Постанова

від 11.01.2007 по справі 08/22-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

08/22-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

11 січня 2007 р.                                                                                   № 08/22-06  

Вищий  господарський  суду  України  в складі колегії

суддів:Грейц К.В. –головуючого,Глос О.І.,Бакуліної С.В.,

розглянувши  касаційну скаргуДПІ у Київському районі міста Харкова

на  постановувід 17.10.2006

Харківського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Харківської області  № 08/22-06

за позовомВАТ “Харківська книжкова фабрика “Глобус”

до- ТОВ “Центр інформаційних технологій”- СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Харкові- Харківської міської ради- ДПІ у Київському районі міста Харкова- ВДК у м. Харкові

проповернення 55971,78 грн. земельного податку

за участю представників:

- відповідача (СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Харкові)Межової К.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2006 у справі № 08/22-06 (суддя Ковальчук Л.В.), залишеним без змін постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 (у складі головуючого судді Філатова Ю.М., суддів Сіверіна В.І., Івакіної В.О.), позовні вимоги ВАТ “Харківська книжкова фабрика “Глобус” (з врахуванням уточнень) про повернення зайво сплаченого земельного податку в сумі 67819,16 грн. задоволені, зазначену суму стягнуто з ВДК в м. Харкові.

Рішення та постанова у справі  мотивовані тим, що за одну і ту ж земельну ділянку площею 0.2751 га по вул. Пушкінській, 29 в м. Харкові податок за період з 01.01.2004 по теперішній час було сплачено двічі: до 01.05.2005 - позивачем - ВАТ “ХКФ “Глобус” та першим відповідачем - ТОВ “Центр інформаційних технологій”, а з 25.01.2005 позивачем та новим власником майна - ТОВ “Імпульс-проммережа”.

ДПІ у Київському районі у м. Харкові, з рішенням та постановою у справі не згодна, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України  “Про  порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-Ш від 21.12.2000, ст. 5 Закону України “Про плату за землю” № 2535-ХП від 03.07.1992, оскільки позивач самостійно зазначав в податкових деклараціях суму податкових зобов'язань і сплачував податок на землю, відомості в державному земельному кадастрі про зміну землекористувача земельної ділянки відсутні, тому вимоги позивача щодо повернення зайво внесеного земельного податку є безпідставними.

ВАТ “ХКФ “Глобус” подало відзив на касаційну скаргу, в якому проти неї заперечує, посилаючись на відчуження нерухомості, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, земельний податок за неї сплачений як позивачем, так і покупцями нерухомого майна, тобто двічі, а тому вважає рішення та постанову у справі винесеними на підставі наданих доказів і у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Представники скаржника, позивача та інших відповідачів своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої позовні вимоги про повернення зайво сплаченого земельного податку обґрунтовує тим, що у разі відчуження будівлі або споруди, розміщеної на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, отже, такий набувач і має сплачувати земельний податок.

Так, згідно договору купівлі-продажу від 18.12.2003 позивачем було здійснено відчуження нежитлової будівлі загальною площею 4272 кв.м, визначеною в технічному паспорті за літ. "А-3", загальною площею 44,3 кв.м - за літ. "Б-1", загальною площею 8,6 кв.м - за літ."В-1" за адресою м. Харків, вул. Пушкінська, 29, а ТОВ “Центр інформаційних технологій” придбало вказані вище нежитлові приміщення.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій встановлено факт перерахування податку на землю за земельну ділянку по вул. Пушкінській, 29 в м. Харкові, на якій знаходяться відчужені нежитлові будівлі за договором купівлі-продажу від 18.12.2003, за період з 01.01.2004 по 01.05.2005 –як позивачем, так і другим відповідачем - ТОВ “Центр інформаційних технологій”, а з 25.01.2005 по теперішній час –позивачем і новим набувачем майна - ТОВ “Імпульс-проммережа”.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно ст. 5 Закону України “Про плату за землю” об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні у т.ч. на умовах оренди.

Суб'єктом плати на землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у т.ч. орендар.

Оскільки суб'єктом плати на землю може бути власник, орендар або інший землекористувач, суди дійшли висновку, що позивач, здійснивши відчуження нерухомого майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, іншій особі, не повинен був сплачувати земельний податок, а обов'язок його сплати покладається на набувача цього майна.

Разом з тим поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишився той факт, що з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України і, приймаючи судові акти у справі,  суди попередніх інстанцій не врахували наступне.

Відповідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи  (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють  підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначена підвідомчість справ господарським судам.

Виходячи з положень п.п. 1, 7, 9 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень - орган державної  влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).

Вирішення спору фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності відповідно до п. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено до компетенції адміністративного суду.

У відповідності до ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Згідно ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень.

Таким чином, у контексті зазначених норм Кодексу, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений здійснювати управлінські чи контрольні функції щодо іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Згідно п. 3 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” на Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладено, зокрема, функцію щодо контролю своєчасності подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірки достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані, зокрема, подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, при вирішенні спору суди попередніх інстанцій повинні були, проаналізувавши суб'єктний склад та характер правовідносин, встановити, до юрисдикції яких судів (господарських чи адміністративних) віднесено спір за позовом  ВАТ “Харківська книжкова фабрика “Глобус” до СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Харкові, Харківської міської ради, ДПІ у Київському районі міста Харкова, ВДК у м. Харкові про повернення з бюджету зайво сплаченого земельного податку, визначеного ним у податкових деклараціях, проте, даний спір розглянуто за правилами Господарського процесуального кодексу України без встановлення належної юрисдикції.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

На порушення цих вимог суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу та переглянули рішення суду у даній справі, керуючись положеннями Господарського процесуального кодексу України. Розгляд справи у невірно обраній процесуальній судовій процедурі може істотно вплинути на обсяг прав і обов'язків учасників процесу на будь-яких його стадіях.

У відповідності із частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального Кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

            Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.    

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 у справі № 08/22-06 господарського суду Харківської області та рішення від 22.06.2006 у цій справі скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу ДПІ у Київському районі міста Харкова задовольнити частково.

Головуючий                                                                          К.В.Грейц

Судді                                                                                      О.І.Глос

                                                                                                С.В.Бакуліна