Ухвала

від 16.01.2014 по справі 2а-6929/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2014 р. м. Київ К/9991/4858/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011

у справі № 2а-6929/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Принт-Експорт"

до Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську,

Головного управління державного казначейства України в Луганській

області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Принт-Експорт" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську, Головного управління державного казначейства України в Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000552360/0 від 20.08.2010 та стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ „Принт-Експорт" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року у сумі 1194377 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000552360/0 від 20.08.2010 та стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ „Принт-Експорт" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року у сумі 1194377 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську оскаржила їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства у банку за листопад - грудень 2009 року, січень - лютий 2010 року та складено акт № 614/23-616/35155783 від 19.08.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000552360/0 від 20.08.2010, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за лютий 2010 року у розмірі 1194377 грн.

Перевіркою, встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.3.1, п. 7.3, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", неможливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий 2010 року на суму 1194377 грн., оскільки враховуючи дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань контрагентів на рівні ДПА України неможливо проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробника, або імпортера.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт здійснення позивачем операцій з придбання та реалізації товару підтверджений видатковими та податковими накладними, які повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій та є підставою для включення витрат на придбання товару до складу валових витрат та формування податкового кредиту по податку на додану вартість.

Закон України „Про податок на додану вартість" не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від фактичної сплати сум податку на додану вартість до бюджету іншим платником податку - постачальником товару, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок в судовому процесі не спростована.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Враховуючи це, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів про наявність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами.

Судами попередніх інстанцій досліджено: податкові накладні, платіжні доручення, реєстри отриманих та виданих накладних, витратні накладні, вантажно-митні декларації, сертифікатами про походження товару тощо підтверджено правомірність визначення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2010 року, підтверджено сплату залишку від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму податку на додану вартість 1194377 грн. по ТОВ „Полі-Пак".

На момент здійснення оспорюваних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та перебував на податковому обліку як платники податків, в тому числі податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 2а-6929/10/1270 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 2а-6929/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко