.12.2013 року складає 49 днів, тому середня заробітна плату за час затримки при розрахунку при звільненні складає 3044,86 грн. (49 х 62,14).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 17.10.2013 року по 24.12.2013 року, підлягає частковому задоволенню в сумі 3044,86 грн.. В частині стягнення решти суми середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, заявленої до стягнення, суд вважає необхідним відмовити у зв'язку з її недоведеністю та необґрунтованістю.

Також, судовим розглядом встановлено, що позивачка отримала трудову книжку 07.11.2013 року, яка їй була надіслана ТОВ «ТК «Алмаз» кур'єрською службою, при цьому згоди на пересилання трудової книжки вона відповідачеві не надавала.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність працівника є його трудова книжка, а статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Згідно з п.п. 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 1994 року № 131, записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до п. 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що ст. 47 КЗпП України покладає обов'язок з видачі колишньому працівникові трудової книжки на роботодавця.

Відповідно до ч. 4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Втім, відповідачем доказів виконання вищезазначених вимог при звільненні ОСОБА_1 суду не надано, а тому суд приходить до висновку про наявності вини відповідача у затримці видачі позивачеві трудової книжки.

У відповідності до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, зазначений Порядок застосовується у випадку вимушеного прогулу.

З урахуванням аналізу положень п. 2 Порядку № 100, суд зазначає, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Оскільки позивачку звільнено 17.10.2013 року, при розрахунку середнього заробітку повинна бути врахована сума отриманого нею доходу за серпень-вересень 2013 року.

Як вже встановлено судом, відповідно до вищевказаної довідки про доходи позивачки, та згідно з вимогами п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньодобова заробітна плата позивача склала 62,14 грн.

Враховуючи, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів встановлення тривалості робочого часу позивача, суд при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь час затримки видачі трудової книжки, керується Листом Міністерства соціальної політики України від 21.08.2012 року №9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік». Таким чином, норма тривалості робочого часу за період з 17.10.2013 року по 24.12.2013 року (дата отримання позивачкою трудової книжки) склала 22 дні.

Враховуючи викладене, середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки складає 1367,08 грн. (62,14 грн.*22 дні).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки (вимушеного прогулу) за період з 17.10.2013 року по 07.11.2013 року, підлягає частковому задоволенню в сумі 1367,08 грн.. В частині стягнення решти суми середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, заявленої до стягнення, суд вважає необхідним відмовити у зв'язку з її недоведеністю та необґрунтованістю.

У відповідності до роз'яснень, викладених у абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена судом без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння й сплата прибуткового податку, інших обов'язкових платежів з громадян, є обов'язком роботодавця та працівника.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 50000,00 грн. моральної шкоди, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи. Суд вважає, що дії відповідача, що спричинили простій, тривала невиплата заробітної плати відповідачем, несвоєчасне повернення позивачеві трудової книжки, дійсно спричинили позивачу моральну шкоду, але, виходячи з обставин спричинення шкоди, принципів розумності і справедливості, суд вважає, що розмір заподіяної моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає суму у розмірі 1000,00 грн, що є достатньою, справедливою та виваженою для компенсації моральних страждань позивача.

Відповідно до п.п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 88 ЦПК України. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 61, 79, 88, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Алмаз" про стягнення компенсації за весь час вимушеного простою; середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Алмаз" (юридична адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Мандриківська, 47, офіс 507, Код ЄДРПОУ 36366449) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 794,92 грн. компенсації за час вимушеного простою, 3044,86 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, 1367,08 грн. середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та 1000,00 грн. моральної шкоди.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, але не більше ніж за один місяць.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Алмаз" (юридична адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Мандриківська, 47, офіс 507, Код ЄДРПОУ 36366449) на користь державного бюджету України (Управління Державної казначейської служби України у Фрунзенському районі м. Харкова Х/о, код отримувача: 37999669, банк - ГУ ДК служби України у Х/о , МФО - 851011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, № доходного рахунку - 31214206700010, код ЄДРПОУ - 02893723) судовий збір у розмірі 229,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Федорова О.В.